Голда Меїр, яка провела дитинство на вулиці Басейній у Києві, стояла біля витоків держави Ізраїль. Вона сформувала трудове законодавство, заклала основи соціального захисту, стала першою жінкою – прем'єр-міністром близькосхідної держави і головнокомандувачем у так званій війні Судного дня 1973 року. Корреспондент представляє 12 ідей жінки, яка стала лідером у світі, де правили винятково чоловіки. Матеріал розміщено у №8 від 2 березня 2012 року.
За чотири дні до проголошення незалежності Ізраїлю, 10
травня 1948 року, переодягнувшись в арабський одяг, Голда Меїр вночі таємно
попрямувала в Трансйорданію. Її метою було переконати короля Абдуллу не
приєднуватися до арабського антиєврейського руху. Король оцінив хоробрість
своєї гості і став умовляти її не поспішати з проголошенням державності.
"Хіба нам можна дорікнути в тому, що ми поспішаємо? – відповіла
його величності Меїр. – Ми вже прочекали 2 тис. років". Незважаючи на загрозу
війни, в ніч з 14 на 15 травня вона і ще 24 її соратники поставили підпис під
історичним документом – Декларацією незалежності Ізраїлю.
Це була нова, мікроскопічна, бідна держава з населенням 650 тис. осіб, з яких 420 тис. – іммігранти. Тепер це країна з чисельністю населення як два Києви й обсягом ВВП у дві України
Це була нова, мікроскопічна, бідна держава з населенням
650 тис. осіб, з яких 420 тис. – іммігранти. Серед них була і колишня киянка
Меїр. Тепер це країна з чисельністю населення як два Києви й обсягом ВВП у дві
України. У перерахунку на душу населення ВВП Ізраїлю приблизно такий самий, як
і в країнах Євросоюзу.
У 1906 році тоді ще восьмирічна Голда Мабович та її родина
емігрували з України в США. У 1921-му 23-річна Голда залишила найбільш ситу
економіку світу і разом з чоловіком вирушила в бідну частину планети – в
Палестину.
Європейські євреї, гнані хвилею антисемітизму і загрозою
знищення гітлерівським режимом, зробили масовий вихід на землю обітовану, яка
на той час була всього лише вузькою смужкою випаленої, мертвої пустелі.
У перші 25 років свого існування молода і бідна країна
пройшла через чотири війни, кожна з яких ставила її на межу виживання. У 1969-му
Меїр стала п'ятим прем'єр-міністром Ізраїлю і першою на цій посаді жінкою в
історії близькосхідних держав. З цього часу Ізраїль почав своє сходження на пік
світового капіталізму.
Своїм красномовством і здатністю переконувати вона лише за одну поїздку в США залучила $ 50 млн на фінансування оборонних програм держави від багатої
єврейської діаспори
"Якщо Давид Бен-Гуріон – батько Ізраїльської держави, то
Голда – його мати", – так тепер пишуть біографи про роль Меїр у сучасній
історії країни. Вона почала свою карколомну кар'єру, збираючи мигдаль,
вирощуючи курчат, доглядаючи за дітьми, викладаючи їм англійську мову. В
автобіографії Меїр написала: "Я не вибирала кар'єру. Я не обирала професію.
Просто так вийшло". Її також називали Золотою дівчиною сіоністського руху.
Своїм красномовством і здатністю переконувати вона лише за одну поїздку в США
залучила $ 50 млн на фінансування оборонних програм держави від багатої
єврейської діаспори.
Вражений прем'єр-міністр Бен-Гуріон сказав: "Коли-небудь,
коли історія буде написана, там обов'язково буде згадано, що була така
єврейська жінка, яка дістала гроші, які зробили нашу державу можливою". Сама ж
Меїр досить скромно, але точно охарактеризувала секрет свого успіху: "У нас
було секретна зброя – відсутність альтернативи".
Своїх критиків вона відсікала не менш яскраво: "Якщо у
нас є вибір між тим, щоб загинути, викликавши загальне співчуття, або вижити з
поганим іміджем, то краще вже ми залишимося живі". Незадовго до своєї смерті Меїр
видала мемуари Моє життя – не надто оригінальна назва, але вельми повчальний
зміст для політиків і домогосподарок, друзів і ворогів.
1
"Зі страхом пов'язаний один з найбільш виразних моїх
спогадів. Ми жили тоді в Києві, в маленькому будинку на першому поверсі. Чітко
пам'ятаю розмову про погром, який ось-ось повинен обвалитися на нас. Звичайно,
я тоді не знала, що таке погром, але мені вже було відомо, що це якось
пов'язано з тим, що ми євреї, і з тим, що натовп покидьків з ножами і палицями
ходить по місту і кричить: "Христа розіп'яли!". Вони шукають євреїв і зроблять
щось жахливе зі мною і моєю родиною. <...>. Багато разів в житті мені
довелося пережити те відчуття страху, відчуття, що все валиться, що я не така,
як інші. І інстинктивна глибока впевненість: якщо хочеш вижити, ти повинен щось
зробити сам"
- Дитячі спогади, які загартували Голду Меїр на все
життя.
2
"Не варто бути надто розумною, – сказав мені батько. –
Чоловіки не люблять розумних дівчат". Заливаючись сльозами, я пояснювала, що
тепер освіта необхідна навіть заміжній жінці. І взагалі, ридала я, краще мені
померти, ніж все життя або навіть частину життя гнутися над машинкою в брудній
конторі. Але ні доводи, ні сльози не допомагали. Мої батьки були переконані, що
середня школа, принаймні для мене, – недозволена розкіш, до того ж небажана"
- Про тернистий шлях жінки у вільний світ початку XX
століття.
3
"Є матері, які працюють лише тоді, коли змушені це
робити: чоловік хворий або втратив роботу або сім'я ще якимось чином вибита з
колії. Її дії для неї самої виправдані необхідністю – інакше не буде чим
годувати дітей. Але є жінки, які не можуть залишатися вдома з інших причин. Яке
б місце в їхньому житті не займали сім'я і діти, їхня натура, вся їхня сутність
вимагають більшого: вони не можуть відокремити себе від життя суспільства. Вони
не можуть допустити, щоб їхній горизонт обмежувався дітьми. Ці жінки не знають
спокою"
- Про мотиви ділової активності жінок.
4
"Мене як соціалістку вражало те, що я спостерігала в
цьому так званому безкласовому суспільстві. Я не вірила своїм очам, коли, проїжджаючи
московськими вулицями при 40-градусному морозі, побачила, як літні жінки з
ганчірками, намотаними на ногах, риють канави і підмітають вулиці, в той час як
інші, в хутрах і на високих підборах, сідають у величезні блискучі автомобілі"
- Про соціальне розшарування, що вразило її в Москві в
період семимісячного перебування на посаді першого посла Ізраїлю в СРСР (1948
рік)
5
"Мені дуже набридло чути про те, як євреї "поцупили" в
арабів землю в Палестині. Справа виглядала зовсім по-іншому. Багато повновагої
монети перейшло з рук в руки, і багато арабів стали дуже багатими людьми.
<...>. У той час, коли ми приїхали в Палестину, землю в Емеку скуповували
досить широко, хоча земля ця в більшій своїй частині являла собою чорні болота,
що поширювали малярію і чорну лихоманку. Але важливо було те, що цю зачумлену
землю можна було купити, хоч і недешево. До речі, чималий її шматок Єврейський
національний фонд купив у багатої арабської сім'ї, що проживала в Бейруті"
- На землях, про які розповідала Меїр, тепер вирощуються
врожаї овочів і фруктів, значна частина яких продається на внутрішньому ринку і
експортується в країни Євросоюзу
6
"Дві небезпеки чатують на тих з нас, хто з'явився у
статусі нових самостійних держав: по-перше, небезпека засидітися в минулому,
по-друге, ілюзія, що політична незалежність негайно вирішить усі наші проблеми.
Що означає "засидітися в минулому"? Природно, багато
нових нації зберегли неприємні, іноді гіркі спогади. Природно, вони мають зуб
на своїх колишніх правителів і схильні вважати свої сьогоднішні труднощі
спадщиною минулого. Цілком природно, що знову виниклі вільні нації повинні
пам'ятати про колишні страждання та приниження. Народ не може будувати своє
майбутнє, якщо він забув про минуле. Але жити, продовжуючи розмірковувати
тільки про минуле, неможливо: всю свою енергію, всі здібності слід вкласти в
майбутнє"
- Після відвідин Африки Меїр зазначила: чим більше голів
повернені в минуле, а не в майбутнє, тим страшніше виглядає сучасне будь-якої,
нехай навіть незалежної держави.
7
"Ми не будемо по-справжньому вільні, поки наших дітей
будуть годувати інші. Ми будемо по-справжньому вільні лише тоді, коли навчимося
отримувати те, що нам потрібно для життя, зі своєї власної землі"
- Про необхідність підйому національного виробництва.
8
"Під час цієї поїздки [африканськими країнами] я
зрозуміла, що нам в Ізраїлі треба змінити розваги для офіційних гостей.
Африканці, як і ізраїльтяни, неодмінно хотіли, щоб гості годин по 12 оглядали визначні
пам'ятки, а потім без усякої поблажливості тягли їх на банкет з промовами, що
складаються з нескінченних взаємних привітань. Я сиділа на цих банкетах і в
знемозі думала, що через кілька годин знову чекає поїздка під палючим сонцем,
яка завершиться таким самим банкетом з промовами. І я присягнула собі, що коли
повернуся до Ізраїлю, то зроблю що-небудь, щоб вгамувати нашу завзяту
гостинність"
- Про надмірності в дипломатичних ритуалах
9
"Це буде великий день, коли арабські фермери перейдуть
Йордан не на танках, а на тракторах, і протягнуть руку дружби – як фермер фермеру,
як людина людині. Можливо, це й мрія, але я впевнена, що в один чудовий день
вона збудеться"
- З виступу в. о. прем'єр-міністра Ізраїлю Голди Меїр в
Атлантик-Сіті (США)
10
"Ми не будемо більше слухати улесливих похвал
ізраїльському народу. Чудовий народ! Кожні десять років виграють війну! І знову
виграли! Дивовижно! А тепер нехай повертаються на своє місце"
- Про те, що твердість позиції – єдина умова виживання в
цинічному світі
11
"В Ізраїлі, як і раніше, немає смертної кари, і ось
найбільше, що ми робили: ми садили терористів у в'язниці, <...>, ми
висилали з країни арабів, що відкрито підтримували і підбурювали терористів. "Ваше
Святосте, чи знаєте ви, який мій найперший спогад? Очікування погрому в Києві.
Дозвольте запевнити вас, що мій народ знає про жорстокість все, що можливо, і
про справжнє милосердя ми теж все дізналися, коли нас вели в нацистські газові
камери". Ймовірно, з Папою так говорити не прийнято, але я відчувала, що говорю
від імені всіх євреїв світу – і живих, і тих, хто загинув, коли Ватикан
зберігав нейтралітет під час Другої світової війни"
- Відповідь Меїр на закид з боку Папи римського Павла VI
про жорсткість, що виявляється владою Ізраїлю в придушенні арабських протестів
12
"Світ жорстокий, егоїстичний і грубий. Страждань
малих націй він не помічає. Навіть найбільш освічені уряди, демократії,
очолювані порядними людьми, які представляють порядних людей, не занадто
схильні тепер думати про проблему справедливості в міжнародних відносинах.
Тепер, коли великі народи здатні схилитися перед шантажистами, а рішення
приймаються залежно від політики великих держав, ми не завжди можемо приймати
їхні поради і тому повинні мати сміливість дивитися на речі реально і діяти так,
як нам підказує інстинкт самозбереження. І для тих, хто запитує: "А що буде
потім?", у мене тільки одна відповідь: я вірю, що у нас буде мир із сусідами,
але я впевнена, що ніхто не захоче укласти мир зі слабким Ізраїлем. Якщо
Ізраїль не буде сильним, миру не буде"
- Фінальна частина мемуарів Меїр. Спробуйте підставити в
два останні речення замість "Ізраїль" слово "Україна" – і ось він, готовий
рецепт національної ідеї.
***
Цей матеріал опубліковано в № 8 журналу Корреспондент від 2 березня 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті, можна ознайомитися тут.