Чернець Києво-Печерської лаври з грузинськими коренями міг би змінити хід історії ХХ століття, якби йому вдалося переконати свого вихованця Йосипа Джугашвілі стати не революціонером, а священиком, пише Дмитро Громов у №45 журналу Корреспондент від 18 листопада 2011 року.
Біля стін ближніх печер Києво-Печерської лаври лежить
надгробна плита з написом: Схиархієпископ Антоній (Абашидзе) 1867-1942. Повз
неї кожен день проходять сотні і тисячі паломників з усього світу, але мало хто
зупиняється. Проте тут покоїться людина, яка могла б, у прямому сенсі, змінити
хід історії.
Саме він був наставником Йосипа Джугашвілі в кінці
1890-х, коли майбутній радянський диктатор Йосип Сталін був учнем у духовній
семінарії. У Абашидзе були хороші стосунки з юним батьком народів, і він цілком
міг переконати свого учня стати не революціонером, а священиком.
Але дива не сталося – син грузинського чоботаря, Сталін
відкинув закони Божі і з головою занурився в марксизм, який привів його до
вершин влади – у московський Кремль. А виходець з грузинського старовинного
дворянського роду, уроджений Давид Абашидзе (у православ'ї – отець Димитрій),
врешті-решт опинився в Києві, прийняв в лаврі найсуворішу форму чернецтва,
схиму, і став називатися Антонієм.
Шляхи наставника й учня більше ніколи прямо не
перетиналися. Але отець Димитрій неодноразово писав Сталіну, і кілька разів батько
народів, як припускають експерти, рятував свого колишнього вчителя від
розстрілу.
Навіть після смерті священик і колишній семінарист
продовжили "йти" різними дорогами. Джугашвілі-Сталін зробив крок у вічність як
один з найкривавіших тиранів за всю історію людства, а його наставник майже
через 60 років після своєї смерті був канонізований як святий Української
православної церкви.
"Отець Димитрій відбувся і як людина, і як священик у
Києво-Печерській лаврі", – вважає протодиякон Василь Марущак, автор книги
Архієпископ Димитрій Абашидзе.
Упущена душа
Реальна історія взаємин Абашидзе і Джугашвілі схожа на
задумку талановитого сценариста – вони неначе спеціально весь час рухалися в
протилежних напрямках. Сталін, який походив з бідної грузинської сім'ї,
вознісся на вершину соціальної драбини, тоді як Абашидзе все своє життя йшов по
ієрархії згори вниз, врешті-решт відмовившись від усіх земних благ.
Юний князь Абашидзе отримав аристократичне виховання, чудово фехтував, їздив верхи і танцював, а в 1891 році з відзнакою закінчив юрфак Новоросійського університету
Бо сім'я майбутнього схимника Антонія водила знайомства з
російським імператором і чекала, що її нащадок стане блискучим придворним. Юний
князь Абашидзе отримав аристократичне виховання, чудово фехтував, їздив верхи і
танцював, а в 1891 році з відзнакою закінчив юрфак Новоросійського
університету.
Батьки сподівалися, що Давид доможеться високої посади в
міністерстві юстиції Російської імперії. Проте несподівано для рідних Абашидзе
звернув з мирського шляху на духовний, вирушив до Києва і прийняв чернецтво в
Києво-Печерській лаврі. Так він став Димитрієм на честь святителя Димитрія
Ростовського.
"Благодать витягла мене з безодні гріха, очистила,
освятила, навчила істинам віри і благочестя, привела мене до гробу преподобного
Антонія [засновника Лаври]", – писав, ставши священиком князь, пояснюючи мотиви
свого рішення.
У 1896 році молодий чернець закінчив Київську духовну
академію, і його відправили до рідного Тифліса – так тоді називався Тбілісі –
викладати Священне писання в місцевій семінарії.
Якраз тоді, з 1894 по 1899 рік, тут гриз граніт
християнської науки Джугашвілі. До цього він встиг повчитися в духовному
училищі в своєму рідному Горі, а в семінарію його відправила мати Катерина
Джугашвілі, яка дуже любила сина і прагнула дати йому освіту.
"Я не впевнений, що навчання в Горійському духовному
училищі та Тифліській духовній семінарії була потребою його душі – він просто
хотів вчитися, – розповідає про мотиви Джугашвілі-семінариста Вахтанг Гурулі,
грузинський учений, доктор історичних наук. – У Горі іншого училища не було. У
Тифлісі теж вузів не було. Семінарія була найпрестижнішим навчальним закладом.
Однак він [Сталін] і не думав, що колись стане священиком".
Спочатку наставники вважали Джугашвілі дуже старанним: він старанно вивчав Біблію, писав вірші на релігійні теми. Та й за характером майбутній диктатор був
скромним і сором’язливим
Проте спочатку наставники вважали Джугашвілі дуже
старанним: він старанно вивчав Біблію, писав вірші на релігійні теми. Та й за
характером майбутній диктатор був скромним і сором’язливим.
За припущенням сучасних дослідників життя Абашидзе, отець
Димитрій добре ставився до юнака, а Джугашвілі у відповідь вважав викладача
своїм духовним наставником.
Однак варто було Абашидзе на рік залишити свого
підопічного без нагляду – його відправляли інспектувати сусідню Кутаїсськую
духовну семінарію, – як Джугашвілі кардинально змінився. Учень став похмурим,
замкнутим і – одночасно – цинічним і зухвалим.
Втім, епідемія під назвою "марксизм" заразила не одного
його. До кінця століття в семінарії ціла група вихованців захопилася
революційними ідеями, ходила в марксистські гуртки і приносила в свою
альма-матер небажану з точки зору церкви літературу – не тільки праці Карла
Маркса і Фрідріха Енгельса, але і, наприклад, романи Віктора Гюго.
Під впливом цих ідей Джугашвілі перестав бачити в
Абашидзе вчителя. Навіть більше, став грубіянити. "Якось отець Димитрій
зауважив, що Джугашвілі дивиться ніби крізь нього, – описує один з епізодів
їхнього спілкування історик Ігор Курляндський, старший науковий співробітник
Інституту російської історії РАН, у своїй книзі Сталін, влада, релігія. – "Як,
ти мене не бачиш?" [запитав Абашидзе]. Сосо [семінарська кличка Сталіна] з
насмішкою протер очі, подивився на нього і відповів: "Чому ж, бачу якусь чорну
пляму".
А коли отець Димитрій виявив у свого підопічного
заборонені книги, Сталін ризикнув вирвати їх з рук наставника і втік.
Усі ці історії привели до логічного кінця – Джугашвілі
виключили із семінарії. І навіть після цього колишній князь сподівався, що його
учень повернеться в лоно церкви, однак колишній семінарист назавжди пішов
служити справі Маркса і Леніна.
Воїн Христовий
Наступна зустріч наставника і його легковажного учня була
заочною, і відбулася вона майже через 20 років. У розпал Громадянської війни, у
1920 році, отець Димитрій, який тоді був головою Таврійської єпархії в Криму,
написав листа колишньому семінаристові.
Той обіймав високу військову посаду – був представником
Раднаркому в командуванні червоного Південно-Західного фронту, розгорнутого
проти військ білогвардійського вождя барона Врангеля, базою якого був Кримський
півострів.
Абашидзе смиренно просив Сталіна звільнити кинутих у
в'язниці священиків і той, за твердженням низки дослідників, відгукнувся на
прохання.
Наприкінці 1920 року року майже все духовенство Криму і півдня Росії емігрувало разом з білою гвардією і частиною російської аристократії. Але отець Димитрій залишився, хоча це вважали самогубством
Наприкінці того ж року, коли більшовики розбили барона,
майже все духовенство Криму і півдня Росії емігрувало разом з білою гвардією і
частиною російської аристократії. Але отець Димитрій залишився, хоча глава
Тимчасового вищого церковного управління митрополит Антоній (Храповицький),
який упливав з Новоросійська за кордон, назвав таке рішення самогубством.
Абашидзе завжди відрізнявся хоробрістю. Приміром, на
початку Першої світової війни, вже будучи главою Таврійської єпархії, він на певний
час залишив кафедру і вступив простим корабельним священиком на броненосець
Святий Пантелеймон. З командою судна він брав участь у всіх військових походах
Чорноморського флоту.
Тому коли Червона армія повністю захопила Крим, Абашидзе
і не намагався сховатися. Його відразу заарештували і засудили до розстрілу за
контрреволюційну діяльність і сприяння ворогам радянської влади.
Отець Димитрій уникнув смерті – його покарали тюремним
ув'язненням, і це дає історикам привід вважати, що і тут проявилася участь
Сталіна. Тим більше, що скоро священик вийшов на свободу.
Але радянська влада не забула "білого попа". Отця
Димитрія заарештовували ще безліч разів, у тому числі і тоді, коли він
перебрався до Києва, де у 1926 році в лаврі прийняв схиму і став Антонієм.
Востаннє Димитрій-Антоній потрапив до рук влади в 1940
році за доносом такого собі громадянина Орлова. Ця людина пам'ятала священика
ще за кримськими подіями і, випадково зустрівши Абашидзе в Києві, здала його
НКВС. І навіть написала про цей свій "подвиг" Лазарю Кагановичу, тоді – наркому
шляхів сполучення. До листа Орлов додав фотографію монаха і написав на її
звороті: "На цій фотокартці зображений той негідник, який звільнив Великого
Сталіна з Тифліської духовної семінарії".
Але й цього разу колишнього наставника Джугашвілі
відпустили. Тоді, припускає російський історик Курляндский, Сталін цілком міг у
своїй грубій манері дати відмашку підлеглим не мучити старого. "Сказав, мовляв,
не треба чіпати цього старого пердуна", –каже учений.
В істориків немає ніяких документальних підтверджень того, що Сталін відігравав будь-яку роль у долі Абашидзе. Але історія священика дуже незвичайна для того часу
Після цього монах, який так і не став духівником вождя
народів, оселився в лаврі, в будиночку доглядача ближніх печер, і до самої своєї
смерті в кінці 1942 року проводив богослужіння. У цьому йому не завадили ні
війна, ні окупація.
В істориків немає ніяких документальних підтверджень
того, що Сталін відігравав будь-яку роль у долі Абашидзе. Але історія священика
дуже незвичайна для того часу, коли тисячі його братів у Христі були
розстріляні або потрапили в радянські табори тільки за те, що не відмовилися
від віри. Ця незвичайність і змушує експертів припускати, що Джугашвілі не
забув свого вчителя.
***
Цей матеріал опубліковано в № 45 журналу Корреспондент від 18 листопада 2011 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті, можна ознайомитися тут.