Українці готові з'їсти один одного з найменшого приводу. Суспільство руйнує агресія – породження бідності, радянської культури і невпевненості в завтрашньому дні, пише Катерина Іванова у №28 журналу Корреспондент від 20 липня 2012 року.
У столичній маршрутці № 535 викладач історії Ірина
Матвійчук попросила пасажира зачинити вікно, в яке дув сильний вітер. Перше
прохання було проігнороване, а на повторне Матвійчук отримала розгорнуту
відповідь, що включає, як вона каже, "барвисту характеристику мене, моєї мами і
світобудови в цілому".
Суперечка, в яку Матвійчук довелося вступити, щоб хоч
якось осадити хама, закінчилася тим, що той порадив їй "відкривати рот тільки у
стоматолога". Перебувати без валер'янки в громадських місцях все складніше, резюмує
Матвійчук, – злість і агресія просто висять у повітрі.
76% українців переконані, що побутові стосунки між співвітчизниками деградують.
Стільки ж опитаних стверджують, що у них немає почуття захищеності від будь-яких
насильницьких дій стосовно себе
Так вважають багато співгромадян. За підсумками
опитування, проведеного в березні дослідницькою компанією Research &
Branding Group, 76% українців переконані, що побутові стосунки між співвітчизниками
деградують. Стільки ж опитаних стверджують, що у них немає почуття захищеності
від будь-яких насильницьких дій стосовно себе.
Не дуже тішать і результати досліджень Інституту
Горшеніна. Згідно з ними, понад 60% опитаних українців оцінюють рівень
моральності в країні як низький, і при цьому майже 40% вважають припустимою
грубість і нецензурну лайку.
Побутове хамство останнім часом стало візитівкою українського
суспільства, що безпосередньо пов'язане з психологічним напруженням у ньому,
констатують експерти.
За допомогою грубості, часто невмотивованої, багато хто
виявляє страх, невпевненість у собі і в завтрашньому дні. "[Людина хамить],
випереджаючи можливу агресію від навколишнього світу, якої вона цілодобово
побоюється", – наголошує соціальний психолог Олег Покальчук.
Послаблення соціального контролю, низький рівень життя більшої частини українців
і разом з тим прискорення його ритму – все це викликає агресію. Та й 70 років радянської влади, у перші десятиліття якої інтелігентне поводження вважалося ознакою приналежності до ворожого клану, теж не пройшли дарма і дали свої плоди
Послаблення соціального контролю, низький рівень життя
більшої частини українців і разом з тим прискорення його ритму – все це
викликає агресію, доповнюють соціологи. Та й 70 років радянської влади, у перші десятиліття якої інтелігентне поводження вважалося ознакою приналежності
до ворожого клану, теж не пройшли дарма і дали свої плоди. В результаті
сьогодні особливо високого рівня агресія досягає в мегаполісах, де велика
концентрація людей.
"Чим інтенсивніший ритм життя, тим менше
сентиментальності", – пояснює Олександр Стражний, лікар-психотерапевт, автор
книги Український менталітет про особливості національного характеру.
Водночас Стражний уточнює, що хамство не є національною
рисою українців. Мовляв, у будь-якій нації зустрічаються грубіяни. Однак у
співгромадян погані риси характеру частіше спливають назовні на тлі бідності і
боротьби за виживання.
"Фінансове благополуччя є одним з факторів, що пояснюють,
чому в багатьох країнах Західної Європи, США загальний рівень агресії і хамства
нижчий, ніж у бідній Україні", – резюмує Стражний.
Вас багато, а я одна
"Кобила, тобі вдома сидіти треба було, а не за кермом", –
почула на свою адресу з відкритого вікна Volkswagen Touareg, Марина, 34-річна
співробітниця піар-відділу великої столичної компанії, яка попросила не
називати її прізвище в пресі.
Водія позашляховика розлютило, що її малолітражка, яка "плететься"
по місту зі швидкістю 70 км / год заважає йому їхати. За словами Марини, на
вигляд це був молодий інтелігентний хлопець в окулярах, який, мабуть, поспішав
на роботу.
З такими проявами "доброзичливості" Марина, яка лише
недавно почала водити машину, вже зіткнулася неодноразово. "Підрізають, сигналять,
іноді матом криють", – перераховує вона принади водіння.
Городяни, які користуються громадським транспортом, огороджені від хамства ще
менше, так само як і відвідувачі ЖЕКів, поліклінік та інших державних установ, які в Україні традиційно, ще з радянських часів, є заповідниками безцеремонного
стилю спілкування
Втім, городяни, які користуються громадським транспортом,
огороджені від хамства ще менше, так само як і відвідувачі ЖЕКів, поліклінік та
інших державних установ, які в Україні традиційно, ще з радянських часів, є
заповідниками безцеремонного стилю спілкування.
"Дільничний лікар прийшла на виклик в обліплених зимовим
брудом чоботях, пройшовши в них через всю квартиру. Видавши чергове: "У мене
немає часу, он вас скільки, а я одна!", швидко оглянула пацієнтку, хвору на
бронхіт, і пішла. А господиня дому стала мити підлогу", – розповідає звичайну
київську історію, що трапилася з однією з її пацієнток, Ганна Шевельова,
педіатр приватної клініки.
Так поводяться не тільки медики. Приміром, кожного разу,
коли 35-річний Андрій Сапунов, мандрівник і письменник, заходить у своє районне
відділення Укрпошти, за його словами, він ніби повертається в часи СРСР.
"З тобою там говорять таким тоном, наче ти з народження
маєш знати, скільки важить бандероль або на якому бланку вона оформляється, –
іронізує Сапунов. – Навіть 20-річні дівчата, які там працюють, під керівництвом
старших товаришів дуже швидко переймають цей стиль".
Особливо гостро хамський дух батьківщини багато співвітчизників відчувають, повертаючись з тривалих зарубіжних поїздок
Особливо гостро хамський дух батьківщини багато
співвітчизників відчувають, повертаючись з тривалих зарубіжних поїздок.
Мандрівник і фотоблогер Олександр Чебан кожного разу спускається з небес на
землю, стикаючись з кислими обличчями обслуговуючого персоналу в столичному
аеропорту. Сталий вираз "ефект Борисполя" яскраво відображає контраст між
закордоном й українською дійсністю.
Чи варто говорити, що з цим ефектом знайомі і гості
країни, які прибули з далекого зарубіжжя. Француза Поля Біллара спочатку
дивувало, що в Україні продавці в магазинах не вітаються з клієнтами, люди на
вулицях похмурі і ніхто не каже "спасибі", якщо, наприклад, притримати двері на
вході в метро або якусь установу.
"Я думаю, що в українців немає часу на ввічливість з
незнайомцями, я думаю [їх похмурість] – це скоріше страх, ніж неввічливість, –
намагається бути політкоректним Біллар. – Мабуть, вони зберігають свої усмішки
для друзів і родичів".
Груба і нахабна поведінка настільки ріже слух і око, що
деякі називають ці національні риси серед причин еміграції. Руслан Огородник, який
кілька років тому виїхав на ПМП до Швеції, розповідає, що за цей час жодного
разу не стикався там з прямим хамством, звичайним в Україну.
"Навряд чи тут [у Швеції] живуть ангели, але чуйних і
відкритих людей в загальній своїй масі набагато більше, ніж на батьківщині", –
констатує він.
Водночас Огородник визнає, що усмішки – типова
характеристика жителів західних країн – це просто давно засвоєна звичка, а не
щира емоція. Проте він сам надає перевагу формальній усмішці перед "заздрісним,
агресивним поглядом касира в українському супермаркеті, який з жорстокістю
кидає по стрічці мої покупки, тому що у неї сьогодні поганий настрій, проблеми
в сім'ї або просто мої покупки перевищують її місячний дохід".
Не висовуватися
Пізно ввечері у 178-му столичну маршрутку, активно
працюючи ліктями, заходять пасажири. На їхніх обличчях тінь втоми після важкого
трудового дня. Кожен хоче пройти першим, щоб зайняти сидяче місце.
Водій, від якого за звичаєм ніхто не чекає люб'язностей,
буквально шокує. "Доброго дня, радий вас бачити, проходьте, будь ласка, в
салон", – звертається він до кожного, хто входить, а тим, хто виходить, бажає
гарного вечора. В результаті в автобусі відбуваються метаморфози: люди перестають
штовхатися, починають усміхатися і чемно пропускають один одного.
"Я просто добре роблю свою роботу", – пояснює своє
незвичайну для України поведінку Дмитро Горбатько, офіцер у відставці, а тепер
водій маршрутки. З динаміків його транспорту звучить не шансон, а мелодії у
виконанні оркестру Поля Моріа – музику Горбатько добирає сам.
"Ранкова – більш жива, вечірня – тиха, ставлю класику", –
уточнює водій.
Серед співвітчизників Горбатько – рідкісний виняток з
правил, особливо якщо врахувати, що ні його робота, ні рівень достатку, схоже,
благодушності не сприяють.
Водночас глибинні причини хамства та агресії в
українському суспільстві експерти пропонують шукати не тільки в незавидному соціальному
становищі більшості співгромадян. Павло Фролов, завідувач лабораторії Інституту
соціальної та політичної психології НАН України, провину за зростання ворожості
покладає на мас-медіа, які останнім часом все частіше фокусуються на чорнусі в
серіалах і криміналі в новинах.
Недолік спілкування в родинах між ними і батьками ще й погіршує ситуацію – призводить до емоційної черствості молоді
Особливо сприйнятливі до цього діти, вважають психологи.
Недолік спілкування в родинах між ними і батьками ще й погіршує ситуацію –
призводить до емоційної черствості молоді. За словами Фролова, кількість
гіперактивних, агресивних дітей дошкільного та молодшого шкільного віку
сьогодні в кілька разів вища, ніж було 10-15 років тому.
Хоча й батьки підлітків не без гріха: це покоління, що
сформувалося за часів СРСР, коли дітей учили приховувати свої емоції,
придушувати індивідуальність. А почуття, що не знаходять виходу, створюють
внутрішнє напруження, що переростає в агресію, кажуть експерти.
Вони відзначають також і збільшену емоційну чутливість
літніх людей, які болісно реагують на будь-які гострі моменти в побуті.
У країнах ЄС пенсіонери незрівнянно більш матеріально
благополучні і тому більш спокійні. До того ж, на відміну від України, де літні
люди з маленькою пенсією найчастіше стають ізгоями, європейські старики – шановні
члени суспільства, до думки яких прислухаються.
Не тільки конфлікт поколінь посилює загальну картину української неввічливості, а й відносно нове явище – процес атомізації суспільства, коли людям немає діла до всього того, що не стосується особисто їх та їхніх сімей
Не тільки конфлікт поколінь посилює загальну картину
української ввічливості (точніше, її відсутність), а й відносно нове явище –
процес атомізації суспільства, коли людям немає діла до всього того, що не
стосується особисто їх та їхніх сімей. Хамство просто нікому зупинити,
резюмують соціологи.
"Коли водій маршрутки курить у салоні або лається матом,
спілкуючись з пасажирами, ніхто навіть не зробить йому зауваження, – наводить
приклад киянка Олеся Гунко. – У суспільстві, де є поняття поваги до себе,
пасажири обуряться, поскаржаться або бойкотуватимуть цей маршрут".
Біллар зізнається, що якби його штовхнули і не вибачилися
в паризькому автобусі, він би обурився, а в Україні стерпів би. "Я розумію і не
скажу нічого, бо я знаю, що це іноді трапляється", – пояснює француз.
Тим часом фахівці відзначають, що в різних країнах
існують також і різні уявлення про правила поведінки – наприклад, всесвітньо
відома підкреслена ввічливість японців. Проте співвітчизники, які часто бувають
в Японії, зауважують, що це не заважає тамтешнім жителям активно штовхатися
ліктями в чергах і метро. Просто там це не вважається нечемним.
"У робочій обстановці китайський бос – єдиний, хто може
кричати і грубіянити всім навколо, оскільки це вважається символом сили і
влади", – розповідає про особливості національної поведінки в Піднебесній
киянка Марина Самолюк, яка певний час працювала в Пекіні.
У десятку найбільш доброзичливих країн світу входять аж п'ять країн Азії – Філіппіни, Таїланд, Малайзія, Гонконг і В'єтнам. Приклади більшості з них доводять, що ввічливість населення може і не залежати від рівня життя або
розвиненості інфраструктури
До слова, в десятку найбільш доброзичливих країн світу,
згідно з рейтингом The Expat Explorer Survey, підготовленим на запит британського банку HSBC,
входять аж п'ять країн Азії – Філіппіни, Таїланд, Малайзія, Гонконг і В'єтнам.
Приклади більшості з них доводять, що ввічливість
населення може і не залежати від рівня життя або розвиненості інфраструктури. Але
якщо в азіатських країнах етика поведінки йде переважно з менталітету, то в
західних – з економічної вигоди.
Якщо в азіатських країнах етика поведінки йде переважно з менталітету, то в західних – з економічної вигоди
Коли років вісім тому Сапунов, приїжджаючи з Європи,
розповідав українським друзям, що в тамтешніх супермаркетах касири вітаються з
кожним клієнтом, ті дивувалися. "Навіщо?", – передає він їхню реакцію. А сьогодні власники
вітчизняних супермаркетів муштрують своїх співробітників за західним зразком,
зазначає він зміни на краще у власній країні.
"Українець прагматичний, – резюмує Стражний. – Однак житель
Заходу ще більш прагматичний. Західна людина давно зрозуміла: грубіянити
невигідно! Коли це зрозуміє кожен українець, хамства в Україні стане набагато
менше".
Українці про себе та оточення
Чи можна стверджувати, що українське суспільство деградує в плані доброзичливості один до одного?
76% – в цілому так
17% – в цілому ні
7% – не змогли відповісти
Дані соцопитування Research & Branding Ukraine
___________________________________
Як би ви оцінили рівень моралі в українському суспільстві сьогодні?
60,2% – низький
29,4% – середній
2,1% – високий
8,4% – важко відповісти
Як ви ставитеся до грубості і нецензурної лайки?
64,5% – неприпустимо за жодних умов
28,3% – іноді це припустимо
7,2% – вважаю це припустимим
Дані соцопитувань Інституту Горшеніна
***
Цей матеріал опубліковано в № 28 журналу Корреспондент від 20 липня 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент,опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.