Корреспондент: Через терикони до зірок. Донбас очима відомих митців світу

Донбас отримав унікальну можливість побачити себе очима відомих художників з різних країн. Терикони, футбол, радянське минуле і гламурне сьогодення в їхньому виконанні представлені в шахтарській столиці на виставці, організованій СКМ, пише Ірина Ілюшина у №45 журналу Корреспондент від 18 листопада 2011 року.

Заводські труби, що димлять різнобарвним димом упереміш з хмарочосами бізнес-центрів, внизу, як трава під деревами, – потопає в смогу малоповерхова житлова забудова, а вдалині – пагорби  засніжених териконів на тлі низьких темних хмар.

Такий краєвид відкривається з панорамних вікон ліфта донецького офісного центру Green Plaza, де на 20-му поверсі до 12 січня розмістилася виставка сучасного мистецтва Donetsk goes contemporary (Донецьк стає сучасним).

Ця експозиція – частина культурного проекту Art point компанії Систем Кепітал Менеджмент (СКМ), що належить казково багатому українцю Рінату Ахметову і вже другий рік поспіль знайомить Донбас із сучасним мистецтвом.

Терикони, невіддільна частина місцевого пейзажу, підносяться і в залах виставки. Їх змонтував, згідно з польотом власної фантазії, німецький художник Франц Родвальт – в один з його териконів врізався НЛО, інший представлений у вигляді чорного морозива, а третій – своєрідний п'єдестал, на який веде червона доріжка.

16 учасників проекту, українців та іноземців, втілили в рамках Art point своє бачення Донбасу з допомогою сучасного мистецтва

Родвальт – один з 16 учасників проекту, українців та іноземців, які втілили в рамках Art point своє бачення Донбасу з допомогою сучасного мистецтва. Деякі з них приїхали до Донецька за кілька тижнів до виставки і працювали над своїми роботами на місці, інші надихалися на відстані.

У підсумку, крім териконів, найбільше зачепили художників дві головні пристрасті місцевих жителів – футбол і гламур. Також майстри звернули увагу на велику кількість радянської спадщини – невіддільний атавізм шахтарського краю.

"Просто ментально всі залишилися ще там [в СРСР], де не було такої свободи, – пояснює власне бачення Донбасу учасник і співкуратор виставки, німець з білоруським корінням Андрій Логінов. – А тепер усі дичавіють, всі хочуть заробити багато грошей і показати, що вони багаті".

Логінов представив на виставці серію фотографій напівзруйнованих будинків і їм до пари – пам'ятників радянської епохи. Він вважає, що Donetsk goes contemporary, яка пропонує глядачам можливість побачити себе очима іноземних художників, здатна допомогти жителям Донбасу усвідомити і перерости негативну спадщину СРСР.

У столиці Донбасу поки що немає жодної художньої галереї, а експозиції єдиного регулярного арт-проекту – Ізоляція – відбуваються за містом, куди добираються небагато любителів прекрасного

Ще одне завдання заходу – познайомити нерозбещених арт-проектами жителів регіону із сучасним мистецтвом. У столиці Донбасу поки що немає жодної художньої галереї, а експозиції єдиного регулярного арт-проекту – Ізоляція – відбуваються за містом, куди добираються небагато любителів прекрасного.

"Нам хотілося в минулому році до нашого десятиріччя [СКМ] зробити щось для міста, щось, чого ще не було. І ось сучасного мистецтва – його не було", – розповідає про витоки проекту Ірина Соболь, піар-менеджер компанії СКМ.

Тепер, за її словами, такі виставки стануть щорічними й організовуватимуться тільки в публічних місцях. "Ми хочемо вбудувати сучасне мистецтво в повсякденне життя городян", – каже Соболь.

На нинішню експозицію найбільший роботодавець Донбасу, СКМ, витратив близько $ 100 тис. Гроші хоч і невеликі, але вкладені в добру справу, впевнені фахівці. Так перші кроки Донецька в бік сучасного мистецтва вітає мистецтвознавець Олександр Соловйов, куратор столичного Мистецького арсеналу, а в минулому – куратор PinchukArtCentre.

"Це дуже важлива тенденція, яку окреслили Ізоляція та Art-point, – упевнений Соловйов. – У всіх розвинених європейських країнах культура децентралізована, а у нас навпаки – все в центр, всі прагнуть до столиці. І чим більше це [мистецтво] розвиватиметься вшир, в глибинку, тим краще".

Ах, вернісаж! ..

Після індустріального пейзажу з ліфта Green Plaza стрибок у світ сучасного мистецтва – потрапляння з корабля на бал. Святкову атмосферу не псують навіть вузькі коридори – тут після закінчення виставки розміститься звичайний офіс. А поки що між фуршетними столиками і камерами насилу протискується численна публіка.

Вбрані дами на височенних шпильках і в сукнях міні з келихами шампанського в руках дефілюють від роботи до роботи й бурхливо обговорюють побачене. Їхні супутники у виборі одягу стримані – більшість у ділових костюмах. Вони ділять свою увагу між мистецтвом і фуршетом, закушуючи вино кошиками із салатом олів'є і перемежовуючи обмін враженнями з розмовами по невгамовних мобільних телефонах.

Фото Наталі Кравчук
Фото об’єктів епохи СРСР Андрій Логінов представив під назвою Фантом

Стриманість місцевих чоловіків відтіняє кольорова пляма – білосніжна сорочка і яскраво-червоні брюки одного з відвідувачів. Місцевий колега, який опинився поруч, шепоче на вухо Корреспонденту, що це ведучий церемонії відкриття, кавеенник.

Особливий інтерес публіки викликає відеоінсталяція австрійської художниці Лідді Шеффкнехт Затемнення. На величезному плазмовому екрані – зелене футбольне поле, по якому пересуваються тіні футболістів. Самих гравців художниця "видалила", і глядачі з посмішкою стежать за "тіньовою" грою – дотепна ідея австрійки багатьом до душі.

Глядачі затримуються і в залі, де виставлені роботи бельгійця Вадима Востерса – там і сам автор, невисокий худорлявий брюнет. Через перекладача він пояснює своє бачення Донецька на прикладі власної відеоінсталяції. На ній зображений нічний перформанс, під час якого Востерс, подібно давньому греку Діогену в пошуках людини, гуляв по Донецьку з гігантським прожектором і освітлював оперний театр і пам'ятник великому тенору Анатолію Солов'яненку.

Вкритий сухозлітним золотом пам'ятник випромінює сяйво, глядачі ахають, а задоволений автор пояснює, що світло і тінь – це універсальні категорії. І розуміти роботи Востерса можна як буквально – спробу висвітлити культурні об'єкти Донецька, які зазвичай перебувають у тіні індустрії міста, – так і фігурально, як кому підказує фантазія.

"А ще ця штука [прожектор з міні-електростанцією] жахливо важка", – скаржиться художник. Дівчата, які його оточують, співчутливо зітхають. Потім Востерс ділиться з Корреспондентом враженнями: Донецьк йому страшенно сподобався тим, що сильно відрізняється від Західної Європи, терикони нагадують гори і пожвавлюють пейзаж, а ходити вночі по місту зовсім не страшно.

І тут усіх запрошують в головний експозиційний зал, де кавеенник в червоних штанях жваво відкриває Donetsk goes contemporary, змушуючи трохи розгублених кураторів, Логінова та його бельгійського колегу Стіва Схепенса, синхронно перерізати стрічку. Потім дарує кожному з них шматочок червоного шовку на пам'ять.

Під бурхливі оплески публіки Схепенс прилаштовує сувенір як хустинку в нагрудну кишеню свого піджака і вкотре біжить перевіряти, чи все гаразд у залах експозиції.

Шокова терапія

Хвилювання організаторів можна зрозуміти: лише за три години до відкриття не було розвішано і третини робіт. "Нелегко бути одночасно і художником, і куратором, – розповідає Логінов. – Адже все зроблено було за місяць. До того ж бюджет був розрахований заздалегідь, і в таких випадках складно [працювати]".

Його колега з Бельгії, який також побував у шкурі художника-куратора, від складнощів зі сміхом відхрещується і запевняє, що Донецьк – відмінний стимулятор творчості.

"Планувався один проект, а коли нас запросили зі Стівом [Схепенсом], ми підняли цю планку дуже високо, вище, ніж могли організатори [по бюджету]. Тому всім було трохи складно", – наполягає на своєму Логінов.

Однак проект вдався, хоча й не обійшлося без незапланованих перформансів – наприклад з роботою іспанця Сантьяго Сьєрри, знаменитого провокаційними і політичними проектами.

У Донецьку Сьєрра представив інсталяцію Ветеран війни в Афганістані, що стоїть в кутку – справжній ветеран у парадній формі, який стоїть спиною до
глядачів як докір суспільству і владі, яка ігнорує своїх громадян

У Донецьку Сьєрра представив інсталяцію Ветеран війни в Афганістані, що стоїть в кутку – справжній ветеран у парадній формі, який стоїть спиною до глядачів як докір суспільству і владі, яка ігнорує своїх громадян. Коли ветеран відпочиває, на вимогу художника замість нього в залі вивішують текст, що пояснює концепцію.

Проте організатори виставки вирішили, що за відсутності справжнього ветерана його цілком може замінити фото – у повний зріст. Побачивши це, Сьєрра змінився в обличчі, зірвав і викинув знімок. Організатори гнів заїжджої зірки стерпіли і сперечатися не стали.

Фото Наталі Кравчук
Ветеран війни в Афганістані - інсталяція іспанського художника Сантьяго Сьєрри

А презентація донецького вернісажу наближалася до кінця: вино і шампанське закінчувалися, розслаблена мистецтвом публіка тягнулася до виходу.

У цей час зітхнувши з полегшенням куратор проекту Схепенс розповідав Корреспонденту, що зовсім чужим в Україні себе не відчуває, оскільки його дружина – українка і раніше він бував у Львові, Києві та інших містах. А в Донбасі найбільше його вразила ступінь індустріалізації регіону.

"Заводи і шахти розташовані прямо в межах міст, – виливав він своє здивування на Корреспондент. – Я виріс у шахтарському регіоні, але у нас це вже все закрито, не працює. І, в будь-якому випадку, заводи не посеред міста, як у Донецьку".

Майже так само, як Схепенс Донецьком, здивовані побаченим гості виставки. За винятком хіба що тих, хто відвідав її аналог рік тому. "Торік, коли я прийшла, це було таким, що трохи шокувало, – зізнається молода донецька художниця Олена Соловцова. – Зараз мені вже простіше зрозуміти. Добре, що таке у нас проходить, і не один раз, – люди адаптуються".

***

Цей матеріал опубліковано в № 45 журналу Корреспондент від 18 листопада 2011 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті, можна ознайомитися тут.