Головна
 

Корреспондент: Цар і бог. Лист з Відня

22 березня 2012, 13:15
0
15
Корреспондент: Цар і бог. Лист з Відня
Фото: АР
У віденських кафе не люблять відвідувачів, які поспішають

Офіціант в кав'ярнях Відня наділений необмеженою владою. Його право – принести випадковому відвідувачу рахунок з годинним запізненням, виставити галасливих туристів, а завсідника впустити серед ночі, коли все місто спить, пише журналістка Наталія Гуменюк у рубриці Лист з… у №10 журналу Корреспондент від 16 березня 2012 року.

Снідаючи в кафе Blaustein у 19-му районі Відня, за сусіднім столиком я побачила відому кіноактрису. Неподалік сидів футболіст національної збірної, а в глибині залу – заступник головного редактора найпопулярнішого місцевого таблоїду. Він обговорював щось із прес-секретарем Консервативної партії Австрії. У віденському кафе всі рівні – звичайно ж, крім офіціантів, королів цих закладів.

Blaustein – одна із сотень віденських кав'ярень, і розташована вона не в найпрестижнішому окрузі. Зате тут непогана кава, а кава не найсильніший бік місцевих закладів. Хоча у Відні ніхто не ходить в кофе-хаус за напоєм, що бадьорить, як і за свіжою випічкою. Віденські кафе – це місце спілкування, де меню – формальність.

Опера, Бельведер, собор Святого Штефана або палац Шенбрунн – пам'ятки лише для туристів, для місцевих вони не мають сенсу. Можна обійти всі музеї і палаци, але житель Відня схвально кивне, тільки якщо ви скажете йому, що хвилину тому вийшли з Cafe Hawelka або Pruckel.

Стефан Цвейг згадував, як тікав із занять у гімназії, щоб погортати в тутешніх кафе газети. Через століття, коли світ переходить на планшети, а газетярі усього світу оплакують друк, у віденських кав'ярнях завжди лежать свіжі Le Monde, The Guardian, Corrierе della Sera, Die Zeit і, звичайно, Kronen Zeitung. Одного разу я запропонувала другові, з яким раніше домовилися зустрітися в кафе, побачитися на півгодини раніше запланованого часу й отримала істинно віденську відповідь: "Почекай, я ще не читав сьогоднішніх газет".

Віденські кав'ярні, немов цехи, поділяються за родом занять своїх відвідувачів. Хоча не так суворо, як 50 років тому

Віденські кав'ярні, немов цехи, поділяються за родом занять своїх відвідувачів. Хоча не так суворо, як 50 років тому. Розташоване неподалік від парламенту кафе Landtmann – місце зустрічі політиків, ліберальне крило яких до вечора переміщається в Anzengruber. А Pruckel облюбували журналісти.

Кумири в кав'ярнях – окрема історія. Американські туристи обов'язково розшукають Kleines Cafe, де знімався один з епізодів романтичного фільму До світанку з Ітаном Хоуком і Жюлі Дельпі. А мій приятель – завсідник Braunerhof, оскільки саме в ньому засиджувався його улюблений письменник, австрійський класик Томас Бернхард.

Зазвичай туристам завсідники кав'ярень не раді. В Hawelka, де збираються люди мистецтва, самі вони приходять лише після дев'ятої вечора. До цього часу традиційно закінчуються театральні вистави, і й Hawelka якраз печуть пиріжки з повидлом. Ще кілька років тому – до самої своєї смерті – їх робила сама фрау Гавелко.

Куди тепер австрійця не затягнеш, так це в Cafe Central. Там в XIX столітті збиралися вершки суспільства. Свого часу в Central побували всі відомі люди, які коли-небудь приїжджали до Відня, і тепер його осаджують туристи. Лев Троцький так часто грав там у шахи, що коли у 1917-м у Відні заговорили про можливу російську революцію, один з офіціантів скептично зауважив: "Ну і хто ж її робитиме, цю революцію? Невже наш Лео Бронштайн з шахової кімнати?".

Сьогодні у віденських кафе будують плани іншої революції – проти заборони на куріння в приміщеннях. Австрія залишається одним з останніх бастіонів
європейських курців

Сьогодні у віденських кафе будують плани іншої революції – проти заборони на куріння в приміщеннях. Австрія залишається одним з останніх бастіонів європейських курців, а віденці погрожують виходом Австрії з ЄС, якщо Брюссель заборонить куріння в святая святих – кофе-хаусах. Там поки що ніхто й не думав міняти, здається, ще дореволюційну систему вентиляції, і кафе задихаються від тютюнового диму. А коли два роки тому всі заклади площею понад 50 кв. м зобов'язали обладнати окремий зал для некурців, їх власники закон перехитрили – добудували стіни, поставили ширми, щоб зменшити площу кафе, і дозволили своїм відвідувачам курити скрізь.

Втім, у віденському кафе турист почуває себе незатишно не тільки через димову завісу, а й через навмисну непривітність офіціантів. Тут офіціант – бог, чию увагу потрібно заслужити покорою і постійністю. Цей охоронець традицій наділений абсолютною владою – він може вас присоромити, принести рахунок через годину, а іноді викинути щось і того гірше. На очах у мого приятеля офіціант кафе Weidinger без пояснень виставив на вулицю німецьку пару, яка занадто наполегливо привертала до себе увагу.

Втім, у віденському кафе турист почуває себе незатишно не тільки через димову завісу, а й через навмисну непривітність офіціантів. Тут офіціант – бог, чию увагу потрібно заслужити покорою і постійністю. Цей охоронець традицій наділений абсолютною владою

Подібне може статися і в Jelinek, де на стінці написано: Не обслуговуємо тих, хто поспішає. А одного разу, коли я не тим тоном попросила ще одну склянку води – у Відні її обов'язково подають до кави, – мені принесли вісім склянок.

Але коли ви нарешті заслужили право вважатися постійним гостем, то немає більшого визнання, немає миті солодше, ніж та, коли на очах у ваших супутників офіціант запитує: "Як завжди?", а потім приносить саме той вид кави (вдень) і саме той сорт вина (ввечері).

Завсідник зі стажем може провести в кав'ярні хоч дев’ять годин, випивши всього дві чашки кави, а заплатити іншим разом – якщо закінчилися гроші. Постійного гостя впустять о другій годині ночі, коли кафе вже давно зачинено для чужих.

Якось в одному із закладів ми побачили нашого улюбленого офіціанта, який проводив час з друзями. В той день в його кав'ярні був вихідний. Упізнавши своїх, Томмі замовив кожному з нас по шоту текіли. І це тішило набагато більше, ніж якщо б до нашого столика підійшов, наприклад, міністр і чемно поцікавився, чи "не може він узяти газету, що лежить поруч".

***

Цей матеріал опубліковано в № 10 журналу Корреспондент від 16 березня 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті, можна ознайомитися тут.

ТЕГИ: традиціїВідень [-кав'ярніофіціанти
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

Корреспондент.net в соцмережах