Корреспондент: Точка зору. Арт-епідемія

Нічого не знаючи про світову та українську класику, співвітчизники, наслідуючи колекціонерів-багатіїв, кинулися долучатися до сучасного образотворчого мистецтва. Рембрандта, Гойю і Малевича прохання не турбувати, пише відомий фотограф Віктор Марущенко у колонці, опублікованій у №22 журналу Корреспондент від 8 червня 2012 року.

Київ став центром сучасного мистецтва. Два найбільших арт-центри – Мистецький арсенал і PinchukArtCentre, а також з десяток галерей запрошують мешканців української столиці помилуватися найкращими сучасними художниками.

І кияни йдуть, навіть біжать. Причому у великих кількостях, починаючи від відомих бізнесменів і політиків до перукарів та фітнес-тренерів, що обслуговують цю знать. Сформувалася навіть певна модна українська тенденція, коли приводом для виходу в світ може стати гучне відкриття виставки, на яку прийдуть знаменитості і набіжить купа простого люду – подивитися й долучитися.

Сформувалася навіть певна модна українська тенденція,коли приводом для виходу в світ може стати гучне відкриття виставки, на яку прийдуть знаменитості і
набіжить купа простого люду – подивитися й долучитися

Але при всьому цьому ми бачимо в Україні низький рівень художньої освіти, відсутність арт-ринку, аварійний стан державних музеїв. Так що виникає питання: чи справді сучасне мистецтво, яке викликало такий патологічний інтерес, потрібне киянам і вони без нього не можуть жити?

Я – простий споживач мистецтва, в тому числі і сучасного, дивлюся його скрізь, де буваю, але не тільки його. Я не фахівець, тому саме мистецтво обговорювати не буду. Скажу лише про свої спостереження.

Кілька років тому, подорожуючи сім'єю на автомобілі Іспанією, ми зупинилися у приголомшливому історичному містечку Сантьяго-де-Компостелла. Саме місто є музеєм, вулиці переповнені людьми, і, гуляючи ним, ми несподівано наштовхнулися на виставку знаменитого німецького художника Йозефа Бойса. Галерея, або, точніше, виставковий центр, розташована в історичній частині. Виставка була організована німецькою стороною, займала два просторі поверхи, і, природно, ми не могли не звернути на неї свою увагу.

Близько двох годин ми розглядали роботи великого концептуаліста, і за цей час на виставку ніхто не зайшов. Жодна людина! Двома днями раніше в Мадриді ми вистояли кілька годин у черзі, щоб потрапити до музею Прадо.

Я прекрасно запам'ятав день відкриття виставки Херста в Києві в
PinchukArtCentre – таксист, що підвозив мене, слізно просив віддати йому запрошення, оскільки без сучасного мистецтва він жити не може. І додав: "Там же всі будуть!"

Через два роки в одній з берлінських галерей проходила виставка Демієна Херста, британського художника, добре відомого українцям. До речі, я прекрасно запам'ятав день відкриття його виставки в Києві в PinchukArtCentre – таксист, що підвозив мене, слізно просив віддати йому запрошення, оскільки без сучасного мистецтва він жити не може. І додав: "Там же всі будуть!".

На виставці Херста в Берліні я не був. Але газети писали про те, що виставку мало хто відвідує, а мешканці і гості німецької столиці виявляють небагато інтересу до знаменитого англійця. В цей же час тисячі, десятки тисяч людей стояли в чергах до міських музеїв та національних галерей.

І ще один берлінський приклад. Андреас Гурскі, найбільш продаваний і дорогий фотограф у світі, відомий у нас також завдяки PinchukArtCentre, виставив в одній з берлінських галерей п'ять своїх робіт із серії Oceanic Feeling. Antarctica – величезних розмірів фотографії Антарктиди та океану, який омиває найпівденніший материк. Вони справляли потужне та незабутнє враження. І знову я насолоджувався цими роботами на самоті.

Повертаємося до України. Маючи уявлення про те, як і що відбувається у світі з мистецтвом, його споживанням, арт-ринком і так далі, ми можемо говорити про деякі вітчизняні недоліки. І це ще м'яко сказано. Безумовно, в усьому світі мистецтво є предметом купівлі-продажу, але імпресіоністи, наприклад, давно скуплені і лежать у сейфах. Тому сьогодні дуже пильну увагу людей з грошима звернено на сучасне мистецтво і сучасних художників.

На Заході це – справа приватна, хоча і досить висвітлюється у ЗМІ. У нас люди з надлишком грошей теж намагаються наслідувати світові віяння і теж купувати contemporary art. Не всі, звичайно, можуть дозволити собі найкращих у світі, але із задоволенням купують сучасних художників та українських теж – слава богу!

А що наш народ? А наш народ любить подивитися, потертися, долучитися, а не відновлювати музеї, історичні та архітектурні пам'ятки, будувати громадянське демократичне суспільство. Українці, безумовно, не всі, але їх критична маса, відразу хочуть стати Ахметовими, Коломойськими, Пінчуками.

***

Ця колонка опублікована у № 22 журналу Корреспондент від 8 червня 2012 року.

Передрук колонок, опублікованих у журналі,заборонено.

Відгуки та коментарі надсилайте за адресою [email protected]