Фото: Reuters
Потрібно створити можливості для самореалізації в Україні для різних категорій людей, зокрема з фізичними обмеженнями
Роздута система пільг не зробила українців багатшими. Навіть навпаки. Україна – друга за рівнем бідності країна Європи. Вирішити цю проблему можна, якщо поряд з допомогою держава почне створювати для цих людей робочі місця, пише Сергій Тігіпко, віце-прем'єр-міністр України, міністр соціальної політики, у колонці, опублікованій у №10 журналу Корреспондент від 16 березня 2012 року.
Один з найнебезпечніших стереотипів, які залишилися в Україні з радянських часів, це переконаність у тому, що суспільство має ділитися на дві групи – соціально незахищені, про яких зобов'язана дбати держава, і всі решта, до яких державі діла немає. Розділяються ці групи за суто формальною ознакою – наявністю або відсутністю пільгового статусу, просто кажучи – довідки. Про те, що поділ цей формальний, свідчать цифри: тільки 23%всіх соціальних виплат держави в сучасній Україні доходить до дійсно бідних людей, решта коштів витрачаються на підтримку більш заможних сімей. Один з прикладів такого неефективного витрачання коштів – право безкоштовного проїзду для депутатів. Вони цим правом майже не користуються. Проте держава слухняно виплачує компенсації транспортникам.
Такий підхід не сприяє соціальній та трудовій активності пільговиків. По суті держава дає їм допомогу замість того, щоб забезпечити умови для самореалізації і можливість заробити
Такий підхід не сприяє соціальній та трудовій активності пільговиків. По суті держава дає їм допомогу замість того, щоб забезпечити умови для самореалізації і можливість заробити. Результат такого підходу чітко описав мені один з активістів боротьби за права людей з обмеженими можливостями: "За кордоном я почуваю себе людиною, а як тільки повертаюся в Україну, розумію,що я інвалід". Навіть великі міста в Україні, не кажучи вже про села, не пристосовані для повноцінного життя візочників, людей з порушеннями слуху або зору. В результаті мільйони людей замість того, щоб працювати, змушені сидіти вдома через відсутність необхідної інфраструктури.
Більшість пільг – безадресні. Державну допомогу отримує не сам пільговик, а підприємство, яке надає послугу. Відсутня системи обліку.Ніхто точно не знає, скільки пенсіонерів перевозить АТП або скільки газу витрачається на опалення житлових будинків, а скільки – на обігрів торгових центрів. Результат – корупція під час розподілу держсубсидій. Подолати її можна, приміром, врахувавши грузинський досвід. Там немає знижок на оплату електроенергії, кожен пільговик одержує ваучер на певну суму, яку він може витратити на світло. Ще більш цікавий іранський досвід. Там також пільговикам видаються ваучери на купівлю газу чи бензину, однак паралельно діє програма,яка заохочує економію енергії. Сім'ї, які спожили газу менше нормативно встановленого рівня, мають право на грошове заохочення з боку держави.Аналогічна система могла б ефективно працювати і в Україні.
Країні потрібна нова соціальна політика. Одна з її цілей – зробити так, щоб всі люди з особливими потребами могли спокійно жити і розвиватися в Україні, бути
повністю інтегрованими в суспільство
Країні потрібна нова соціальна політика. Одна з її цілей –зробити так, щоб всі люди з особливими потребами могли спокійно жити і розвиватися в Україні, бути повністю інтегрованими в суспільство. Досягнення цієї мети я бачу в залученні бізнесу та недержавних організацій до надання соціальних послуг. Соціальна відповідальність бізнесу повинна стати трендом і виявлятися не тільки в модернізації підприємств і забезпеченні безпечних умов праці, а й у створенні соціальних об'єктів, участь у створенні робочих місць.
Замість маленької рибки у вигляді соціальної допомоги держава разом з бізнесом має дати людям якісну вудку у вигляді можливостей реалізувати свої професійні здібності. Нові робочі місця, в тому числі для інвалідів, людей передпенсійного віку та одиноких батьків приведуть до наповнення бюджету, підвищення внутрішнього попиту і т. д. Працевлаштування цих категорій громадян – болюче питання для держави.
Підвищити інтерес роботодавців до таких працівників слід за рахунок фінансової підтримки підприємств із коштів Фонду соцстрахування на випадок безробіття та Фонду соцзахисту інвалідів. Окремий напрямок – молодіжне безробіття. Воно втричі вище, ніж середнє по країні. Для забезпечення першого робочого місця міністерство, яке я очолюю, планує ввести систему профорієнтації та надавати пільги роботодавцям, які братимуть на роботу фахівця, який щойно закінчив навчання. Таке підприємство на рік буде звільнятися від відрахувань у соціальні фонди із зарплати свого молодого співробітника.
Ще один крок – це цільова підготовка кадрів. Мова йде про те, що самі роботодавці та місцеві органи влади визначатимуть, яких фахівців і скільки потрібно готувати
Ще один крок – це цільова підготовка кадрів. Щось подібне ми вже впроваджуємо в IT-сфері та плануємо перенести цей досвід на всю країну.Мова йде про те, що самі роботодавці та місцеві органи влади визначатимуть,яких фахівців і скільки потрібно готувати. До слова, з IT-підприємцями ми відпрацьовуємо модель, коли вони мають можливість впливати на складання навчальних програм у профільних вузах і навіть беруть участь в атестації викладачів. Ну і найголовніше, що я пропоную для гарантованого працевлаштування випускників, – це введення контракту між студентом та роботодавцем, відповідно до якого підприємство забезпечить підготовку молодої людини, а вона відпрацює інвестиції після закінчення навчання.
Черги в органах соцзахисту, складна система оформлення допомоги, непрозорі тендери на забезпечення путівками – все це слід залишити в минулому
Черги в органах соцзахисту, складна система оформлення допомоги, непрозорі тендери на забезпечення путівками – все це слід залишити в минулому. Соціальний дільничний, який добре знає свій район і місцевих жителів,буде зобов'язаний допомагати молодій матері влаштувати дитину в дитячий садок або школу, малозабезпеченій сім'ї – оформити субсидію на комунальні послуги,безробітному – встати на біржу праці або отримати нову спеціальність, а інваліду – оформити путівку в санаторій.
І головна моральна мета нової соціальної політики – це відмова від інтернатів. Наявність в Україні в XXI столітті інтернатів неприпустима. Європа давно перейшла на сімейні форми виховання сиріт – дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім'ї.
Настав час і нам відмовитися від усієї цієї неефективної спадщини Радянського Союзу у вигляді системи соціальної підтримки, що вичерпала себе.
***
Ця колонка опублікована в № 10 журналу Корреспондент від 16 березня 2012 року.
Передрук колонок, опублікованих у журналі, заборонений.
Відгуки й коментарі надсилайте за адресою [email protected]