За списком найбагатших людей можна судити про політичну та економічну ситуацію в країні і навіть передбачити її майбутнє, пише Джед Санден, колишній видавець журналу Корреспондент, у колонці, опублікованій у №31 видання від 10 серпня 2012 року.
Недавно я
прочитав цікаву книгу американського банкіра з Morgan Stanley Ручира Шарма
Прорив націй: в гонитві за наступним економічним дивом. Автор міркує про роль,
яку відіграють мільярдери, у першу чергу в країнах, що розвиваються, і пропонує
досить незвичайний спосіб визначення конкурентоспроможності цих держав у
світовій економіці. А саме за допомогою списку найбагатших людей країни.
На думку Шарма,
достатньо побіжного погляду в список мільярдерів, щоб дізнатися про політичну й
економічну систему країни більше, ніж з тисячі досліджень. Зокрема, автор
аналізує загальну вартість статків мільярдерів і порівнює з ВВП держави. Цей
показник демонструє, чи стикається великий бізнес з реальною конкуренцією на
ринку, яка обмежувала б накопичення багатства в одних руках.
Важливі також
джерела статків – чи походять вони з невиробничої сфери на кшталт нерухомості,
видобутку нафти і вугілля або ж з підприємств, що динамічно розвиваються і виробляють
товари або послуги, а не просто експлуатують природні ресурси. І, нарешті,
необхідно звертати увагу на зміни в списку мільярдерів рік від року.
Наприклад, у США
400 мільярдерів, а їхній загальний капітал становить лише 10% ВВП – набагато
менше, ніж в інших країнах. Щороку цей список оновлюється, нещодавно його
поповнили творець Facebook Марк Цукерберг та інші бізнесмени. Свого часу там
так само з'явилися і засновник Microsoft Білл Гейтс, і творці Google Ларрі
Пейдж і Сергій Брін. Зараз всі вони у Топ-10 найбагатших американців.
Особливу увагу
Шарм приділяє порівнянню багатіїв Росії та Китаю. За останні роки в Китаї було
створено матеріальних цінностей більше, ніж у будь-якій країні. Незважаючи на
це, мільярдні капітали становлять лише 2,6% від ВВП, причому найбагатший
китаєць нажив лише $ 10 млрд. У Росії ж, навпаки, питома вага мільярдних
статків – понад 20% ВВП, і більша частина з них зароблена не виробництвом благ,
а шляхом викачування земних ресурсів.
А що ж Україна?
Якщо скласти капітали всіх 13 українських мільярдерів зі списку найбагатших
українців журналу Корреспондент, отримаємо цифру $ 61 млрд. Це становить 37%
ВВП країни у 2011 році – один з найвищих показників у світі.
Якщо простежити
динаміку, то перша п'ятірка у списку – Рінат Ахметов, Віктор Пінчук, Геннадій
Боголюбов, Костянтин Жеваго, Ігор Коломойський – були у Топ-5 у 2006 році, коли
журнал почав складати рейтинг. Рік від року список не змінюється, лише іноді
мільярдери міняються місцями.
Віктор Нусенкіс,
Дмитро Фірташ, Олексій Мартинов та Олександр Ярославський вже були мільярдерами
у 2007 році; Юрій Косюк і Петро Порошенко у 2007-му були мультимільйонерами і
стояли на 16-му і 25-му місцях відповідно. За п'ять років, що минули з того часу,
у списку з'явилося тільки два нових імені – Олег Бахматюк та Олексій
Вадатурський, обидва нажили статки на сільському господарстві.
Стабільність в
українському списку контрастує з динамікою китайського, де тільки четверо з
десятки найбагатших людей країни перебували на тих самих позиціях у 2006-му.
Мабуть, ще більш
промовистим є той факт, що багато вітчизняних мільярдерів мають досвід роботи в
уряді, демонструючи зв'язок політики і бізнесу. П'ять з 13 побували депутатами
Верховної Ради, інші займали посади в регіональних урядових структурах або вищі,
на кшталт глави Нацбанку.
Для порівняння:
ніхто з Топ-15 американських мільярдерів ніколи не працював у конгресі або уряді
США. Майкл Блумберг, № 12 у списку, зараз займає пост мера Нью-Йорка, який
отримав шляхом голосування і вже після того, як став мільярдером. Більшість
заможних людей світу створили свої капітали незалежно від політики, на зразок
найбагатших людей Франції, власників компаній Louis Vuitton і L'Oreal, або
засновника бренду Zara, найзаможнішої людини в Іспанії.
Те, як виникали
найбільші українські капітали, – найсумніше у всій цій історії. Майже всі вони
походять з невиробничої сфери на зразок видобутку корисних копалин або ж за
рахунок отримання контролю над вже наявними підприємствами з наступним їх
перепродажем.
Тільки не
зрозумійте мене неправильно – в особистому плані мені подобається багато
місцевих мільярдерів. Я спілкувався із сімома або вісьмома з 13, вони
харизматичні, щедрі і здалися мені приємними співрозмовниками. Я побував на
кількох чудових вечірках, організованих ними, а також я надзвичайно вдячний їм
за підтримку благодійних проектів. І, власне, один з них купив мою компанію.
Так в чому ж проблема?
Дозвольте мені
процитувати Шарма і давайте подивимося, який опис краще підходить для
українських мільярдерів. Ось він пише про США: "Найбільші та стабільні капітали
були створені незалежними від політики людьми, які побудували нові виробничі
потужності, що роблять будь-яку економіку, розвинуту або таку, що розвивається,
більш конкурентоспроможною". Або ось він описує Індію: "Але пізніше ці капіталісти,
що розвиваються, поступаються місцем провінційним магнатам, які завдяки угодам
з державою монополізували місцеві ринки на кшталт видобутку вугілля або
нерухомості".
Тепер вгадайте:
яка з груп більш корисна для економіки? Цілком зрозуміло, що число мільярдерів
має бути пропорційно ВВП, вони повинні працювати в умовах конкуренції, що
сприяє збільшенню товарообігу та обмежує їхню частку в економіці, а з'являтися –
завдяки створенню нових виробничих потужностей, а не протекції.
Так що говорить
список українських мільярдерів про Україну?
***
Ця колонка опублікована у № 31 журналу Корреспондент від 10 серпня 2012 року.
Передрук колонок, опублікованих у журналі, заборонено.
Відгуки та коментарі надсилайте за адресою [email protected]