Олександр Кардаков, найуспішніший бізнесмен у сфері високих технологій, в інтерв’ю Олександру Пасховеру та Максиму Біровашу розповів про те, як Україна вийшла на п'яте місце у світі за експортом ІТ-послуг, з якою владою краще працювати і де він проведе свою наступну відпустку. Матеріал розміщено у №35 журналу Корреспондент від 7 вересня 2012 року.
Менше десяти хвилин – рівно стільки часу потрібно було,
щоб домовитися про інтерв'ю з найбільш успішним бізнесменом України у сфері IT,
Олександром Кардаковим. Бізнесмен № 44 у Золотій сотні Корреспондента з
активами на суму $ 280 млн зустрів журналіста у власному бізнес-центрі, де
розташувалися офіси корпорації Інком.
Біля робочого столу Кардакова стоїть електрогітара,
цінність якої засвідчена підписом фронтмена гурту Машина часу Андрія
Макаревича. На письмовому столі – зібрання артефактів: рідкісний бразиліаніт з
Бразилії, куля гірського кришталю з Катманду, збірник Законів Мерфі.
За минулий рік вдалося заробити близько $ 4млн, перепрофілювати свій девелоперський бізнес у будівельний та отримати кілька великих замовлень від державних гігантів Укрзалізниці та Укрпошти
Кардаков підбиває підсумки перших років після
економічного стресу. Вони непогані. За минулий рік вдалося заробити близько $ 4
млн, перепрофілювати свій девелоперський бізнес у будівельний та отримати кілька
великих замовлень від державних гігантів Укрзалізниці та Укрпошти.
Також бізнесмен побудував найбільший у країні промисловий
розплідник декоративних рослин. "В Україні ця ніша поки що не зайнята, –
пояснює підприємець. – На всю країну тільки три розплідника, хоч трохи схожих
на європейські. У Польщі – 400".
Щоб витримати напругу, без якої бізнес неможливий, Кардаков
щороку зникає у джунглях Африки або полює в пустелях Австралії, а то й ловить
рибу на Камчатці. У гіршому разі шукає освічених махатм на горі Кайлас в
Тибеті. У своєму інтерв'ю Корреспонденту Кардаков розповів, як відпочинок
далеко від батьківщини допомагає йому приймати правильні рішення, а також
повідомив, чому одна із найбільш грошовитих і перспективних галузей у світі,
IT-сфера, приносить Україні лише $ 1,5 млрд на рік, а не, наприклад, $ 40 млрд,
як мріє уряд.
- Років сім тому був такий міністр транспорту – Віктор
Бондар. Він тоді був єдиним членом уряду, хто ходив на засідання з лептопом, і
тим самим закріпив за собою імідж найбільш просунутого користувача в Кабміні.
Кого сьогодні ви назвали б таким просунутим користувачем?
- (Довга пауза.) Ніхто не приходить у голову. Це не
означає, що їх немає, це означає, що їх не видно. Єдиний, хто щось розуміє, так
це прем'єр-міністр [Микола] Азаров. Трохи більше року тому він був у нас,
ставив абсолютно правильні запитання, і йому було це цікаво. Замість [запланованої]
півгодини він провів тут півтори години.
- Тоді рекомендуємо вам звернути увагу на його онука.
Нещодавно Азаров зізнався журналістам, що мало розуміється на комп'ютерах, –
все, що необхідно, йому підказує онук. Можливо, ми знайшли вам перспективного
кадра.
- Можливо.
- В останньому номері Корреспондента був опублікований
список 100 найвпливовіших українців. Ви вперше потрапили в цю сотню як
бізнесмен, який багато в чому визначає компетентність країни в IT-сфері. Як ви
вважаєте, ви заслужено опинилися в цьому списку?
- Ну, напевно.
- А якщо без зайвої скромності?
- Я і моя команда активно проповідуємо використання
інформаційних технологій. У нас вони дуже нерівномірно використовуються – є
галузі, де застосовуються інформаційні технології, є, де взагалі не
застосовуються, а є, де це робиться через одне місце.
- Сформулюйте більш чітко: на що конкретно ви вплинули?
- Наприклад, вся інфраструктура, на якій базуються
[загальнодержавні та муніципальні] вибори, побудована нами. Якщо до цього кожен
рік купувалися комп'ютери, то тепер щороку використовується одне
інфраструктурне, мережеве, комунікаційне обладнання, сервери із захистом
інформації. Ми гарантуємо, що ні технологічно, ні технічно неможливо втрутитися
в роботу системи. Також практично всі банки України працюють на наших
розробках. Робота всієї Укрпошти підтримується нашою інфраструктурною
розробкою. Дуже багато проектів на Укрзалізниці.
- У березні 2009 року ви заявили буквально наступне: "Те,
чим я займаюся, мені нагадує шоу Останній герой. Держава до мене ставиться не
як до представника бізнесу, а як до кревного ворога". Що змінилося за цей час?
- Ставлення до бізнесу не змінилося. Що було у 2005,
2009, то і в 2012-му. Ставлення, як до дійної корови. Між "погано" і "дуже погано"
різниця невелика. Тому за якої влади було краще, я не скажу. Але з точки зору
впровадження інформтехнологій відношення покращилося. Принаймні хтось в державі
починає розуміти, що інформаційні технології колись стануть потрібні.
- А раніше не розуміли?
- Був інформаційний феодалізм. Мовляв, у нас є свої три
розробники, вони нам роблять інформаційну систему найкращу в світі. Тому,
хлопці, йдіть звідси. Сьогодні багато хто вже розуміє, що інформаційна система,
не пов'язана з іншими системами, нікому не потрібна і їм теж. Вони не можуть
нею навіть скористатися. Наприклад, кажуть: ми запровадили електронний
документообіг. Але що таке документообіг? Це папірець, який сканують і
відсилають тобі на електронну пошту. Ти його друкуєш, заповнюєш, потім скануєш
і відправляєш далі. І кількість папірців тільки збільшилася. У деяких
організаціях це гучно називається "електронний документообіг".
- У минулому році Владислав Каськів, керівник робочої
групи Національні проекти запропонував не друкувати тонни книг для школярів, а
просто закупити близько 2 млн нетбуків і закачати туди всі підручники. Це не
тільки заощадить папір, але й долучить дітей до азів високих технологій.
- Головна проблема в тому, що Каськів говорить як
звичайний політикан. Не буде це працювати, якщо не попрацювати над
інфраструктурою, щоб підручники могли скачувати, щоб ніхто не підмінив
інформацію, не виклав там порнуху. Щоб авторські курси стикувалися з домашніми
завданнями. Це серйозна робота, на яку гроші повинні були бути виділені
заздалегідь і мізки покладені заздалегідь.
- Але в підсумку це ж потрібно робити?
- Тільки треба, щоб про це хтось подумав заздалегідь. У
нас основна проблема в тому, що термін життя IT-проекту більше, ніж термін
перебування на посаді чиновника, тому його не цікавить перспектива.
- Рік тому ви ініціювали круглий стіл на тему Проблеми
IT-галузі. Там прозвучала цікава думка: для розвитку високих технологій
необхідно, щоб сьогоднішні першокласники починали фундаментально вивчати
англійську мову.
- Я так не буду стверджувати. Кому треба, той і буде
вчити мову. Ми в компанії одних підтримуємо, інших відпускаємо з роботи, десь
оплачуємо, щоб вони вчили англійську.
- Тобто вони заповнюють те, що недоотримали в школі?
- Моя мова, вивчена у школі, з фразою My name is Sasha, з
вимовою, від якої мене потім важко відучувати, – це безглуздий вантаж, і я б не
став стверджувати, що її [англійську мову] треба вивчати з першого класу.
- Ну а що ви скажете про уроки інформатики, де
старшокласників вчать, наприклад, як скопіювати текст у файлі, перейменовувати
папки і т. д.? Хіба така примітивна система освіти здатна підготувати фахівців,
які підуть в IT?
- У нас дуже багато людей працюють в галузі програмного
забезпечення, люди самі вчаться, самі освоюють.
- Ось у нас так завжди: спортсмени самі тренуються, діти
самі вчать англійську мову, айтішники самі освоюють ази. Навіщо тоді нам
потрібна держава та освіта?
- Основне завдання держави не заважати. (Сміється.)
- Чудово. Це практично національна ідея. За експортом IT-послуг Україна посідає п'яте місце у
світі і перше у Східній Європі. У минулому році доходи айтішників склали $ 1,5
млрд. І ось рік тому керівник Держагентства з науки, інновацій та
інформатизації Володимир Семиноженко каже, що до 2015 року IT-галузь за своїми
доходами перевищить доходи від металургії. Фантастика! Що було зроблено, щоб
наблизитися до такого результату?
- Практично нічого. Провалений закон про підтримку
галузі. Завданням цього закону було зрівняти умови праці програмістів,
IT-фахівців на глобальному світовому ринку щодо податків на зарплату. Якщо у
світі податки на зарплату складають від 6% до 15%, то у нас горезвісні 38%
соціальних внесків, потім ще інші податки. Наші компанії відразу потрапляють в
нерівноцінні умови і не можуть конкурувати. Тому у нас всі розумні працюють
через офшори, через наші приватні підприємства. У підсумку Україна за
замовленнями від Microsoft вийшла на шосте місце, але жодного разу на території
України не було зроблено жодного платежу. Тому основним завданням закону було
вирівняти рівень оплати [праці] IT-фахівця, оскільки це основна стаття витрат.
Якщо в сільському господарстві або у шахтарів в собівартості продукції оплата
праці займає до 10%, то тут – 80%. Тобто у нас згоряє вся рентабельність. Якби
компанії, що працюють на експорт, платили всі податки, то Україна не зайняла б
у рейтингу і 50-го місця.
- Незважаючи на те що Україну називають провідною країною
в IT-розробках, сюди не приходять великі компанії – Intel, IBM й інші. Чому їх
тут немає?
- Вони є, просто у них таблички маленькі. (Сміється.) Їхні
торгові центри є, але вони не відкривають тут дослідницьких центрів. Вони не
ризикують відкривати бізнес у нашій країні. Простіше відкритися, наприклад, в
Ізраїлі. Причина – складність ведення бізнесу [в Україні].
- Ми вас знову процитуємо: "У країні як гриби проростають
інвестфонди, всі вони ганяються за IT-стартапами, наввипередки возять до них
інвесторів з усіх кінців світу. Експертів розвелося безліч, і всі з досвідом.
Звідки у них досвід, якщо ще два роки тому про них ніхто не чув?".
- Я провів експеримент зі стартапами, коли цього ще ніхто
не робив. На проекті [телеканалу ICTV] Акули бізнесу я вклав гроші, особливо не
втручаючись у бізнес. Вони успішно витратили мої гроші, зробили те, що хотіли,
наприклад квіткові магазини, але бізнесом це так і не стало. У своїй більшості
вони не зуміли вибудувати систему продажів. Не вистачало бачення і досвіду.
- Дорого вам все це коштувало?
- Трохи більше $ 300 тис. коштували мені ці експерименти.
Частина моїх бізнесів також були колись стартапами, і я хотів з'ясувати, чому я
зробив, а вони не зробили. З'ясував: розвивати стартапи – це професія, це
бізнес. Перед кризою кожна фінансово-промислова група повинна була мати
девелоперську компанію. А сьогодні модно мати інвестфонд.
- Ви любитель екстремального відпочинку – навіть
називаєте це перезавантаженням мозку, мовляв, чим більше пригод, тим краще. Чи
було таке, що якісь вдалі бізнес-ідеї приходили під час, наприклад,
африканського сафарі?
- У мене є план методично об'їздити всі куточки світу.
Щоправда, бувало й так, що я вибирав країну для подорожі за принципом "куди
палець на глобусі потрапить". У цьому році найбільший екстрим був, коли ми
приїхали в Хабаровський край ловити тайменя, набрали цілі рюкзаки балончиків – всіляких
засобів для відлякування комарів, – а через якісь аномалії не було жодного
комара. (Сміється.) Через рік у нас запланована поїздка на Шантарські острови в
Охотському морі. Підготовка вже розпочалася.
П’ять запитань
герою
1. Де, коли народився? Головне досягнення в житті.
Народився і прожив перші півроку свого життя в місті
енергетиків Світловодську Кіровоградської області, де в той час будувалася
Кременчуцька ГЕС.
Головне моє досягнення полягає в тому, що, залишаючись самим
собою, я можу дозволити собі розкіш займатися тим, що мені подобається.
2. За що ви ніколи не потиснули б руку?
Я рідко використовую прислівник "ніколи", але
якщо говорити загалом, то мені важко пробачити обман.
3. Що для вас є головною якістю лідера?
Лідер вміє реалізовувати мрії.
4. Постановка, фільм або книга, які змінили ваше життя?
Найкращий учитель – життєвий досвід, тому я не можу
назвати книгу, фільм або ж особистість, які справили на мене таке враження, що
я вирішив змінити своє життя. Є дві книги, які я перечитував від початку до
кінця кілька разів, – Маркетингові війни і Нові маркетингові війни Джека
Траута. Вони мені сподобалися своїми головоломками, кейсами управлінських
завдань. Мені було цікаво прочитати про те, як із завданням справилися в
оригіналі, що пропонує автор книги і придумати, як я вчинив би в такій
ситуації. Цікаво, що з плином часу, коли я перечитував книгу, мій власний
варіант відповіді змінювався.
5. Країна, з якої Україні варто брати приклад?
Гондурас. (Сміється.) Адже він вже обігнав Україну в
рейтингу конкурентоспроможності.
***
Цей матеріал опубліковано в № 35 журналу Корреспондент від 7 вересня 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.