Євро-2012 приємно здивувало скептично налаштованих щодо України європейців і викликало сплеск оптимізму серед співвітчизників. Хоча реальних приводів для радості немає – за час турніру ні наша країна, ні життя її жителів кардинально не змінилися, пише у своїй колонці Андрій Смирнов, редактор рубрики Країна журналу Корреспондент, у №26 видання від 6 липня 2012 року.
П'ятий або шостий день Євро-2012. Національна збірна
України вже виграла свій перший матч. Вулиці Києва сповнені
захоплених українців. Тренд сезону – жовто-блакитні прапорці на автомобілях.
Кияни та інші українці випромінюють благодушність щодо заїжджих фанатів.
Налившись пивом, шведи зі "свого" Труханового острова передають усій Європі
заряд оптимізму стосовно чудової країни – України. Європейська преса вже
помітила, як добре все на берегах Дніпра.
П'ятий або шостий день Євро-2012. Гіпермаркет французької
мережі на столичній Окружній. У черзі до однієї з кас – чотири дівчини
африканського походження. До них рухається група молодих чоловіків корінної
національності, з пивом у візках і в животах. Один з них починає вголос
закликати дівчат негайно пройти в одне не найприємніше місце, звідки негайно
вирушати подалі від України. Дівчата мовчки ретируються до дальніх кас. Розбурханого
молодця стримує один з його супутників, через що між ними спалахує суперечка.
Зовнішньополітичний конфлікт вичерпано, внутрішньоукраїнський гасить пиво і
дружба.
Я описав цю ситуацію не тому, що хочу підкреслити
потаємний расизм, властивий жителям України. Дурні зустрічаються скрізь, і за
групою п'яниць не варто судити про всю країну.
Однак по добрих і чуйних людях, які зустрілися іноземцям
де-небудь в центральній частині Києва, Львова, Харкова чи Донецька, теж не
можна оцінювати всю нашу батьківщину. І якщо англійські фани пронесли
символічну труну по шахтарській столиці в оточенні позитивних людей і міліції,
наголосивши, що Україна – "гуд", і навіть "супер-гуд", це не означає, що вони зможуть
спокійно пересуватися околицями того таки Донецька після закінчення Євро.
Іноземці, які захлинаючись хвалять зараз Україну, навряд чи говорили б про неї так само захоплено, якщо б вони не мали на пам'яті вкрай негативних передфутбольних публікацій європейських ЗМІ
Іноземці, які захлинаючись хвалять зараз Україну, навряд
чи говорили б про неї так само захоплено, якщо б вони не мали на пам'яті вкрай
негативних передфутбольних публікацій європейських ЗМІ, у яких нашу країну
малювали породженням пекла. Той, хто їде в обитель зла, готується до
найгіршого, але якщо в результаті його життю загрожує лише дешеве пиво і
неймовірна краса дівчат, він зрадіє.
Ще один пункт, який робить нашу країну привабливою, – в
напарниці їй дісталася не найуспішніша країна ЄС. У порівнянні обох господинь
турніру Україна виглядає небагатою, зате чарівною Попелюшкою.
У підсумку українська влада і пересічні громадяни
повірили у власну винятковість. І ось уже Президент разом з прем'єром та іншими
держособами бачить стрімкий рух до Європи, і потоки туристів, що стомилися в
очікуванні на наших кордонах. Віктор Янукович договорився до того, що заявив:
"Уболівальники з усіх країн Європи та з усього світу побачили, що Україна – це
сучасна європейська держава".
Але вірити, що ЄС кинеться дружити з Україною, а
громадяни Євросоюзу натовпами кинуться до нас у гості, отже перебувати у світі
ілюзій.
Ні ми, ні наша країна не стали кардинально кращими.Українці все так само ліниві, озлоблені і, як і раніше, готові стягнути з будь-якого приїжджого якомога більше
грошей. І країна наша колишня: тут надзвичайний розрив між бідними і багатими, тут найуспішніші бізнесмени – це великі чиновники
Ні ми, ні наша країна не стали кардинально кращими.
Українці все так само ліниві, озлоблені і, як і раніше, готові стягнути з
будь-якого приїжджого якомога більше грошей. І країна наша колишня: тут
надзвичайний розрив між бідними і багатими, тут найуспішніші бізнесмени – це
великі чиновники. У нашій країні слова "міліція" і "катування", як і раніше, – синоніми,
а "міліція" і "закон" – антоніми. Наші політики все так само мріють нас
обдурити, а ми звично обманюємося.
А ось у Заходу, якщо уважніше до нього прислухатися,
ілюзій немає.
Опитані Корреспондентом європейські вболівальники хвалили
дешеве пиво, чуйних людей і навіть міліціонерів. Але мало хто з мандрівників
їде в чужу країну напитися, брататися з місцевими і поговорити з
правоохоронцями. Зазвичай туристів приваблюють пам'ятки, природа, оригінальний
побут і комфорт. Тобто все те, чого жоден з уболівальників і не назвав. Не
дивно – фани, які до нас приїхали, цього всього не бачили, хоча б тому, що й не
прагнули. Але навіть якщо б їм припекло познайомитися з Україною ближче, шанси
були б невеликі: наша країна неохоче, без комфорту і лише за великі гроші
розлучається з власними чудесами. Адже інфраструктура в "сучасній європейській
державі" у зародковому стані, готелі дороги, пересування по містах і трасах
загрожує неприємними контактами, наприклад з державтоінспекцією. І місцеве
населення майже не говорить англійською. Стадіони, дві-три автомагістралі з
кількома напівшвидкісними поїздами і авіатерміналами загального становища ніяк
не змінюють.
Стадіони, дві-три автомагістралі з кількома напівшвидкісними поїздами і авіатерміналами загального становища ніяк не змінюють
Євро-2012 не задурманило мозок і європейським політикам.
Навіть президент Польщі Броніслав Коморовський – а який ще політик з ЄС може
бути ближчим до Києва, як не глава держави, що розділила з нами чемпіонат, –
приїхавши на фінал турніру, не повівся на всю нашу блискучу футбольну мішуру, і
заявив: євроінтеграція України перебуває під великим питанням через
внутрішньополітичну ситуацію.
Щоб подивитися на самих себе тверезим європейським
поглядом, українцям варто припинити нестримно радіти успіхам усього турніру і
звернути увагу на виступ національної збірної. У ній, як в дзеркалі, ми
побачимо реальних себе – команду, що випадково потрапила на турнір, з
малоуспішним, але самовпевненим і грубим тренером і з посередніми за
європейськими мірками гравцями. Якщо така збірна домагається успіху, то лише
завдяки вдалому розташуванню зірок на небі.
Змінити стан справ можна, але для цього потрібно
зрозуміти, що Євро-2012 – це один епізод. Щоб зробити успішну європейську
кар'єру, його недостатньо: потрібно відкинути всі ілюзії, згадати про те, що
свято не вічне, і засукати рукава. І наполегливо працювати над собою і своєю
країною, як молоді футболісти, які бажають довести, що гідні постійно грати на
найвищому рівні. Почати ці виснажливі, але необхідні тренування можна вже
восени, коли в країні пройдуть вибори у тренерський штаб, який і визначить
майбутній малюнок гри нашої спільної збірної.
***
Ця колонка опублікована у № 26 журналу Корреспондент від 6 липня 2012 року.
Передрук колонок, опублікованих у журналі,заборонено.
Відгуки та коментарі надсилайте за адресою [email protected]