RU
 

Корреспондент: Людина слова. Інтерв’ю з Оксаною Забужко

25 жовтня 2012, 09:30
0
292
Корреспондент: Людина слова. Інтерв’ю з Оксаною Забужко
Фото: Фото Дмитра Ніконорова
У новій збірці З мапи книг і людей автор розповідає про те, що свого часу сильно вплинуло на неї

Українська літературна знаменитість Оксана Забужко в інтерв’ю Ірині Ілюшиній розповіла про політичних гопників і про те, чому ті, хто читає книжки, завжди будуть керувати тими, хто дивиться телевізор. Матеріал розміщено у №41 журналу Корреспондент від 19 жовтня 2012 року.

Письменники, які читають свої твори на звичайному продуктовому ринку, – так піднесли новинки сучасної української літератури організатори фестивалю Meridian Chernowitz, що відбувся нещодавно у Чернівцях. Серед тих, хто виступав перед рядами занімілих від здивування торговців, були відомі автори, в тому числі 51-річна Оксана Забужко. Знаменита письменниця презентувала свою нову книгу – збірник есе і мемуарів З мапи книг і людей.

У книзі 376 сторінок, а писалася вона 12 років. При цьому Забужко називає збірку "незапланованою дитиною" – мовляв, такі діти змінюють батькам всі плани, і, щоб видати її, письменниці довелося відкласти всі інші проекти. Втім, книга явно припала до смаку читачам – у перші дні продажів її буквально змітали з полиць.

У Мапі автор розмірковує про літературні твори, фільми, спектаклі і людей, які свого часу сильно вплинули на неї. Книги вона вибрала з дитинства – на кшталт Вінні-Пуха Алана Александра Мілна, а ось героями її мемуарів стали відомі письменники, науковці та громадські діячі, трьох з яких вже немає в живих.

Ледь презентувавши нову книгу, Забужко покотила за кордон – там виходять відразу три переклади її відомого роману Музей покинутих секретів – польський, чеський та американський, а також книга Розмови з Оксаною Забужко – проект варшавської журналістки Ізабелли Хруслінської.

У своєму інтерв'ю, яке Забужко напередодні від'їзду дала Корреспонденту, письменниця нарікала на свій шалений темп життя, не жалувала українську політику, зізнавалася в своїх авторських амбіціях і замислювалася про майбутнє.

- Нещодавно ви виступали на базарі в Чернівцях. Ви вперше презентували свої твори таким чином?

- Ну, мені доводилося читати свої вірші і на 20-тисячному стадіоні, перед людьми, які живуть в умовах щоденної громадянської війни, – в колумбійському [місті] Медельїні і перед арабськими біженцями в німецькому притулку. Це було найдраматичніше – всі вони кинулися розповідати мені свої історії, ось де горя було неміряно!

А в Чернівцях організатори просто вирішили зламати бар'єр між поезією і вулицею, точніше базаром, і винесли сцену на міський ринок, з радіотрансляцією. Вийшло чудово, публіка оцінила.

У мене, до речі, давно склалося враження – і не тільки слідами власних виступів, – що українці настільки зголодніли на духовному пайку "шансон – 95-й квартал – шансон", який їм згодовують радіо і телебачення, що на всяке живе і щире слово кидаються, як дистрофік на вітаміни. Тому ідею таких читань можна тільки вітати.

- Нещодавно була оприлюднена інформація, що в Україні видається одна книга на людину в рік, тоді як у Росії – п'ять, у країнах ЄС – сім, навіть у Білорусі – 4,5. На вашу думку, ці цифри – показник глибини української гуманітарної прірви або просто свідчення того, що люди звертаються до електронних носіїв інформації?

- Думаю, не варто, як учив [англійський філософ Вільям] Оккам, без потреби множити сутності. Ці цифри демонструють насамперед той факт, що українське книговидання, і без того кволе, з головою провалилося в чорну діру кризи 2008-2009 років. З того часу воно, бідне, і марніє, як і вся наша економіка, і видужає нескоро, тому що для цього вже необхідні спеціальні урядові реабілітаційні програми, а сподіватися на таке диво, що [прем'єр-міністр Микола] Азаров з "боярами" цим займуться, не більш реалістично, ніж вірити в польоти рептилій.

Наше безкнижжя не стільки місцевий прояв глобальних тенденцій, скільки прямий
наслідок 20-річного грабіжницько-неосвіченого керівництва наших політичних гопників у сфері культури

І треба чітко розуміти: наше безкнижжя не стільки місцевий прояв глобальних тенденцій, скільки прямий наслідок 20-річного грабіжницько-неосвіченого керівництва наших політичних гопників у сфері культури. А в останній рік всі видавці нарікають на катастрофічне падіння продажів, але це вже наслідок тотального зубожіння населення, коли людям доводиться вибирати, купити книгу або їжу дітям.

Перехід на цифру на цьому тлі не такий вже й суттєвий – у всьому світі Kindl'и купують ті самі люди, які читають і паперові книги, причому ринок електронних книг в Європі розвивається повільніше, ніж в Україні. Ми просто звикли мішати мух з котлетами, в даному разі – технологію з культурою. Цифра – це технологія, книга – це культура. Технологія, звичайно, впливає на культуру, але жодним чином не здатна її замінити.

- Ну а в цілому, на вашу думку, книга втрачає своє значення в сучасному світі?

- Та не втрачає вона своє значення, не вірте в ці казки для бідних! Змінює – так, але це ж зовсім інша історія. Книжкові клуби на Заході (у нас ця традиція поки що тільки з'являється), коли люди раз на місяць збираються й обговорюють книгу, яку перед цим всі домовилися прочитати, в більшості складаються з управлінських еліт до 35 років. А ось основна маса офісного планктону живе на новинах в інтернеті, поступово переходячи на так зване "пакетне мислення" – готовими блоками. <...>.

Поділ на тих, хто читає, і тих, хто не читає, в сьогоднішньому семимільярдному суспільстві вже чітко оформився як поділ на керівників і виконавців аналогічно
тому, як колись у суспільстві з 1 млрд людей існував поділ на грамотних і неписьменних

Тобто поділ на тих, хто читає, і тих, хто не читає, в сьогоднішньому семимільярдному суспільстві вже чітко оформився як поділ на керівників і виконавців аналогічно тому, як колись у суспільстві з 1 млрд людей існував поділ на грамотних і неписьменних.

У моєї племінниці над столом висить плакат: Люди, які читають книги, завжди будуть керувати тими, хто дивиться телевізор – і це свята правда. Відповідно, нація, де не утворився досить потужний прошарок тих, хто читає, завжди буде управлятися ззовні, і саме це з нами відбувається.

У Мапі книг і людей я якраз і хотіла наочно показати, як книги формують не тільки спосіб мислення, але й ширше – життєвий світ людини.

- Тренд нинішніх виборів в Україні – включення письменників у списки кандидатів. Як ви до цього ставитеся?

- Не варто забувати, що за політтехнологію "особи замість ідей" пострадянські країни повинні дякувати [російському олігарху] Борису Березовському – саме за цією технологією він свого часу "виготовив" для Росії [президента Володимира] Путіна з відомим сумним результатом. Вибачте, але спочатку повинні бути все-таки ідеї, своєрідний бізнес-план, що саме і як ви збираєтеся міняти в країні, і добре б ще якийсь досвід втілення цього.

Одна справа, коли балотується журналіст, широко відомий завдяки багаторічній громадській активності та партизанській війні на захист Києва. І зовсім інша – коли письменник, який досі у жодних суспільних ініціативах не помічений, саме, як ви зауважили, погоджується позичити своє гучне ім'я для кампанії тієї чи іншої політичної сили, точно так само як погодився б рекламувати шампунь чи ковбасу.

Все це, звичайно, дуже індивідуально, і серед письменників цілком можуть виявитися талановиті політики, чому ні? Але вони повинні як мінімум усвідомлювати те, що зібралися міняти професію. Якщо не мають наміру служити такими ж фіговими листками на гнилий системі, якими відслужили в 1990-ті, без особливої ​​честі для себе і для країни, письменники старшого покоління.

- Так, в ідеалі політика – це боротьба ідей. З цієї точки зору у нас є цікаві політики?

- У нас, безумовно, є цікаві політики, проблема в тому, що у нас немає політичних партій! Тих ідейно мотивованих, які створюються "знизу", з громадських рухів і об'єднань. Поки українці не навчаться по-справжньому об'єднуватися в союзи не блатного типу, тобто не для особистого інтересу, а для загального блага, до того часу блатні нами і будуть верховодити.

- Тобто виходить, народ, як у тій сумній приказці, бідний, бо дурний, а дурний, бо бідний?

- Як людина, вихована на демократичних традиціях, я не дуже люблю нарікання на "поганий народ" – кожного разу в такому випадку згадую анекдот про одноногого Рабиновича, який скаржився, що антисеміти не взяли його до балетної трупи. Може, справа таки не в антисемітах, а в тому, що Рабинович наш – одноногий? І затурканому щоденним побутом громадянину в принципі все одно, хто там, у Києві, керує місцевим чиновником, якому він несе хабар. А цей ось, з плаката, хоч лікарню відремонтував і дорогу проклав – ну і чорт з ним, проголосуємо, може, ще прокладе.

Народ в принципі згоден віддавати країну цим паразитам "наполовину", як колись
віддавали в оренду поле ті, хто не вмів його обробляти. Це і є той консенсус, на якому вже 20 років тримається ракова пухлина української влади

Тобто народ в принципі згоден віддавати країну цим паразитам "наполовину", як колись віддавали в оренду поле ті, хто не вмів його обробляти. Це і є той консенсус, на якому вже 20 років тримається ракова пухлина української влади.

Просто зараз запас потужності вичерпався, верхи шкребуть по дну, але гребуть все так само жадібно, як ніби перед смертю, за формулою "нам би ще п'ять років, щоб вивезти дітей за кордон". А низи так і не навчилися обробляти своє поле. Не в масштабі власних шести соток, а на рівні села, міста, не кажучи вже про країну. Але рано чи пізно біда навчить: як засвідчив 2004 рік, перед лицем реальної небезпеки українці таки вміють об'єднуватися.

- Чого ви очікуєте від прийдешніх виборів? І куди, на ваш погляд, рухається Україна?

- Що ж хорошого від них можна чекати, якщо, згідно із соцопитуваннями, ПР на першому місці, КПУ на четвертому, а опозицію зображують люди, які не соромляться називати себе потомственими чекістами? Ви уявляєте, який парад виродків збереться в парламенті? ПР + БЮТ + КПУ – такий парламент у нас вже був, і це він поховав українську демократію, а "тушки" стали плямами на її трупі.

Є, звичайно, надія, що набереться певний відсоток тямущих людей – по засіках, як у казці Колобок. І якщо навіть такий колобок зліплений, його здатність утримати країну на плаву залежить від дуже багатьох чинників, так що я краще утримаюсь від прогнозів.

Напевно можна сказати тільки одне: ще до кінця нинішнього десятиліття нас усіх чекає велике, можливо, загальнонаціональне перезавантаження системи, до якого
Україна поки що не готова – ні політично, ні інформаційно, ні, що найгірше, інтелектуально

Напевно можна сказати тільки одне: ще до кінця нинішнього десятиліття нас усіх чекає велике, можливо, загальнонаціональне перезавантаження системи, до якого Україна поки що не готова – ні політично, ні інформаційно, ні, що найгірше, інтелектуально.

- Який у вас сукупний наклад книг на цей момент? І яка з них виявилася найпопулярнішою?

- Стосовно накладів не знаю, це мені треба цілий день рахувати! Але таким чином "зважувати" є сенс тільки жанрових авторів, а у випадку з тими, хто сам собі жанр, знову вийдуть мухи з котлетами. Наприклад, поезія та есеїстика скрізь, окрім України, виходять невеликими накладами (3 тис. в порівнянні з українськими 10-20 тис.) і з ринкової точки зору мають винятково репутаційний ефект. А ось обридлі вже всім Польові дослідження з українського сексу тільки в Україні продані накладом понад 200 тис. примірників і зараз виходять в перекладі вже 15-тою мовою – у Сербії.

А найкращі темпи продажів – у Музею покинутих секретів, і, якщо вірити авторові недавньої гучної рецензії на цей роман у польському Newsweek під назвою Забужко мітить на Нобелівку (усміхається), найбільша популярність чекає саме його.

- Коли чекати вашу нову книгу і про що вона буде?

- Років через три-чотири, не раніше. Це буде новий роман, задумка якого зріє давно, і герої вже наполегливо кличуть мене за письмовий стіл, як Вінні-Пуха його 18 горщиків з медом. Але більше поки що розповідати не варто, як пояснював той самий Вінні-Пух, "щоб не злякати горщики".

***

Цей матеріал опубліковано в № 41 журналу Корреспондент від 19 жовтня 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.

ТЕГИ: літератураЗабужкоінтерв'юписьменниця
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Читати коментарі