Незалежно від того, чи втримається Барак Обама в президентському кріслі після виборів 6 листопада, в історію Сполучених Штатів Америки він увійде як символ безмежних можливостей: Обама – перший темношкірий президент США, та ще й онук африканського знахаря, пише Олена Трибушна у №43 журналу Корреспондент від 2 листопада 2012 року.
У своїй книзі Зухвалість надії Обама розмірковує про те,
чому і в політиці, і в житті важливі сміливість і нерозсудливість.
Корреспондент публікує 12 суджень і спогадів 44-го американського лідера і
першого за 200 з гаком років афроамериканця на цій посаді.
Можете попрощатися з великою політикою – десять років
тому такий вирок почула з вуст політконсультанта людина, яка сьогодні бореться
за право залишитися на другий термін у Білому домі, – 44-й президент США Барак
Хуссейн Обама.
Злий жарт з нинішнім американським лідером ледь не
зіграло його прізвище. 9 вересня 2001 року в Нью-Йорку впали вежі-близнюки, і
на весь світ вперше прогриміло ім'я, яке згодом стало прокляттям для
американців, – Усама бін-Ладен. Після цієї трагедії темношкірому сенатору штату
Іллінойс з прізвищем Обама, співзвучного з ім'ям терориста номер один, можна
було забути про кар'єру політика.
"Не щастить так не щастить. Поміняти ваше ім'я неможливо.
Виборці відразу запідозрять що-небудь негарне. Якщо б ви були політиком-початківцем
– інша річ, взяли б псевдонім. А тепер ... ", – співчутливо сказав консультант
Обамі.
У той день сенатор майже змирився з думкою, що досяг
своєї стелі і його доля – поставити перед собою нові, досяжні, життєві цілі.
Той факт, що сьогодні ця людина з "поганим" прізвищем
перебуває за крок від того, щоб вдруге стати президентом найбільшої у світі
державі, – найкраща ілюстрація до книги Зухвалість надії, написаної Обамою ще
до його президентства.
Обама: Незважаючи на особисті невдачі, втрату роботи, хворобу члена родини або дитинство, проведене в злиднях, ми можемо керувати своєю долею – а тому несемо за неї відповідальність
"Нерозсудливість вірити, що, незважаючи на особисті невдачі,
втрату роботи, хворобу члена родини або дитинство, проведене в злиднях, ми
можемо керувати своєю долею – а тому несемо за неї відповідальність", – пише
Обама.
Ця книга – автобіографія лише частково (на відміну від
першої, Мрії мого батька, написаної Обамою ще до приходу в політику, у
1995-му). Набагато більшою мірою Зухвалість надії, яка відразу після виходу
потрапила до списку бестселерів видання The New York Times й інтернет-магазину
amazon.com, – розповідь про залаштункове життя американського політикуму і
роздуми про те, "як нам облаштувати Америку".
Щоб будувати державу, теж важливо бути зухвалим,
стверджує Обама.
1
"Ми виходимо з тієї очевидної істини, що всі люди
створені рівними і наділені Творцем певними невід'ємними правами, до числа яких
відносяться право на життя, свободу і прагнення до щастя.
Ці прості слова є для нас, американців, відправною
точкою. Можливо, не кожен американець зможе їх процитувати. Але сама ідея
декларації [незалежності США] зрозуміла всім американцям: кожен з нас має
права, які не можна просто так відібрати ні в людини, ні в країни"
- Про базові цінності американського суспільства.
2
"Якщо ми прагнемо створити інноваційну економіку, у якій
компанії, подібні Google, з’являтимуться кожного року, потрібно інвестувати в
тих, хто буде створювати цю економіку, – подвоїти фінансування фундаментальних
досліджень і надати гранти талановитим молодим ученим. Загальна сума підтримки
належного наукового і технологічного рівня за п'ять років складе $ 42 млрд;
так, ця цифра вражає, але це лише 15% від федеральної програми фінансування
дорожнього будівництва.
Ми можемо дозволити собі робити те, що необхідно. Нам не вистачає
не грошей, а розуміння, що це дійсно необхідно. Освіта. Наука і технології.
Енергія. Щоб зробити Америку конкурентоспроможною, в ці три галузі необхідно
вкладати і вкладати"
- Про те, що становить основу економіки завтрашнього дня.
3
"Демократи зовсім не тішаться від становища, що склалося, тому що
зараз їх буквально задавили республіканці, які за принципом "переможець отримує
все" контролюють всі гілки влади і навіть не думають про жодні компроміси. Але
найбільш далекоглядні республіканці взагалі-то радіти не повинні, оскільки якби
демократи напружилися хоч трохи й перемогли, то республіканцям, які виграли
вибори з гаслами, що суперечать реальності (зниження податків без скорочення
послуг, приватизація соціального забезпечення без реформи системи страхових
допомог, війна без жертв), про управління довелося б забути"
- Про поляризацію політики у США.
4
"Більша частина тих $ 800 млн, які ми щодня платимо за
іноземну нафту, направляються в найскладніші регіони – Саудівську Аравію,
Нігерію, Венесуелу. Навіть гірше, існує ймовірність припинення поставок.
У США є лише 3% світових запасів нафти. А використовуємо
ми 25%. Тому одним бурінням проблему не вирішиш.
Замість фінансування нафтовидобутку ми повинні покінчити із
системою податкових пільг, якими користується ця галузь, і зажадати, щоб 1%
доходів цих компаній і понад $ 1 млрд квартальних доходів спрямовувалися на
фінансування досліджень у галузі альтернативних джерел енергії.
За 30 років Бразилії вдалося створити ефективну
біопаливну промисловість за рахунок урядових інвестицій та гнучкого
законодавства; 70% їхніх нових машин зараз працюють на етанолі, що видобувається
з цукру. Це майбутнє автопромисловості"
- Про залежність країни від іноземної нафти, що не тільки
впливає на економіку США, але й підриває її нацбезпеку.
5
"Я зрозумів, до чого може привести залежність країни
від іноземних джерел енергії, у 2005 році, коли ми з сенатором Діком Лугаром
побували в Україні, де зустрічалися з новообраним президентом Віктором Ющенком.
З розмов з Ющенком і його кабінетом ми зрозуміли, що в
України є серйозна проблема – абсолютна залежність від постачань нафти і газу з
Росії. Тоді Росія вже чітко дала зрозуміти, що не збирається продавати
енергоносії Україні за цінами нижче світових, що означало збільшення тарифів на
опалення прямо перед парламентськими виборами. Проросійські сили України
відверто раділи, тому що, незважаючи на помаранчеві прапори, демонстрації,
особисту мужність Ющенка, Україна так і залишилася залежною від свого
колишнього господаря.
Країна, яка не може контролювати свою енергетику, не має
влади і над своїм майбутнім. В України в цьому відношенні вибір невеликий, але
у більш багатих і більш потужних держав він, безумовно, є"
- Про необхідність енергетичної незалежності.
6
"Багатим в Америці майже немає на що скаржитися. З 1971 по 2001 рік, коли середня заробітна
плата середнього робочого практично не зростала, дохід 0,01% населення
збільшився майже на 500%.
Я віддаю належне безлічі заможних американців. Я знаю, що
багатьом довелося заробляти свої мільйони важкою працею.
Я вірю, що ті з нас, хто найбільше отримав, можуть зробити
так, щоб у кожної американської дитини була така сама можливість домогтися
успіху. У певний момент людина розуміє, що їй вистачить, що від картини
[іспанського художника Пабло] Пікассо можна отримати не менше задоволення в
музеї, ніж у своїй затишній кімнаті, і що якщо ваш костюм коштує більше, ніж
річна зарплата американця, то можна собі дозволити платити трохи більше
податків"
- Ідею скасування податкових пільг для багатих Обамі
підкинув Уоррен Баффет – мільярдер аргументував це тим, що він платить податки
за ставкою нижчою, ніж його секретарка.
7
"Згадую, як уперше повіз Мішель у Кенію. Вона чула
нарікання кенійців: як це жахливо, коли твоє життя не в твоїх руках. Мої брати і
сестри розповідали їй, що без хабара неможливо знайти роботу. Політичні діячі
казали, що за висловлення незгоди можна потрапити до в'язниці. Навіть у нашій
родині Мішель зауважила всю тяжкість гніту сімейних зв'язків і внутрішньоплеменних
відносин, коли незрозумілі далекі родичі постійно що-небудь канючать.
"Я й не здогадувалася, що я до такої міри американка", –
сказала Мішель тоді. Вона не здогадувалася, до якої міри вільна і як,
виявляється, цінує цю свободу"
- Про першу поїздку дружини Обами на його історичну
батьківщину в Кенію.
8
"І ось підсумок цього колективного божевілля –
найслабший бюджет за останні роки. Зараз річний дефіцит [бюджету] становить
майже $ 300 млрд.
До цього часу ми якось справлялися з цим борговим валом, оскільки
закордонні центробанки – особливо китайський – дуже хотіли, щоб ми продовжували
купувати їхню продукцію. Але настане день, коли іноземці перестануть позичати
нам гроші, процентні ставки поповзуть вгору.
Вже зараз нам треба виходити з цієї ями. Можна скоротити
менш важливі програми. Можна навести лад у фінансуванні охорони здоров'я. Можна
зменшити податкові кредити і закласти дірки в законі, якими користуються
корпорації, уникаючи податків.
Швидше за все, доведеться відстрочити деякі вкладення,
які підсилять наші позиції на міжнародній арені, але на перше місце має вийти
допомога американським сім'ям. Ми зобов'язані весь час запитувати себе, чи
відображають наш бюджет і наша податкова політика ті цінності, які ми прийшли
захищати"
- Скорочення дефіциту бюджету було однією з головних
обіцянок президентської кампанії Обами, але криза, яка збіглася з початком його
каденції, зіграла з ним злий жарт – за Обами дефіцит бюджету США перевищив $ 1
трлн.
9
"По всій країні розігрується класична іммігрантська історія,
історія честолюбних задумів та адаптації, важкої праці й освіти, асиміляції та
руху вгору. Але сьогоднішні іммігранти проходять цю історію на гіпершвидкостях.
Отримуючи вигоду від того, що зараз нація більш терпима і світська, ніж та, з
якою стикалися іммігранти попереднього покоління, нація, яка стала поважати
свій іммігрантський міф, вони стали більш наполегливими у вимозі своїх прав.
У минулому імміграція відбувалася на умовах Америки; розстилати
килимову доріжку можна було вибірково, на підставі навичок іммігранта, кольору
його шкіри або потреб промисловості. Ці умови більше не діють. Іммігранти
приходять внаслідок проникності кордону"
- Багато американських іммігрантів, зокрема
латиноамериканці, традиційно голосують за демократів на виборах; не дивно, що
напередодні переобрання Обама зробив їм подарунок, оголосивши масштабну
програму легалізації дітей нелегалів
10
"У ті дні Джакарта була ще сонною глушиною, будинків
вище чотирьох-п'яти поверхів будували мало, велорикш було більше, ніж
автомобілів. Ми жили в скромному будинку без кондиціонера, холодильника і
змивного туалету. Я відвідував індонезійські школи і бігав по вулицях з дітьми
землеробів, слуг і кравців.
Хоча я розумів, що в порівнянні із сусідами ми жили
непогано: їжі у нас було достатньо. І ще краще я розумів, що становище моєї
родини визначалося не тільки нашим достатком, але й нашими зв'язками із
Заходом. Мати водила мене в американський клуб, де я міг пірнати в басейн,
дивитися мультфільми і пити колу. Я розумів, що все це було частиною мого
спадщини і виділяло мене серед інших, оскільки моя мати і я були громадянами
США, користувалися благами їхньої могутності, перебували під їхнім захистом"
- У 1967 році мати Обами вийшла заміж за індонезійця і
відвезла його, шестирічного, в Індонезію, де і минуло дитинство майбутнього
президента
11
"У США, як і раніше, немає послідовної політики
нацбезпеки. Чому ми вмішуємося саме в Ірак, а не в КНДР? Нашою метою в Ірані є
зміна режиму, ядерне роззброєння, запобігання розповсюдженню ядерної зброї або
всі три? Чи вважаємо ми своїм обов'язком застосовувати силу всюди, де
деспотичний режим тероризує народ? Можливо, хтось в Білому домі має відповіді
на ці запитання. Але наші союзники – та й наші вороги – ні.
Для початку нам слід зрозуміти, що будь-який підхід, який
заперечує необхідність використовувати іноді війська США, працювати не буде.
З іншого боку, час визнати, що оборонний бюджет і
структура збройних сил, побудовані з розрахунком на Третю світову війну, мають
мало сенсу. Військовий бюджет США у 2005 році перевищив $ 522 млрд – це більше,
ніж військовий бюджет 30 країн, разом узятих"
- Про те, що політика експорту демократії, яку проводять
Сполучені Штати, має випадковий, а не системний характер
12
"У тихому житловому кварталі Києва нам показали
українську подобу санепідцентру, скромну будівлю, схожу на шкільну лабораторію.
Після того як ми подивилися на відкриті через відсутність кондиціонерів вікна і
прироблені до одвірка смуги заліза, щоб не пролізли миші, нас підвели до холодильника,
який захищав тільки мотузочок з печаткою. Жінка в масці вийняла з холодильника
пробірки, помахала ними у футі від мого обличчя і щось сказала по-українськи.
- Це сибірська виразка, – пояснив перекладач. – А це –
чума.
Я озирнувся і побачив, що [сенатор] Лугар відійшов до
далекої стіни.
Жінки в масках стояли перед столами і виймали гексоген з
боєприпасів і складали в мішки. Один з нашої групи показав на плакат на стіні.
Це був пережиток війни в Афганістані – інструкція, як ховати вибухівку в
іграшках, щоб діти, які нічого не підозрюють, принесли їх додому. Свідоцтво
людського безумства, подумав я. Документальне підтвердження того, як імперії
себе руйнують"
- Після розпаду СРСР одним з головних побоювань США була
можливість того, що в руки ворогів Америки потрапить зброя масового ураження. У
2005-му Обама приїжджав до Києва і Донецька перевіряти, як виконується
американська програма допомоги в ліквідації запасів зброї країнам колишнього
Союзу.
Барак Хуссейн Обама II народився в місті Гонолулу, штат
Гавайї, у 1961 році. Його американська матір і кенієць-батько познайомилися під
час навчання в Гавайському університеті. Після народження сина вони
розлучилися, і мати вийшла заміж за іншого студента, індонезійця, який відвіз
її з дитиною в Джакарту.
Повернувшись, Обама здобув освіту в Гонолулу, де жив з
бабусею. Балотуючись у президенти, він зізнався виборцям: у школі курив
марихуану, пробував кокаїн і алкоголь.
В політику Обама прийшов з гарвардським дипломом юриста у
1997-му, вигравши вибори в сенат штату Іллінойс, а у 2004-му – у сенат США. Лише
через чотири роки, випередивши республіканця Джона Маккейна, він став першим в
історії США темношкірим президентом. Йому було 47 років.
У числі президентських досягнень Обами – ліквідація
скандальної в'язниці для терористів в Гуантанамо і виведення військ з Іраку,
ухвалення масштабного плану стимулювання економіки США, що опинилася в глибокій
кризі, перезавантаження відносин з Росією і втручання у військовий конфлікт у
Лівії у складі НАТО.
***
Цей матеріал опубліковано в № 43 журналу Корреспондент від 2 листопада 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.