RU
 

Корреспондент: Підземна війна. Як будувалися криївки УПА - архів

20 жовтня 2011, 09:54
0
3825
Корреспондент: Підземна війна. Як будувалися криївки УПА - архів
Фото: Фото з книги: Українська Повстанська Армія. Історія нескорених. Львів, 2007
Саме українські повстанці зробили підпільну війну по-справжньому підпільною

З другої половини 1940-х років у Західній Україні йшли підземні бої - члени УПА та інші підпільники будували схрони, бази для підпільної боротьби, а радянські силовики їх руйнували, - пише Володимир Гінда в № 40 журналу Корреспондент від 14 жовтня 2011 року.

У сучасному В'єтнамі охочим туристам показують вражаючі пам'ятники війни з американцями - цілі системи підземних укриттів і схованок, які комуністичне підпілля споруджувало буквально під ногами у заокеанських агресорів і використовувало у війні за незалежність.

Ці "нори" вириті руками в'єтнамців, але в них українське коріння. Справа в тому, що військові специ з СРСР передали своїм азіатським союзникам деякі секрети Української повстанської армії (УПА), Організації українських націоналістів (ОУН) і всіх тих підпільників, які діяли під керівництвом цих структур у другій половині 1940-х років проти радянської влади. На заході України вони будували підземні схрони -"криївки", щоб вести з цих баз підпільну і підривну роботу.

З 1944 року вони активно будували таємні укриття на території, куди увійшли радянські війська. Причому в цьому мистецтві домоглися чималих успіхів

 

Саме українські повстанці зробили підпільну війну по-справжньому підпільною. Починаючи з 1944 року, вони активно будували таємні укриття на території, куди увійшли радянські війська. Причому в цьому мистецтві домоглися чималих успіхів, часом демонструючи винахідливість і масштабність.

Наприклад, в селі Підгайчики Глинянського району Львівської області співробітники радянських правоохоронних органів ледве виявили таємний схрон УПА, розташований в куполі місцевої церкви. А в Жаб’євському районі Станіславщини (нині - Івано-Франківська область) сили держбезпеки накрили цілий підземний табір, здатний прийняти до тисячі "жителів".

Проте підсумок цієї підземної війни довів, що без підтримки ззовні партизанські хитрощі будуть не в змозі подолати потужний державний апарат. Радянська влада крок за кроком придушувала активність ОУН і УПА, знищувала їх прихильників і підземні укриття. Тому повстанці дуже швидко пішли в глуху оборону, розпалися на невеликі групи, які вже на початку 1950-х були майже повністю ліквідовані.

Підпільний фронт

Масово будувати укриття повстанці стали напередодні приходу радянських військ на основну частину території Західної України. До цього їх закликало командування УПА, яке видало 27 серпня 1944 року наказ по групі Захід, який передбачав перехід до підпільної боротьби з явно переважаючими силами радянських військ.

При цьому передбачалося діяти малими групами, яким було легше залишатися непоміченими. А ідеальними базами для подібних підрозділів були якраз невеликі приховані бункери.

Масово будувати укриття повстанці стали напередодні приходу радянських військ на основну частину території Західної України

 

"Конспірація - запорука нашого існування і успіху, - відзначав у своїх спогадах Степан Хрін Стебельський, командир групи УПА. - Тому постійно звертаємо на неї сувору увагу. Особливо будівництво бункера, доставка продовольства і побут в лісі повинні відбуватися в дуже строгій конспірації ".

Про це ж ішлося і в Організаційних вказівках підпіллю, які керівництво повстанців розповсюдило серед своїх прихильників у квітні 1950 року. "Дотримуючись конспірації, можна існувати довго. Агентура є скрізь, тому кожен підпільник повинен знати правила конспірації, як солдат - статут польової служби. Підпільник повинен жити під землею", - йшлося в них.

У цьому вмінні - жити під землею - повстанці досягли непоганих успіхів. У лісах, горах і городах місцевих селян з'явилися найрізноманітніші схрони. Тут були і криївки-склади, і казарми, а також штаби, друкарні, пункти радіозв'язку, просто тайники. Причому члени УПА влаштовували їх не тільки під землею, але і на горищах будинків, церков або в господарських будівлях.

Були й криївки-склади, і казарми, а також штаби, друкарні, пункти радіозв'язку, просто тайники. Причому члени УПА влаштовували їх не тільки під землею, але і на горищах будинків, церков або в господарських будівлях

 

Найскладнішими об'єктами були бункери, в яких могли подовгу ховатися великі групи підпільників. Їх, як правило, будували в густому лісі або в заростях чагарнику, за кілька кілометрів від населених пунктів, де жили лояльні до УПА люди, поблизу струмка або річки.

Основою такого "будинку" служила яма глибиною три-чотири метри - землянка. Її стіни виготовляли з дерев'яних стовпів, а на стелю клали два накати колод. Бункери обладнали вентиляційними отворами, які повстанці називали "лювтівники". Їх маскували, виводячи вентиляційні канали на поверхню, наприклад, через стовбури дерев.

Вхідні двері - "дучки" - в подібних землянках теж ретельно маскувалися. У ролі таких "воріт", як правило, виступав ящик, заповнений землею, в яку деколи навіть садили молоді деревця. Іноді виходи з бункера маскували під пні, колоди, а якщо схрон був у сільському дворі - то й під купу сміття, стіг сіна або собачу будку.

Звичною була практика, коли землянку будували саме ті підпільники, які в подальшому її використовували. Працювали вони в темний час доби, намагаючись себе при цьому не видати. Викопану при роботах землю скидали в річку або виносили на свіжозоране поле.

Приховане життя

Повстанці, що сиділи в бункерах і схронах, намагалися не втрачати час даремно. Члени ОУН-УПА вивчали основи військової справи, конспірації, готувалися до підпільної і підривної роботи. Не забували і про пропаганду, розмножуючи для подальшого поширення націоналістичні та антикомуністичні листівки, журнали, газети.

Життя під землею було складним. "У зимовій резиденції жилося несолодко, - розповідав у одному зі своїх інтерв'ю Михайло Деркач Зеленчук, один з членів УПА. - Про події в світі дізнавалися з радіоприймача, але не знали, що робиться навколо нас, в найближчих населених пунктах. Така тривала самоізоляція, звичайно, тиснула на психіку, адже зовні не долинало ні звуку".

Про події в світі дізнавалися з радіоприймача, але не знали, що робиться навколо нас, в найближчих населених пунктах. Така тривала самоізоляція, звичайно, тиснула на психіку, адже зовні не долинало ні звуку

 

Повстанці виходили на поверхню лише раз на добу, виключно вночі і ненадовго - подихати свіжим повітрям або дати привести себе в порядок жінкам, якщо такі були в схроні.

Навіть таке просте в нормальних умовах завдання, як приготування їжі, було для підпільників складним процесом. Адже щоб не бути виявленими, гарячу їжу і питво доводилося готувати на гасових пальниках. На такому пристрої каша, наприклад, варилася близько трьох годин, а кип'ятіння води для чаю займало півтори-дві години. Та й запаси їжі були невеликі. Звичайною нормою повстанця були 60-75 г сала і кілька сухарів на день.

У пошуках схованок

У схронах добре було ховатися від ворога, але не воювати. Обороноздатність різних "криївок" і бункерів була дуже обмеженою, вона прирікала мешканців на пасивний опір і майже гарантовану загибель при виявленні. Тому повстанці часто мінували свої таємні сховища, щоб у випадку, якщо не вдається пробитися через основний чи запасний виходи, знищити себе.

Це було тим більше актуально, що противник - радянські військові та співробітники спочатку НКВС, а потім Міністерства держбезпеки (МДБ), що прийшло на зміну наркомату внутрішніх справ, - постійно вдосконалювали прийоми і методи боротьби з підпіллям.

У схронах добре було ховатися від ворога, але не воювати. Обороноздатність різних "криївок" і бункерів була дуже обмеженою, вона прирікала мешканців на пасивний опір і майже гарантовану загибель при виявленні

 

Буквально за кілька років радянські спецслужби розробили комплекс заходів з виявлення та захоплення бункерів, будинків і лісових укриттів повстанців. Приміром, в 1952 році в підрозділах МДБ, дислокованих в околицях Дрогобича, у програмі підготовки був курс подібних занять. Співробітники держбезпеки відпрацьовували антиповстанські дії групами по 10-12 бійців з числа найбільш досвідчених солдатів і сержантів.

При пошуку схованок підрозділи Червоної (після 1946 року - Радянської) армії і МДБ діяли тонко. Оперативно-розшукові групи могли, наприклад, демонстративно покинути район пошуків або населений пункт, щоб розслаблені підпільники, вийшовши зі схронів, потрапили в засідку.

Для пошуку бункерів військові використовували і масові прочісування підозрілих районів. При виявленні "криївки" бійці не поспішали йти на штурм - вони закидали укриття газовими гранатами або сигнальними ракетами, які давали багато диму. Потім у схрон запускали службову собаку для виявлення живих або активних підпільників. За псом міг йти або солдат у протигазі, або опудало у військовій плащ-накидці, яке заштовхували всередину для виявлення реакції у відповідь.

При виявленні "криївки" бійці не поспішали йти на штурм - вони закидали укриття газовими гранатами або сигнальними ракетами, які давали багато диму

 

Також радянські спецслужби активно використовували для знищення повстанців в укриттях спеціальний отруйний газ Нептун-7/93. А на початку 1950-х на озброєння оперативно-бойових груп надійшов новий спецзасіб Тайфун - снодійний газ миттєвої дії, який переносили в невеликих балонах і намагалися направити всередину схронів через вентиляційні отвори.

Для виявлення "криївок" деколи використовували і такий екстравагантний спосіб, як обробка взуття спеціальним хімічним препаратом Нептун-22, щоб по запаху слідів легко пройшли службові собаки. Ці чоботи або черевики співробітники держбезпеки передавали кур'єрам повстанців через своїх агентів у підпіллі.

Тим же шляхом - через таємних співробітників - радянські органи доставляли в схрони і міни-сюрпризи, найчастіше замасковані під такі необхідні повстанцям предмети, як радіобатареі.

Для виявлення "криївок" деколи використовували і такий екстравагантний спосіб, як обробка взуття спеціальним хімічним препаратом Нептун-22, щоб по запаху слідів легко пройшли службові собаки

 

Одним із подібних вибухових пристроїв 11 грудня 1951 року в селі Радомишль Луцького району був підірваний заступник керівника крайового проводу Москва на Волині Іван Троцюк з охороною. У тому ж році міна-сюрприз, доставлена ​​кур'єром-агентом під виглядом пошти, знищила референта служби безпеки Тернопільського окружного проводу Шляха і двох його охоронців, останки яких розкидало в радіусі 25 м.

За спогадами Зеленчука, силові органи навіть підкидали в схрони через своїх таємних помічників з числа місцевих жителів одяг з тифозними вошами. До речі, саме таємні співробітники були найефективнішим знаряддям радянської влади в боротьбі з таємними укриттями.

Не тільки успішні операції проти "криївок", але й ряд інших заходів (застосування великих бойових груп, загонів повстанців-перебіжчиків, оголошення амністій), а також майже повна ізоляція повстанців від зовнішнього світу і поступове зниження підтримки з боку місцевого населення призвели до того, що вся ця прихована війна завершилася поразкою підпілля.

***

Цей матеріал опублікований в № 40 журналу Корреспондент від 14 жовтня 2011 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованими на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Читати коментарі