Практично весь український бізнес формувався на очах у чеського бізнесмена Томаша Фіали, співвласника інвесткомпанії Dragon Capital. Він знає, звідки вийшли нинішні мільйонери, і тепер ділиться з Корреспондентом тим, куди вони йдуть.
Інтерв'ю опубліковано у №47 видання від 30 листопада 2012 року, присвяченому рейтингу найбагатших українців Золота сотня.
У 1996 році зовсім ще юний Томаш Фіала приїхав в Україну
управляти інвесткомпанією Wood & Company. Проїжджаючи по трасі Бориспіль –
Київ 21-річний чех здивувався тій сірості і похмурості, в яку була занурена
нова для нього країна.
"Що, на ваш погляд, за ці роки змінилося в образі
України, – запитав Корреспондент, – і яку роль у цих змінах зіграв український
капіталізм?" Уже 37-річний бізнесмен Фіала, власник великого інвестбанку Dragon
Capital, пояснив, що завдяки вільному ринку, а також помітному рухові капіталу
країна досить швидко перебудувалася. До того ж демократичні порядки – поки ще
примітивні, але все ж набагато більш виражені, ніж у середині 1990-х, – також
сприяють перетворенню України. Dragon Capital вже сьомий рік поспіль проводить
оцінку українського капіталу. Фіала ділиться з Корреспондентом міркуваннями,
які навіяв на нього цьогорічний список.
- Країна, за вашими словами, завдяки капіталу змінюється, а
от ставлення до багатих – ні. У масі своїй українці негативно ставляться до
мільйонерів. У цьому є якась дивина?
- До мільйонерів негативне ставлення у більшості країн
Європи, це не тільки українська, слов'янська риса. Виняток – США і
Великобританії, де до мільйонерів ставляться з повагою. Там більшість населення
розуміє, що потрібні такі люди, які створюють робочі місця, йдуть на ризики і
тягнуть за собою всю економіку. І ось це розуміння набагато сильніше за заздрощі,
які, можливо, шукають пояснення багатства в тому, що хтось вдало одружився або
щось вкрав, а не в тому, що людина більше знає і більше працює.
- Спрацьовує принцип "на його місці повинен бути я"?
- (Сміється.) Так, є таке.
- Перейдемо безпосередньо до самого списку. Чому активи
багатьох учасників Золотої сотні так різко подешевшали? І чому, коли всі
падають, Дмитро Фірташ, Володимир Бойко, Сергій Тігіпко та інші стрімко зросли?
- Основна причина зниження цін на активи в тому, що в
порівнянні з початком 2011 року (коли складався попередній рейтинг) суверенні
ризики України стали вищими, а також знизилися ціни на сировину. Що стосується
аграріїв, то у них ціни перебувають на прийнятному рівні, але от
макроекономічні ризики також зросли. Вартість активів Дмитра Фірташа
збільшувалася, швидше за все, тому, що він істотно наростив свій бізнес за
останні роки. Інші перелічені підприємці хоч бізнес і не консолідували, але
раніше, ймовірно, не всі їхні активи були враховані в рейтингах.
- Чому так низько оцінюються активи Андрія і Сергія
Клюєвих?
- Тому що про їхні активи мало що відомо.
- Дивлячись на цей список, яких висновків повинен дійти інвестор?
Час вкладати в аграрний сектор? Отримати роздрібну торговельну мережу? Виходити
з бізнесу, поки не пізно?
- В Україну потрібно інвестувати довгостроково, нарощуючи
активи в такі часи, як зараз, коли вони недорогі. Як свідчить історія
(2006-2008 роки), момент бурхливого зростання не найвдаліший час для
інвестицій. Головне купити за правильну ціну, а також мати витримку і терпіння.
- Що можна сказати про економіку, в якій активи п'яти найбагатших
бізнесменів дорожчі, ніж активи решти 95 разом узятих мільйонерів Золотої
сотні?
- Думаю, це тимчасове явище. Через п'ять-десять років
активи решти 95 мільйонерів будуть збільшуватися, і розрив буде не таким вже
очевидним.
- Щороку № 1 в списку найбагатших незмінний. Рінат Ахметов
не залишає конкурентам жодних шансів. У світових рейтингах багатіїв іде
постійна зміна, навіть у Росії за цей час лідер змінювався п'ять разів. Що
означає цей український феномен?
- Я думаю, що основна оцінка цієї цифри [вартість активів $
17,8 млрд] – це результат комбінації правильно прийнятих рішень, у тому числі
рішення йти від торгівлі металом у вертикальну інтеграцію – у видобуток руди і
вугілля, що виявилося далекоглядним. У цьому бізнесі виявилося важливим не
купувати доступ до ринків у Європі, а, навпаки, купувати доступ до природних
копалин. У Метінвесті левову частку прибутку одержують не на виробництві сталі,
а на видобутку руди, вугілля, виробництві коксу. Друге дуже важливе рішення,
прийняте Ахметовим, – це систематизація, структурування і "відбілювання"
бізнесу, він першим з великих бізнесменів почав це робити. Важливу роль в цьому
процесі також відіграла кадрова політика. Він підібрав молодих, розумних,
амбіційних хлопців, які працюють там досі. Це хороша, мотивована команда. Це
основа.
- Якщо в інших мільярдерів немає таких результатів, це
означає, що вони невірно проводили кадрову та іншу політику?
- Не всі йшли таким шляхом. Дмитро Фірташ почав це робити
зовсім недавно. У Віктора Пінчука досить часто змінюється менеджмент, за
останні десять років на рівні EastOne разів п'ять, напевно, змінювалися менеджери.
Але основна причина полягає в обсязі бізнесу, сконцентрованому Рінатом
Ахметовим.
- Кого особисто знаєте і кого можете поставити як приклад?
- Напевно, половину списку. Мені імпонують люди, які
створили щось з нуля, своєю головою, тобто не за рахунок приватизації за
заниженими цінами або за рахунок держконтрактів. Мені імпонує Петро Порошенко
(який створив кондитерський бізнес в дуже конкурентному середовищі поряд з Kraft
Foods, Nestle), Юрій Косюк, який зумів розвинути свій бізнес (Миронівський
хлібопродукт) до тих розмірів, які ми спостерігаємо сьогодні, Андрій Веревський
[група Кернел], Олексій Вадатурський [власник компанії Нібулон], В'ячеслав
Богуслаєв.
- Але Богуслаєв співвласник Мотор-Січі, а Мотор-Січ – це ще
радянський ресурс.
- Так, завод радянський, але на сьогоднішній день з дуже
сучасним обладнанням. За останні 20 років пан Богуслаєв дуже багато інвестував
у дослідження та нові конструкторські розробки, оновив виробничі потужності.
Він створив компанію, яка унікальна у всьому світі.
- У цьому списку 11 осіб удостоєні звання Герой України. Це
означає, що вести бізнес в Україні важко, просто подвиг якийсь?
- Ну, непросто. Тому тут менше інвестицій, ніж у
Центральній Європі, більш важкий бізнес-клімат. З іншого боку, через це тут
менше конкуренції. Тому ті, хто тут вже йде на ризик, ті зазвичай і хочуть
більше заробляти, щоб цей ризик компенсувати, і найчастіше заробляють більше,
ніж могли б заробляти в Центральній Європі.
***
Цей матеріал опубліковано в № 47 журналу Корреспондент від 30 листопада 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.