Корреспондент: Чемпіонат статків. Мільярдери з усього світу не шкодують коштів на футбольні клуби

Мільярдери різних континентів не шкодують грошей на власні футбольні клуби – заради демонстрації міці й поліпшення репутації. Особливо стараються арабські товстосуми і східноєвропейські олігархи, пише Інна Прядко у №46 журналу Корреспондент від 23 листопада 2012 року.

Без малого десять років і понад $ 1,3 млрд знадобилося російському бізнесменові Роману Абрамовичу, щоб футбольний клуб Челсі, викуплений ним у 2003 році, став приносити прибуток.

На початку листопада клуб офіційно оголосив, що вперше за цей час завершив сезон в плюсі, з червня 2011-го по червень 2012-го заробивши $ 2,2 млн, тоді як попередній ігровий період завершився збитками у $ 107,5 млн.

Настільки ж успішною для Челсі стала і спортивна сторона сезону 2011/2012. Команда вперше в історії виграла Лігу чемпіонів, а також четвертий за нового власника Кубок Англії.

Щоправда, в боротьбі за англійський Суперкубок підопічні Абрамовича поступилися переможцю Прем'єр-ліги – клубу Манчестер-Сіті, який з 2008 року належить арабському шейху Мансуру бін Зайєд Аль-Наяну, члену правлячої сім'ї ОАЕ. У 2012 році МанСіті зумів виграти англійську першість вперше за 44 роки.

За успіхами багатьох найсильніших клубів сьогодні стоять величезні особисті капітали. За останні півтора десятиліття мільярдери на майже всіх континентах залучають до своїх активів ще й футбольні клуби

За успіхами багатьох найсильніших клубів сьогодні стоять величезні особисті капітали. За останні півтора десятиліття мільярдери на майже всіх континентах залучають до своїх активів ще й футбольні клуби.

В першу чергу це представники західного бізнесу. Так, французький Ренн належить колекціонерові, власнику модних будинків Yves Saint Laurent і Gucci Франсуа Піно. Іспанський Депортіво спонсорує перший багатій Європи у рейтингу Forbes, господар концерну Inditex та бренду Zara Амансіо Ортега. А сім'я американського бізнесмена Малкольма Глейзера володіє клубом Манчестер Юнайтед.

З недавнього часу все активніше витрачаються на футбол і товстосуми з країн, що розвиваються. Катарський шейх Абдулла бін Нассер аль Тані володіє іспанською Малагою, єгиптянин Мохамед Аль-Файєд інвестує в англійський Фулхем, а російський мільярдер Сулейман Керімов другий рік пише історію махачкалінського Анжі.

Цей список у листопаді поповнила і найбагатша, за версією Forbes, людина планети, мексиканець Карлос Слім. За $ 2,5 млн він викупив іспанський клуб Реал Ов'єдо, який перебував на межі банкрутства.

Для більшості мільярдерів футбольні інвестиції – зовсім не шлях до поповнення гаманця

Для більшості мільярдерів футбольні інвестиції – зовсім не шлях до поповнення гаманця, вважає Ханс Вестербік, директор Інституту спорту та активного способу життя при австралійському Університеті штату Вікторія.

"Футбол для них – спосіб продемонструвати багатство, міць і вплив всьому світу, шлях до зустрічей з відомими і знаменитими людьми, а багато в чому – і хобі, – пояснює експерт. – Їм подобається використовувати клуб як іграшку, щоб спробувати перемогти у найбільшій клубній першості світу".

Золоті ріки

Для Адама Боксера, вболівальника лондонської команди Куїнз Парк Рейнджерс (КПР) з 16-річним стажем, було найвищим щастям, коли у квітні 2011 року його клуб здобув перемогу над Уотфордом. Адже таким чином КПР повернулася у вищий дивізіон англійського футболу після 15-річної перерви.

Це сталося через чотири роки після того, як акції клубу викупили нові власники, серед яких італійський мільйонер Флавіо Бріаторе й індійський сталевий магнат Лакшмі Міттал.

"Я очікую, що клуб зробить все, щоб вирватися в топ-команди [англійської Прем'єр-Ліги] – якщо вірити обіцянкам керівництва", – ділиться сподіваннями Боксер.

Обіцянки, про які він каже, підкріплені чималими грошима. Зі статком $ 20,7 млрд Міттал займає четверте місце у списку найбільш заможних власників футбольних клубів, складеному Корреспондентом, після Сліма ($ 69 млрд), Ортеги ($ 37,5 млрд) і Аль-Наяна ($ 31,7 млрд) .

Нечувано багаті господарі дійсно зацікавлені в спортивному злеті своїх команд, однак їхній інтерес не обмежується тільки пристрастю уболівальників, вважають експерти.

Мільярдери з Близького Сходу, зі Східної Європи й особливо Росії прагнуть розширити рамки свого бізнес-портфоліо, сконцентрованого, як правило, у сфері природних ресурсів – нафти і газі, і засвітитися у споживчих секторах бізнесу, наприклад футболі, вважає Том Кеннон, професор Школи менеджменту Ліверпульського університету, який спеціалізується на спортивній економіці.

Багатії з просторів колишнього СРСР, чиї капітали нерідко мають сумнівне походження, цінують можливість за допомогою футбольних перемог поліпшити власний імідж в очах домашньої та зарубіжної аудиторії

При цьому арабські футбольні магнати, наприклад, катарський господар французького ПСЖ Нассер Аль-Хелайфі, жадають міжнародної впізнаваності для себе і своїх країн, а багатії з просторів колишнього СРСР, чиї капітали нерідко мають сумнівне походження, цінують можливість за допомогою футбольних перемог поліпшити власний імідж в очах домашньої та зарубіжної аудиторії.

"Рінат Ахметов народився в Донецьку, і я думаю, що йому хотілося перетворити Шахтар на великий європейський клуб, мати відчутне досягнення, яке було б не пов’язане зі звинуваченнями, висунутими проти нього раніше", – розмірковує Кеннон.

Аналогічною мотивацією, впевнений він, керувався і Керімов, для якого успіх дагестанського Анжі до того ж може перетворитися на стартовий майданчик для політичних амбіцій.

Наїбхан Алієв, 22-річний уболівальник махачкалинського клубу, зазначає, що завдяки грошам Керімова оновлений Анжі дійсно став для Дагестану чимось набагато більшим, ніж просто спортивний проект.

"Зараз кожен, кому не ліньки, йде на матч, – розповідає він. – Це [спонсорування Анжі Керімовим] нормальний і цілком раціональний шлях до підняття свого клубу і популяризації своєї батьківщини. Приємно, коли є у нас щось таке велике".

Головною перевагою переходу команд в руки найбагатших людей світу експерти та вболівальники називають стрімке перетворення клубів завдяки припливу грошей

Втім, які б мотиви не керували мільярдерами, головною перевагою переходу команд в руки найбагатших людей світу експерти та вболівальники називають стрімке перетворення клубів завдяки припливу грошей.

Так, багато з найгучніших трансферів останнього десятиліття дозволяли собі саме ті клуби, чиї бюджети щедро наповнювалися з приватних гаманців.

У 2007 році футбольний світ вразив переїзд Девіда Бекхема з мадридського Реала в американський Лос-Анджелес Гелаксі, чий власник, мільярдер Філіп Аншутц, не пошкодував $ 250 млн за п'ятирічний контракт зі знаменитим півзахисником.

Анжі зумів привабити в Дагестан легендарного бразильця Роберто Карлоса, екс-зірку Барселони Самюеля Ето'О і нідерландського тренера Гуса Хіддінка.

Абрамович неодноразово бив трансферні рекорди Прем'єр-ліги, купуючи гравців для Челсі. У 2006 році Андрій Шевченко обійшовся йому в 46 млн євро, а в 2011-му Фернандо Торрес був куплений за 58,6 млн євро.

З приходом у Манчестер Сіті шейха Аль-Наяна клуб витратив тільки на трансфери близько $ 760 млн – більше, ніж найдорожчий у світі Манчестер Юнайтед за останні 26 років.

Однак наплив гравців топ-класу – далеко не єдиний тренд в житті клубів, які отримали заможних власників.

"Такими ж приголомшливими були зміни і за межами поля", – зазначає Філіп Алкок, уболівальник МанСіті, і як приклад наводить створення City Square – унікальної навіть для Британії площі для вболівальників поруч зі стадіоном. У день матчу тут проходять живі концерти, зустрічі із зірками футболу, а після поєдинку – обговорення і аналіз гри на великих екранах.

А до 2014 року клуб розраховує побудувати найсучаснішу тренувальну базу у світі, яка, за прогнозами, перевершить табір Челсі Абрамовича.

У свою чергу, Піно створив за роки володіння Ренном одну з найкращих юнацьких футбольних академій у Франції, а Ахметов побудував для Шахтаря першу в Україні сучасну арену.

Але в цьому чемпіонаті капіталів серед власників клубів трапляються лише одиниці, на зразок господарів Манчестер Юнайтед, які розраховують на прибуток, переконані аналітики.

Збитковість футболу як бізнесу – не секрет ні для шейхів, ні для олігархів, ні для західних мільярдерів

Вестербік нагадує, що збитковість футболу як бізнесу – не секрет ні для шейхів, ні для олігархів, ні для західних мільярдерів.

"Вони навряд чи очікують нажити гроші на таких інвестиціях. Думаю, головна мотивація – це престиж і, в разі деяких країн, таких як Росія, ще й [своєрідна] політична страховка", – розмірковує професор Вінфорд Грант, творець сайту FootballEconomy.com, нагадуючи, що далеко не всі господарі клубів навіть захоплюються футболом по-справжньому.

До слова, за даними порталу Гранта, сьогодні футбол залишається найбільш спонсорованим видом спорту у світі. У 2012 році в нього було влито понад $ 2,7 млрд спонсорських коштів, в той час як Олімпіада зуміла залучити близько $ 1,3 млрд, американський футбол – трохи більше $ 1 млрд, а Формула 1 – лише $ 600 млн.

Поза грою

Масовий приплив приватних капіталів – це нове обличчя футболу, який перестає бути винятково спортивним змаганням, вважають фахівці.

П'ять найбільших європейських футбольних ліг – англійська, іспанська, італійська, німецька та французька – стають все більш транснаціональними у всіх аспектах: щодо гравців, глядацької аудиторії, спонсорства, а також інвестицій та власності, що особливо помітно в англійській Прем'єр-лізі.

"Вкладення в ці ліги допомагають інвесторам утвердитися у ролі глобально значущих фігур", – резюмує Річард Гільянотті, дослідник соціології спорту з британського Університету Лафборо.

Причому популярність "кишенькового" футболу як форми власності клубів буде лише ширитися – перш за все, за рахунок збільшення числа мільярдерів у країнах, що розвиваються, переконаний Гільянотті.

Персональне фінансування ставить клуби в тісну залежність від волі їхніх власників, прирікаючи на невизначеність у випадку, якщо господар збанкрутує, втратить інтерес до футболу або просто помре

Водночас експерти одностайно вказують на цілий ряд небезпек, що загрожують футболу як грі через грошові потоки, які полилися на команди. По-перше, персональне фінансування ставить клуби в тісну залежність від волі їхніх власників, прирікаючи на невизначеність у випадку, якщо господар збанкрутує, втратить інтерес до футболу або просто помре.

Так, цього літа з іспанської Малаги пішла ціла плеяда провідних гравців, після того як шейх аль-Тхані вирішив скоротити обсяг інвестицій у клуб.

"Нові власники створюють фальшиву економіку, адже це гроші на хобі, а не гроші ринку, – продовжує перераховувати ризики Вестербік. – Вони спотворюють систему менеджменту й провокують оманливі очікування серед фанів".

Нарешті, змагання гаманців вбиває конкуренцію, роблячи практично неможливим спортивний прорив менш заможних клубів – таких, наприклад, як голландський Аякс, який ще два десятиліття тому громив європейських грандів.

Цією проблемою вже перейнявся УЄФА, який з нинішнього сезону взявся жорстко відстежувати клубні витрати

Цією проблемою вже перейнявся УЄФА, який з нинішнього сезону взявся жорстко відстежувати клубні витрати. Гроші, які власники витрачають на трансфери, футбольні чиновники порівнюють з доходами від продажу гравців, квитків, реклами, атрибутики, прав на телетрансляції та призових.

Уже в сезоні 2013-2014 років УЄФА не допустить до участі в Лізі чемпіонів і Лізі Європи ті команди, чиї збитки за підсумками двох попередніх років перевищать 45 млн євро за сезон. А до 2018-2019 років ця сума повинна поступово скоротитися до 10 млн євро.

А поки багато приватних клубів досить далекі від цих цифр. Чемпіонство Манчестер Сіті в Прем'єр-лізі коштувало йому рекордних збитків в історії англійського футболу – клуб втратив $ 310 млн за сезон. Та й історичний прибуток Челсі Кеннон ставить під сумнів: мовляв, Абрамович міг просто перевести частину боргу клубу на власний рахунок.

Бізнесменам все ж напевно доведеться рахуватися з обмеженнями УЄФА, проте інтересу до особистих футбольним придбань це не зменшить, вважають фахівці.

Людство живе в епоху глобальної мас-медіа культури, яка одержима тягою до популярності й нав'язує нові стандарти публічності, нагадує Вестербік.

"Багаті і знамениті люди завжди шукають способи показати або використовувати свій статок, завдяки йому бути предметом захоплення і вважатися дуже успішними людьми, – резюмує експерт. – Який шлях до цього може бути кращий, ніж покупка футбольного клубу або іншої спортивної франшизи?".

Польові командири

Найбагатші бізнесмени світу, які володіють європейськими футбольними клубами. Більшість з них – представники країн, що розвиваються

* Клуб перебуває на межі банкрутства. Вказана сума інвестиції Карлоса Сліма

Дані інформаційно-довідкової служби Корреспондента

***

Цей матеріал опубліковано в № 46 журналу Корреспондент від 23 листопада 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.