Камбоджа підводить риску під жахливими за своїм масштабом злочинами комуністичного режиму. Колишні лідери червоних кхмерів постають перед трибуналом, пише Наталія Мечетна у матеріалі, розміщеному у №29 журналу Корреспондент від 29 липня 2011 року.
Коли 22-річному Хену Соккеа, жителю
Пномпеня, столиці Камбоджі, розповідають про режим червоних кхмерів, які
правили з 1975 по 1979 рік на його батьківщині, йому важко уявити, що насправді
відбувалося в країні. "Мені це здається поганим сном", - ділиться Соккеа своїми
відчуттями з Корреспондентом.
Його зрозуміти нескладно: студенту
камбоджійського технологічного інституту, який володіє англійською мовою, насилу
віриться, що лише 30 з гаком років тому його співвітчизники під страхом смерті
не могли читати іноземні книги і здобувати освіту.
У перейменованій з держави Камбоджа
Демократичній Кампучії проводився революційний експеримент – перетворення
країни на винятково аграрне суспільство на основі ідей марксизму-маоїзму, які
заперечували все західне і сучасне. Згодом експеримент отримав ярлик "аграрної
утопії".
Колишні будівельники комуністичного раю, що
вижили, нещодавно опинилися на лаві підсудних. Серед них Нуон Чеа, ідеолог
камбоджійських ліворадикалів і друга людина у червоних кхмерів після померлого
у 1998 році лідера Пол Пота, охрещений режимом "брат номер два". Потім іде
"брат номер п'ять" – голова президії Демократичної Кампучії Кхієу Сампхан, а
також екс-міністр закордонних справ Ієнг Сарі та його дружина Ієнг Тхірітх, яка
займала посаду міністра соціальної політики.
Цим людям – на перший погляд скромним пенсіонерам
– інкримінують масовий геноцид своїх співвітчизників. Масштаб зачисток,
проведених кхмерами, що захопили владу внаслідок партизанської боротьби, важко
перебільшити.
За неповних чотири роки 2 млн осіб, або 25%населення країни, загинули від недоїдання, репресій, катувань і рабської праці. Таку кількість убитих в процентному відношенні до чисельності населення ще не приносила жодна революція
За неповних чотири роки 2 млн осіб, або 25%
населення країни, загинули від недоїдання, репресій, катувань і рабської праці.
За спостереженнями істориків, таку кількість убитих в процентному відношенні до
чисельності населення ще не приносила жодна революція.
Спокійно дожити свій вік "скоромним
пенсіонерам" не дозволила міжнародна громадськість. Суди, які складаються з
місцевих та міжнародних фахівців, були створені за наполяганням ООН, хоча сам
уряд Камбоджі цьому всіляко опирався: у злочини, скоєні кхмерами, замішано стільки
людей, що цей процес по суті перетворюється на суд країни над самою собою.
Кривава утопія
"Настільки складної і комплексної роботи не
було з часів Нюрнберзького процесу", - оцінив масштаби злодіянь Ендрю Келі,
один із прокурорів.
У свою чергу, адвокати підсудних закликають
не призначати тюремні терміни немічним старим з мотивів гуманізму та людяності.
І це незважаючи на той факт, що навіть саме слово "милосердя" було виключено зі
словника червоних кхмерів: хворим і слабким не було місця в новому селянському
суспільстві, і вони автоматично підлягали знищенню.
Ба більше, в Демократичній Кампучії на
офіційному рівні не дозволялося навіть плакати. Вважалося, що це демонструє
негативні емоції стосовно режиму.
Після проголошення селян правлячим класом
людей масово збирали на вулицях, шикували у колони і переселяли з міст у
сільську місцевість, де примушували працювати по 12 годин на добу на рисових
полях.
У підсумку в столиці Камбоджі з 2 млн
залишилося лише 20 тис. жителів. Брати по революції навіть намагалися
розкопувати асфальт і на місці магістралей і стадіонів садити овочі. Проте
найчастіше міста ставали центрами тортур – у них створювалися бараки і
спецв'язниці, куди звозили неугодних режиму.
Ворогові революції надзвичайно щастило, якщо його розстрілювали: готуючись до сутички із зовнішніми ворогами, революціонери економили кулі
За витонченостю тортур комуністи нічим не
поступалися інквізиції Середньовіччя. Людей спалювали, забивали мотиками,
згодовували крокодилам, заривали по голову в землю, тим самим прирікаючи на
повільну мученицьку смерть. Ворогові революції надзвичайно щастило, якщо його
розстрілювали: готуючись до сутички із зовнішніми ворогами, революціонери
економили кулі.
У своїй державі Пол Пот скасував навіть
інститут сім'ї: жінки відділялися від чоловіків і ставали власністю комуни.
Керівник комуни на свій розсуд вибирав чоловікам партнерок для короткочасних
зустрічей.
Дітей також відбирали у батьків і ростили
окремо, зомбуючи ідеями революції і роблячи з них малолітніх солдатів-яничарів.
У країні за лічені тижні зникли бібліотеки, театри, навчальні заклади. Відпала потреба і в медицині: сильні люди виживуть і так, а решти нова держава
не потребувала
Божевілля одіозного режиму не мало меж:
побачивши людину в окулярах, яка прирівнювалася до представників буржуазного
класу, вірний революції кхмер повинен був негайно її знищити. У країні за
лічені тижні зникли бібліотеки, театри, навчальні заклади. Відпала потреба і в
медицині: сильні люди виживуть і так, а решти нова держава не потребувала.
Поза законом були оголошені й гроші –
комуністи просто підірвали національний банк країни, тим самим вручну
скасувавши фінансово-грошові відносини.
Країна посттравматичного стресу
Режим червоних кхмерів дотепер продовжує відбиватися
на сучасних камбоджійцях – перш за все на їхній психіці. Так, за даними
досліджень місцевого психіатра Муні Сотаро, 47% громадян Кампучії з тих, хто
вижив за режиму терору, до цього часу страждають на посттравматичні розлади. У
свою чергу, міжнародні фахівці кажуть про те, що кількість людей старше 18 років,
які страждають на розлади психіки, в Камбоджі більш ніж у п'ять разів перевищує
цей показник у США.
Кількість людей старше 18 років, які страждають на розлади психіки, в Камбоджі більш ніж у п'ять разів перевищує цей показник у США
Мандрівники в своїх блогах відзначають
занепадницькі настрої сучасних камбоджійців, так само як і їхнє небажання
працювати. Країна, як і раніше, залишається аграрною, живучи за рахунок
експорту рису, лісоматеріалів, тютюну і риби. ВВП на душу населення становить $
2.100, що значно нижче сусіднього Таїланду ($ 8.700) і навіть відомого своєю
бідністю В'єтнаму ($ 3.100).
Масове винищення жителів відбилося і на віковому
складі населення. Зараз люди старше 65 років складають лише 3,8% всіх громадян
країни. Мізерно мала і частка міського населення – лише 20% камбоджійців.
Нинішня влада країни наполягає на тому, щоб
цей судовий процес над червоними кхмерами був останнім, оскільки подальші
пошуки винних можуть привести до дестабілізації в суспільстві.
Надто багато камбоджійців колись перефарбували свою ідеологію в червоний колір, злякавшись небувалої кровожерливості режиму
Справа в тому, що багато високопосадових
чиновників, включаючи прем'єра Хун Сена, колись належали до червоних кхмерів.
Останній же закликав країну просто поховати своє минуле: аж надто багато
камбоджійців колись перефарбували свою ідеологію в червоний колір, злякавшись
небувалої кровожерливості режиму.
"У
мене не було вибору, - виправдовується Хім Хай, колишній начальник охорони
спецв'язниці S-21. - Якби я не вбивав їх [ув’язнених], мені довелося б вбити самого себе".
***
Цей матеріал опубліковано в № 29 журналу Корреспондент від 29 липня 2011
року. Передрук публікацій журналу Корреспондент заборонений.