Корреспондент: Львівський кравець. Історія успіху українського бізнесмена, який став великим експортером одягу

Ярослав Рущишин пройшов шлях від орендаря невеликого швейного цеху до найбільшого експортера одягу і підрядника світових гігантів Zara і New Look. Тепер він хоче завоювати Україну і Польщу зі своїм власним брендом, пише Максим Біроваш у №50 журналу Корреспондент від 23 грудня 2011 року.

Світові бренди одягу New Look і Zara знають мільйони модників у всіх країнах світу. Львівську швейну компанію Троттола знають тисячі українців. А ось у те, що зшитий львів'янами одяг потім продається під брендами іменитих будинків моди, втаємничені одиниці.

Втім, перебування в тіні, схоже, анітрохи не турбує директора Троттоли. За вісім років Ярослав Рущишин, колись активіст протестного студентського руху 1990-х, зробив неможливе. Його компанія з кількох швейних машинок і орендованій під офіс кімнати виросла до рівня найбільшого постачальника готового одягу європейським торговельним мережам.

Сьогодні у підприємця дев'ять швейних фабрик і понад 20 магазинів з продажу одягу по всій Україні. Серед замовників – мастодонти продажів по всьому світу.

Сьогодні Україна обшиває не тільки Європу, а й Америку

За словами Олександра Соколовського, віце-президента Української асоціації легкої промисловості (Укрлегпром), сьогодні Україна обшиває не тільки Європу, а й Америку.

"У нас не розвинені свої бренди, але у нас дуже добре розвинене виробництво, і багато швейників, такі як компанія Троттола, продають свої послуги за копійки світовим брендам", – каже експерт.

Рущишин готовий виправити таку історичну несправедливість – він набирає оберти в своєму бізнесі. У найближчих планах у бізнесмена – розвиток власної франчайзингової мережі та вихід на ринки Польщі, найближчого євросусіда України. "Якщо ми візьмемо цю вершину, то розвиватися далі в країнах в ЄС буде легше", – упевнений підприємець.

Свій розмір

Перші гроші Рущишин, як активіст студентського руху, заробив на музичних фестивалях. Завдання було знайти спонсора, який заплатить за все свято. Пізніше до фестивального бізнесу додалася мережа з п'яти кав'ярень, якими завжди славився Львів. Найбільша з них, Дзиґа, – до цього часу культове місце кавоманів.

"До певного часу ці кав'ярні та фестивалі годували мене і моїх друзів, але вже тоді було зрозуміло, що потрібно займатися якимось більш прибутковим бізнесом", – розповідає Рущишин.

Усе змінила зустріч з одним з численних іноземних посередників, які з відкриттям кордонів колишньої радянської республіки буквально оселилися в найбільших
промислових містах України

Усе змінила зустріч з одним з численних іноземних посередників, які з відкриттям кордонів колишньої радянської республіки буквально оселилися в найбільших промислових містах України.

З подачі імпортного емісара вчорашній студент орендував свій перший швейний цех. "Я тоді був готовий зайнятися чим завгодно, і відразу ж погодився попрацювати, і опинився серед підрядників, які шили одяг для відомих європейських брендів", – згадує Рущишин.

У 1995 році, після того як бізнесмен- початківець довів свою спроможність, його запросили на ланч з лондонськими замовниками. "Тоді квиток до Лондона коштував $ 2 тис. – за ці гроші можна було купити квартиру у Львові, це була величезна сума, – згадує Рущишин. – Я позичав у кого тільки міг і вирішив, що додому без замовлень не повернуся".

Гра коштувала свічок. Першим клієнтом львів'янина став New Look – великий бренд і міжнародна торгова мережа одягу. Замовлення від британців допомогли компанії Рущишина, яка в той час тулилася в орендованому цеху на околиці Львова, вийти на інший рівень.

Молодий бізнесмен направив в США потенційним інвесторам свій бізнес-план з пропозицією інвестувати в початок швейного виробництва і отримав $ 250 тиc.

Рущишин відмовився від оренди і вирішив купити собі приміщення. Для цього молодий бізнесмен направив в США потенційним інвесторам свій бізнес-план з пропозицією інвестувати в початок швейного виробництва. Американська буржуазія влаштувала українцеві серію іспитів, але в підсумку він отримав на ті часи колосальну суму – $ 250 тиc.

"На ці гроші ми тоді купили практично все необхідне, навіть пральне обладнання для швейних фабрик – ламали традиції радянського легпрому, коли одяг йшов на продаж невипраним".

У 1999 році прийшла свіжа думка паралельно з шиттям на замовлення попрацювати і на своє майбутнє. Троттола обзавелася власним брендом – Sensus. У підсумку лише за кілька років компанія Рущишина виросла в холдинг з дев'яти швейних фабрик. Інвестиції у виробництво досягли 20 млн грн. Всього ж, за підрахунками Рущишина, на його фабриках у Львівській та Рівненській областях працювали від 1,5 тис. до 2 тис. осіб. На цьому у 2003 році казка закінчилася. Почалася сувора дійсність.

Почати знову

На шляху у бізнесмена встала держава. У Львівській газеті, одним із засновників якої був Рущишин, з'явилася серія статей, в яких податкова служба була представлена ​​не в найвигіднішому світлі.

Журналісти звинуватили місцевих податківців – а ними в той час керував Сергій Медведчук, молодший брат тодішнього глави Адміністрації Президента Віктора Медведчука, – у політичній заангажованості та у вибіркових перевірках бізнесу своїх політичних опонентів.

Розпочався затяжний бій з розгромним рахунком. Найсильніше постраждав швейний бізнес. Кримінальні справи, обшуки з необ’єктивним ставленням і маски-шоу спецпідрозділів – це лише небагато з того, що довелося пережити підприємству протягом року.

Бізнесмен: Я виграв 39 судових справ, але в підсумку багато чого було втрачено: під час війни не до маркетингу, і тому торгову марку Sensus, як і Львівську газету, довелося продати

"Я виграв 39 судових справ, але в підсумку багато чого було втрачено: під час війни не до маркетингу, і тому торгову марку Sensus, як і Львівську газету, довелося продати", – згадує Рущишин.

Відроджуватися довелося не з нуля, а з великого мінуса. Допоміг випадок, а саме – зміна світової кон'юнктури. У Китаї, який до 2008 року обшивав весь світ, різко змінився вектор розвитку. За словами Рущишина, як тільки запахло економічною кризою і скоротився експорт, у Піднебесній влада стимулювала місцевого виробника працювати на внутрішній ринок.

"Тобто якщо раніше кожен китайський підприємець зобов'язаний був шити на експорт, то тепер їх зобов’язали шити винятково для внутрішнього ринку, – пояснює бізнесмен. – Після цього деякі замовники, які перейшли від китайців до нас, розповідали, що виробники з КНР взагалі обслуговують їх за залишковим принципом. Саме тому від Китаю зараз багато відмовляються, і це наш шанс".

Рущишин впевнений: така тенденція збережеться й надалі. Вартість виробництва в Китаї зростає, і багато європейських промисловців уже не готові за рахунками з КНР, що зросли. "Навіть більше, китайські виробники вже самі возять свою роботу підрядникам з Індії", – розповідає Рущишин.

У компаній зараз просто немає часу і грошей возити одяг з Китаю, вони
шукають місця ближче, наприклад, такі як Україна, щоб заощадити на логістиці

Також, за словами підприємця, у компаній зараз просто немає часу і грошей возити одяг з Китаю, вони шукають місця ближче, наприклад, такі як Україна, щоб заощадити на логістиці.

За даними Рущишина, 95% українських швейних підприємств працюють на такому одяговому  аутсорсингу з країнами ЄС. Тільки Троттола на місяць шиє на продаж 250 тис. одиниць одягу, що, згідно з інформацією Торгово-промислової палати України, зробило компанію Рущишина найбільшим експортером готового одягу.

"Крім того, ми стали шити для відомої мережі готового одягу Zarа, – розповідає новітню історію свого підприємства директор Троттоли. – Ми шиємо для них одяг і продаємо під їхніми брендами. Ми веземо нашим замовникам, а вони розпорошують вже все по світу".

Соколовський вважає, що робота за давальницькими схемами, коли замовник надає матеріали, і розміщує у стороннього виробника своє замовлення поки найбільш прийнятна. "В умовах, коли в Україні немає зв'язку між швейникам, дизайнерськими центрами і постачальниками сировини, нашому бізнесу залишається тільки працювати на найбільші мережі, у яких такі зв'язки є", – каже віце-президент Укрлегпрому.

Найближчі конкуренти Рущишина одеський холдинг Arber Group, який також займається пошиттям та продажем одягу, підтверджують усталений тренд в галузі. Вони працюють і за давальницькими схемами, для подальшої передачі товару закордонним партнерам, а також розвиваються на внутрішньому ринку. "Ми український бренд, працюємо з імпортною сировиною, але шиємо на території України і продовжуємо розвивати мережу своїх магазинів, так що все нормально, – каже Корреспонденту директор торгової мережі холдингу Ігор Іванов. – Водночас наша швейна фабрика також працює на замовлення західних компаній".

На виріст

Рущишин добре засвоїв уроки минулого – тепер він не складає всі яйця в одну корзину. Втрата торгової мережі Sensus навчила амбітного підприємця диверсифікувати ризики.

Він став одним із засновників Львівської бізнес-школи, де готують топ-менеджерів за програмою МВА. Навчання тут коштує близько 12 тис. євро. Паралельно з цим бізнесом Рущишин запустив завод з виробництва брикетів – альтернативного палива з біомаси. У справу вже вкладено 1,5 млн грн. "Я вже перевів на таке альтернативне паливо всі свої фабрики, і завод тільки, напевно, на цьому вже окупиться", – каже бізнесмен.

Львівськими брикетами Рущишин планує завоювати Польщу, де ось вже кілька років діє закон, згідно з яким підприємства повинні не менше 20% своїх енерговитрат перевести на альтернативне паливо.

Незважаючи на таку багатопрофільність, головним у діловому житті Рущишина все ж залишається шиття. Підприємця тепер турбує просування власного бренду одягу Жива як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках країни. Починати євроекспансію Рущишин планує з близької йому Польщі.

"Польща в соцтаборі спеціалізувалася саме на легкій промисловості, була так званим радянським Китаєм, – каже бізнесмен. – Нам буде непросто там закріпитися. Але якщо вдасться ввійти в Польщу, нам буде набагато легше йти далі".

____________________________________________________________

П'ять запитань до героя капіталістичної праці

1. Рік та місце народження, освіта?

Народився у Львові в 1967 році. Закінчив Львівський торгово-економічний інститут (1993 рік), курси МВА Києво-Могилянської бізнес-школи (2005-й), юридичний факультет Національного університету ім. Тараса Шевченка (2009-й).

2. Головне правило успішного бізнесу?

Правило дзиґи: чим швидше крутишся, тим твердіше стоїш.

3. Який вам потрібен мінімальний щомісячний дохід для гідного існування?

Автомобіль і мобільний телефон – все зареєстровано на фірми. А для моєї сім'ї достатньо невеликої суми 4 тис. грн., щоб прожити.

4. Книга (фільм, театральна постановка, виставка), яка вас вразила або змусила мислити в новому напрямку?

Книга Адріана Сливоцького Прорив, яку, до речі, я допомагав перекладати. Книга про стратегії перетворення великих загроз у можливості для великого зростання. Але найбільший вплив зробило навчання в бізнес-школі Києво-Могилянської академії.

5. Країна, з якої Україні варто було б брати приклад? Поясніть.

Ментально нам близька Польща, і всі ті реформи, які проводив [Лешек] Бальцерович можна було провести і у нас. У нас були всі шанси після помаранчевої революції, але такого шибайголови, як у Польщі, у нас не виявилося. Також Грузію можна назвати гарним прикладом сучасних політичних реформ.

***

Цей матеріал опубліковано в № 50 журналу Корреспондент від 23 грудня 2011 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті, можна ознайомитися тут.