Легендарному київському Динамо потрібно терміново повернути азарт і відчуття честі клубу. Не бачать цього лише керівники самого Динамо і багато його гравців, пише шеф-редактор журналу Maxim Сергій Рибік у колонці, опублікованій у №19 журналу Кореспондент від 18 травня 2012 року.
Це не перша моя замітка про великий клуб Динамо (Київ).Влітку минулого року я вже обурювався і бризкав слиною, описуючи безпорадність рідної команди. Настав час заїкнутися про це знову. Привід – провальний сезон2011-2012. Привід – ганьба великого клубу. Привід – байдуже ставлення до гри.Привід – відсутність командного духу. Приводів сила-силенна.
До слова, я б хотів, щоб цей текст не сприймався як суто футбольний. Мовляв, команда продула, і я б'юся в істериці. Ні. Все трохи інакше. Не так давно новинні стрічки облетіла інформація про те, що на Андріївському узвозі знесли декілька будівель, а Пейзажну алею збираються прикрасити бізнес-центром. І тут таки свідомі кияни, всі як один, стали на захист столичних територій. Пікети, мітинги, ненормативна лексика – все це подіяло.
Влада відразу включила задню, й Андріївський узвіз разом з алеєю залишили в спокої.
Три роки без чемпіонства в національному чемпіонаті, безлика гра в європейських першостях – усе це великий клуб Динамо (Київ) зразка 2012 року
Чому кияни обурилися? Тому що зачепило за живе. Так от:те, що відбувається з великим клубом, для мене подібне до наруги над Андріївським. Це легендарна команда, з безліччю титулів, які чудово видно у Вікіпедії. І ця команда в глибокій ... як би так сказати пристойніше ... у глибокій прірві. Три роки без чемпіонства в національному чемпіонаті, безлика гра в європейських першостях – усе це великий клуб Динамо (Київ) зразка 2012року.
Сьогодні я подивився фільм Юнайтед. Достовірний фільм про те, як у 1956 році в авіакатастрофі загинули майже всі гравці Манчестер Юнайтед, після чого клуб знайшов в собі сили повернути минулу славу. Фільм сильний. Фільм мужній. Фільм життєвий. Цей фільм повинен бути в iPad у кожного динамівця. Там прозвучали такі слова: "Футбол – це майстерність і азарт".Майстерність у динамівців є, сперечатися не буду. Немає азарту. Немає палких очей. Немає духу.
Є такий несмішний, але недурний анекдот. "Зловив дід золоту рибку, і вона йому каже:
- Вибач, діду, але я можу виконати тільки одне бажання.
- Як скажеш, рибко. Я хочу, щоб у мене все було!
- Добре, діду! У тебе все було".
Дивлячись на гравців великого клубу Динамо (Київ), складається
враження, що у них уже все було. Вони не грають – вони просто виконують свою роботу
Дивлячись на гравців великого клубу Динамо (Київ),складається враження, що у них уже все було. Вони не грають – вони просто виконують свою роботу. Не всі. Є бійці, які б'ються. Але їх одиниці. В іншому ж і гравці, і флегматичний тренер просто виконують свою роботу. З кожним роком все гірше і гірше.
При цьому всі зберігають хорошу міну при поганій грі. І президент клубу, і головний тренер з разу в раз меланхолійно заявляють, що зараз просто такий час, що треба потерпіти, що команда хоч і грає в невидовищний футбол, але здобуває очки. Шкода, що очки хрінові. Не видно через них нічого (в рос. варіанті гра слів).
Коли я йшов на підсумкову гру Динамо в цьому сезоні, я думав, що хлопці битимуться до останнього. Щоб справити враження на 25 тис.уболівальників, які прийшли на стадіон, які все ще вірять в команду. На жаль,команда замість гри показала уболівальникам середній палець. Ігри я не побачив.
І тому мені просто хочеться запитати у керівництва клубу і у гравців: вам не соромно? Я мовчу про зарплати. Це заїжджена тема. Я просто намагаюся зрозуміти:
чому мене, корінного киянина, принижують? Мене і ще десятки тисяч уболівальників?
І тому мені просто хочеться запитати у керівництва клубу і у гравців: вам не соромно? Я мовчу про зарплати. Це заїжджена тема. Я просто намагаюся зрозуміти: чому мене, корінного киянина, принижують? Мене і ще десятки тисяч уболівальників?
Я розмовляв з дружиною одного з динамівців. Вона зізналася, що в команді всі самі по собі – легіонери окремо, молоді окремо,ветерани окремо. Немає командного духу. В принципі цю ж думку озвучив Олександр Алієв у скандальному аудіозапису, що потрапив в інтернет. І хоча футболіст заявив, що цей запис – фальшивка і монтаж, всі ми чудово розуміємо, що в команді все не слава богу.
І в мене в зв'язку з цим запитання до Ігоря Суркіса: чому ви цього не бачите? Ні, не так: чому ви цього не помічаєте? По суті, тільки від вас залежить, як клуб житиме далі. Ви ж досвідчена людина. Невже важко пояснити гравцям, що це просто неетично бухати на людях відразу ж після закінчення сезону? Що не потрібно йти в клуб відзначати срібні медалі? Якщо хочеться випити (а це нормально, тим більше що у гравців почалася відпустка), потрібно пити там, де ніхто не бачить, – на базі, в гостях, в Афганістані. Не треба пиячити на очах сотень людей, відзначаючи незрозуміло що! Срібні медалі це не привід. Привід – провальний сезон 2011-2012. Привід – ганьба великого клубу.Приводів сила-силенна.
Ну а закінчити текст хочу відомим зарядом: "А мы все так же верим в 11 ребят, динамовцы из Киева сегодня победят". Тільки коли настане це сьогодні?
***
Ця колонка опублікована в № 19 журналу Корреспондент від 18 травня 2012 року.
Передрук колонок, опублікованих у журналі, заборонений.
Відгуки й коментарі надсилайте за адресою [email protected]