У своїй книзі І повертається вітер відомий радянський дисидент Володимир Буковський розповідає про методи протистояння авторитарній владі, які може сміливо брати на озброєння покоління Facebook, пише Дмитро Громов у рубриці Ідеї у №4 журналу Корреспондент від 3 лютого 2012 року.
Лідер дисидентського руху в СРСР, громадський діяч і
вчений Володимир Буковський порівнює покоління Facebook, яке сьогодні стало
синонімом громадянської опозиції владі в країнах колишнього СРСР, зі своїми –
однодумцями з далеких 1960-х.
Особливо вірно це порівняння в Росії, де біля керма до цього
часу перебувають вихідці з КДБ. У кого, як не у Буковського, який пройшов пекло
чекістського переслідування, табори і каральну психіатрію, нині можуть
повчитися "взаєминам" з поліцейською державою "мережеві хом'ячки та бандерлоги"
– іронічне визначення, яке отримав протестний прошарок в Росії після
зневажливого висловлювання прем'єр-міністра Володимира Путіна.
Росіянам та українцям, об'єднаним спільним минулим і
майже однаковим сучасним, сьогодні доводиться відвойовувати свої конституційні
права знову на вулицях, як це робили їхні нечисленні предки, відстоюючи
громадянську позицію у часи хрущовської відлиги і брежнєвського застою.
Протидіючи радянському абсурду, дисиденти, і зокрема
Буковський, завдяки неймовірній силі духу довели каральну машину до стану
повного зависання – нездатна впоратися з інакодумцями ні в тюрмі, ні в
психлікарні, влада змушена була в 1976 році посадити Буковського в літак і
вислати з країни.
Свою особисту історію боротьби з владою, долі своїх соратників, методи гебістів і психіатрів, а також своєрідне дослідження душі людини при соціалізмі і способи
зберегти її Буковський помістив у книзі
Свою особисту історію боротьби з владою, долі своїх
соратників, методи гебістів і психіатрів, а також своєрідне дослідження душі
людини при соціалізмі і способи зберегти її Буковський помістив у книзі І
повертається вітер, написаній ним у 1978-му і згодом виданій багатьма мовами. У
РФ востаннє книга була випущена у 2007 році.
Усе викладене Буковським з незначними поправками на час
зараз актуально як ніколи з моменту розпаду СРСР. Реставрація радянського
режиму в Росії досягла такої стадії, що, здається, ще трохи, і поліцейські
відділки, куди звозять мітингувальників, змінять катівні Луб'янки.
У своєму інтерв'ю Радіо Свобода Буковський порівнює
хрущовсько-брежнєвське КДБ з нинішньою російською Федеральною службою безпеки, наголошуючи,
що якщо перша була більш дисциплінованою і професійною, то друга – "набагато
легше вбиває [розправляється з опонентами]", однак фундаментальна риса цієї спецслужби
залишилася непорушною.
"Це якийсь окремий підвид гомо сапієнс, – каже
Буковський. – Це люди, з якими домовитися не можна, тому що вони не хочуть з
тобою домовлятися. Ти можеш бути йому [чекістові] ворог чи агент – і нічого в
проміжку немає. Тому треба зарубати собі це на носі: чим раніше ви їх
"пошлете", тим в більшій безпеці ви будете".
РЕЗЮМЕ:
Володимир Буковський народився у 1942 році в евакуації в
Башкирській АРСР в сім'ї відомого письменника і журналіста Костянтина Буковського.
Навчався на біолого-ґрунтовому факультеті МГУ, звідки був відрахований за
інакомислення в 1961 році і став одним з лідерів дисидентського руху.
У тюрмах і на примусовому лікуванні провів 12 років. У
1976-му Буковський був висланий з СРСР в обмін на лідера чилійських комуністів
Луїса Корвалана. Оселившись у Великобританії, він закінчив Кембриджський
університет за спеціальністю нейрофізіологія, а також очолив міжнародний
антикомуністичний рух.
У 1970-80 роках у співавторстві з українським
дисидентом-психіатром Семеном Глузманом написав Посібник з психіатрії для
інакодумців, книги І повертається вітер і Листи російського мандрівника – про
враження від життя на Заході і порівняння його з радянським режимом.
У 2007-му отримав російське громадянство і висувався
кандидатом в президенти РФ від демократичної опозиції на виборах 2008 року,
однак Центрвиборчком відхилив заявку Буковського, мотивуючи відмову проживанням
кандидата поза територією РФ останні 10 років. У 2010 році Буковський підписав
звернення російської опозиції до громадян Росії Путін повинен піти.
1
"Зароджувалася та дивовижна співдружність, згодом названа
"рухом", де не було керівників і керованих, не розподілялися ролі, нікого не
втягували і не агітували. Але за повної відсутності організаційних форм
діяльність цієї співдружності була надзвичайно злагодженою. З боку не
зрозуміти, як це відбувається. КДБ по-старому все шукав лідерів та змови,
тайники і конспіративні квартири і кожного разу, заарештувавши чергового
"лідера", з подивом виявляв, що рух від цього не ослаб, а часто й посилювався"
- Про дисидентський рух у СРСР
2
"До демократії не йдуть підпільним шляхом. Не можна
вчитися у ворогів, якщо хочеш бути не таким, як вони. Підпілля народжує тільки
тиранію, тільки більшовиків будь-якого кольору"
- про те, що багато незгодних з владою людей ідуть хибним
шляхом, прагнуть створювати партії і таємні організації.
3
"Ми не грали в політику, не складали програм "звільнення
народу", не створювали союзу "меча і орала". Нашою єдиною зброєю була
гласність. Не пропаганда, а гласність, щоб ніхто не міг сказати потім "я не
знав". Решта – справа совісті кожного. І перемоги ми не чекали – не могло бути
ані найменшої надії на перемогу. Але кожен хотів мати право сказати своїм
нащадкам: "Я зробив усе, що міг. Я був громадянином, домагався законності і
ніколи не йшов проти своєї совісті"
4
"Як " лікування збуджених", а точніше сказати –
покарання, застосовувалося, головним чином, три засоби. Перше – аміназин. Від
нього зазвичай людина впадала в сплячку, якесь отупіння і переставала
усвідомлювати, що з нею відбувається. Друге – сульфазин, або сірка. Цей засіб
викликав сильний біль і лихоманку, температура піднімалася до 40-41 ° С і
тривала два-три дні. Третє – "укрутка". Це вважалося найтяжчим. Ув’язненого туго замотували з ніг до пахв мокрим, скрученим джгутом
простирадлом. Висихаючи, воно стискалося і викликало страшний біль, печіння в
усьому тілі. Зазвичай від цього скоро втрачали свідомість. Тоді пацієнту трохи
послаблювали "укрутку", давали прийти в себе, а потім знову закручували. Так повторювалося
кілька разів"
- Про методи каральної психіатрії в СРСР
5
"Ніколи ні в чому не зізнаватися, особливо у членстві в
організації; не впізнавати інших членів, якщо будуть показувати; приховувати
свої погляди і прикидатися радянською людиною: розігрувати подив, здивування,
обурення та інші психологічні прийоми на допиті. Взагалі ж всевідання і
всесилля КДБ сильно перебільшувалися.
Вважалося також, що обов'язково будуть тортури, побої і
залякування, що будуть пред'являти помилкові письмові свідчення інших членів і
т. д. Почасти це згодом справдилося, і моя підготовленість послужила гарну
службу"
- Про методи поведінки на допиті в КДБ.
6
"Собаки і чекісти не виносять прямого погляду – це я
перевіряв багато разів"
7
"Влада – це всього лише згода підкорятися, і кожен, хто
відмовляється підкоритися свавіллю, зменшує його на одну двохсотп’ятидесятимільйонну
частку, а кожен компроміс – підсилює його"
8
"Подібно до параноїка, одержимого своєю фантастичною
ідеєю, вона [авторитарна влада] не може і не хоче визнавати реальності, вона
реалізує свою маячню і всім нав'язує свої критерії.
Ми ніколи не позбудемося терору, ніколи не знайдемо
свободи і безпеки, поки не відмовимося повністю визнавати ці параноїчні
реальності, поки не протиставимо їм свої реальності, свої цінності.
Тисячі книг написані на Заході, сотні різних доктрин
створені найбільшими політиками, щоб знайти компромісний вихід. І всі вони
намагаються уникнути єдино вірного рішення – морального протистояння"
9
"Ні атомні бомби, ні криваві диктатури, ні теорії
стримування або конвергенції не врятують демократії. Нам, що народилися і виросли
в атмосфері терору, відомий тільки один засіб – позиція громадянина"
10
"У тому-то й вся штука, що, поки люди не навчаться
вимагати [у влади] те, що їм належить по праву, ніяка революція їх не
звільнить. А коли навчаться – революції вже не буде потрібно"
***
Цей матеріал опубліковано в № 4 журналу Корреспондент від 3 лютого 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті, можна ознайомитися тут.