Святкування тисячоліття хрещення Русі стало для СРСР початком кінця – марксистсько-ленінська ідеологія поступилася перед християнством і подальшою лібералізацією радянського життя, пише Дмитро Громов у №4 журналу Корреспондент від 3 лютого 2012 року.
16 червня 1988 року в Києві була злива. Кілька тисяч
людей, що зібралися навколо пам'ятника князю Володимиру, який у 998 році навернув
Київську Русь до християнства, розкрили парасольки, але раділи негоді так, ніби
на них зійшла манна небесна. І недарма.
"Говорили, це друге хрещення Русі", – згадує про той день
патріарх Філарет, глава Української православної церкви Київського патріархату,
тоді – екзарх України, митрополит Київський і Галицький.
Влітку 1988-го в столиці радянської України вперше за 70
років комунізму з помпою і державним розмахом відзначали релігійне свято, а
саме – тисячоліття хрещення Русі. "Хресний" дощ, урочистий молебень і дзвін
столичних храмів для України, а також Росії та Білорусі дійсно був знаковим.
Після ювілею, який святкувався також у Москві, Мінську та Ленінграді, СРСР
фактично визнав, що є частиною великої християнської цивілізації.
Проігнорувати тисячоліття хрещення Русі СРСР не міг. Інакше Кремль продемонстрував би всьому світові, що в Радянському Союзі немає свободи совісті
У країні безбожників таке свято здавалося майже
неможливим. Однак, за словами патріарха Філарета, який керував підготовкою до
урочистостей, відзначати тисячоліття збиралися всі зарубіжні митрополії
православної та греко-католицької церков, і проігнорувати цю подію СРСР не міг.
Інакше Кремль продемонстрував би всьому світові, що в Радянському Союзі немає
свободи совісті.
До того ж на завершенні брежнєвської епохи радянська
влада стала більш лояльною щодо церкви, яка виконувала роль миротворця у
відносинах з капіталістичним світом. "Церкві довіряли на Заході, а партії та
радянського уряду не довіряли", – упевнений Філарет. –
Усі ці фактори і зробили можливим "повторне хрещення
Русі".
Христос воскрес
У 1987-му в Москві відбулася ключова зустріч: генсек СРСР
Михайло Горбачов прийняв у себе патріарха всієї Русі Пімена. "Православні
ієрархи протягом багатьох років просили цієї зустрічі", – нагадує Костянтин
Харчев, в 1984-1989 роках – голова Ради у справах релігій при Раді Міністрів
СРСР.
Востаннє глава радянської держави зустрічався з
церковниками більше 40 років тому – в 1943-му. У самий розпал Другої світової
Йосип Сталін пішов на зближення з церквою, щоб зміцнити дух радянського народу.
Тому в ті роки не велася антирелігійна пропаганда, з в'язниць випустили
багатьох священиків, відновилися богослужіння в храмах.
У 1987-му в Москві відбулася ключова зустріч: генсек СРСР Михайло Горбачов прийняв у себе патріарха всієї Русі Пімена. Її підсумком стало історичне рішення
– з розряду "опіуму для народу" релігія переходила в ранг одного з елементів радянського побуту
Нинішня ж зустріч ознаменувала собою бажання влади
зробити більш ліберальним життя на одній шостій частині суші. Її підсумком
стало історичне рішення – з розряду "опіуму для народу" релігія переходила в
ранг одного з елементів радянського побуту.
Зміни були видимими. Влада стала передавати церкві
культові споруди, а в дні Великодня на вулицях з'явилися розтяжки з написом
Христос воскрес!. "У світських виданнях стали писати слово "Бог" з великої
літери", – згадує Харчев.
А головним наслідком бесіди патріарха і генсека стало
рішення відсвяткувати дату "воцерковлення" слов'янських земель Союзу.
Втім, не все вийшло відразу. Фундамент цього рішення отці
церкви стали готувати ще в 1970-х. За словами Філарета, ідея домогтися від
влади дозволу на святкування хрещення Русі народилася в Священному синоді РПЦ у
його постійних членів, включаючи самого Філарета, а також митрополитів
Мінського, Крутицького і Коломенського.
"Щоб святкувати, потрібно було узгодити це з Радою у
справах релігій, а це фактично з Політбюро, ЦК і КДБ", – розповідає глава УПЦ
КП.
Спочатку там пропозицію святих отців сприйняли, м'яко
кажучи, прохолодно. Адже подібний поворот справ означав би, що влада визнає:
християнство зробило позитивний вплив на історію радянського народу. Була і ще
одна "незручність" – в рамках підготовки до урочистостей ієрархи просили про
повернення в лоно церкви двох найбільших православних обителей – Новодівичого
монастиря та Києво-Печерської лаври, що означало відновлення там інституту
чернецтва.
Як компроміс церкві запропонували замість Новодівичого
взяти Данилів монастир, а лавру віддати не всю, а лише далекі печери. "Ми вирішили,
що потрібно погоджуватися: дають – бери, інакше взагалі нічого не отримаємо", –
згадує Філарет.
Незважаючи на домовленості, з Києво-Печерською лаврою радянська влада не хотіла
розлучатися до останнього
Історія довела правильність такого підходу. Адже,
незважаючи на домовленості, з Києво-Печерською лаврою радянська влада не хотіла
розлучатися до останнього. Категорично проти був перший секретар ЦК Компартії
України Володимир Щербицький, каже патріарх. Лише коли в Москві почалися
літургії та інші урочисті заходи, присвячені тисячоліттю, українська влада
підписала відповідне рішення.
Передача лаври і стала початком урочистостей в Києві.
Потім пройшла хресна хода навколо Володимирського собору. "Навіть двогодинна
сильна злива не змогла розпорошити багатотисячний натовп людей, які через
переповненість кафедрального собору вимушені були стояти зовні, на прицерковній
площі, і слухати службу через гучномовці", – писала тоді газета Известия.
Апофеозом ювілею став молебень на Володимирській гірці.
Згідно з легендою, саме на цьому місці київський князь хрестив свою державу
десять століть тому.
Тепер тут зібрався не тільки натовп народу, а й
духовенство мало не з усього світу: предстоятелі автокефальних православних
церков – Єрусалимської, Румунської, Болгарської та Кіпрської, кардинали
римо-католицької церкви на чолі з держсекретарем Ватикану Агостіно Казаролі,
глави протестантських церков, англіканської церкви, церковні ієрархи з Америки,
Азії та Африки.
Радянські партлідери, підкоряючись рішенням Політбюро, безпосередньої участі в
урочистостях не брали
А от радянські партлідери, підкоряючись рішенням
Політбюро, безпосередньої участі в урочистостях не брали. Про це Корреспонденту
розповів Леонід Кравчук, перший президент України, а в ті роки – завідувач
ідеологічним відділом ЦК Компартії УРСР.
Та й грошей на проведення ювілею держава не виділила.
Втім, це не дуже засмутило священнослужителів. "Проблем з фінансами не було – у
церкви їх було достатньо для цього", – згадує Філарет.
Зате ієрархів церкви прийняла у себе Валентина Шевченко,
голова Президії Верховної Ради УРСР, а в театрі опери та балету відбулися урочисті
збори. Фіналом всього стала святкова вечеря в ресторані готелю Київ.
Пізніше окремі святкування з цього самого приводу пройшли
в Харкові, Львові та Тернополі.
"Це [святкування тисячоліття] тоді було темою всіх
виступів, у тому числі в ЗМІ, партійних навіть, – розповідає Кравчук. – Наші
газети Радянська Україна, Правда України, Робітнича газета, Сiльськi вісті
писали саме з такої точки зору: де коріння сучасної цивілізації? А сказати це
було непросто – що [коріння] не в марксизмі-ленінізмі, не в науковому
комунізмі, а в християнстві".
Початок кінця
Святкування ювілею ознаменувало перелом в житті СРСР. Вперше
за роки радянської влади випустили 100 тис. примірників Нового заповіту і 500
тис. примірників молитвослова російською та українською мовами.
В лоно церкви повернулися її реліквії, що були на
зберіганні в музеях московського Кремля, – частка Хреста Господнього, камені
Гробу Господнього, правиця апостола Андрія Первозванного, глава святителя
Іоанна Златоуста, частки мощей князів Володимира Великого та Олександра
Невського.
Влада вже не чинила опору реєстрації нових парафій, хоча
старі храми віддавали в руки церкви, як і раніше, дуже неохоче. Особливо це
стосувалося будинків, які займали контори, наукові установи або музеї.
Після ювілею значно ослаб контроль влади над церквою. Адже, починаючи з 1920-х років, священики залишалися під ковпаком в органів держбезпеки
За словами Філарета, після ювілею значно ослаб контроль
влади над церквою. Адже, починаючи з 1920-х років, священики залишалися під
ковпаком в органів держбезпеки. Навіть священиків в СРСР призначали за згодою
рад у справах релігій, що існували в кожному обласному центрі. "Вони давали
[кожному парафіяльному священикові] реєстрацію – спеціальне посвідчення на
право здійснювати богослужіння", – розповідає Філарет.
Релігійно-соціальні зміни, що відбулися в кінці 1980-х,
на думку патріарха, наблизили крах соціалістичної імперії. І як введення
християнства на Русі у 988 році наблизило слов'янську державу до європейської
культури, так і "повторне хрещення" 1988-го стало одним з факторів, які
повернув Східну Європу з багаторічної ізоляції від західного світу.
"Сьогодні, згадуючи все це, я доходжу висновку:
невипадково в кінці 1970-х [в уряді] не погоджувалися на святкування цієї дати.
Там сиділи недурні люди, які розуміли, до чого це може привести", – резюмує
глава УПЦ КП.
***
Цей матеріал опубліковано в № 4 журналу Корреспондент від 3 лютого 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті, можна ознайомитися тут.