RU
 

Корреспондент: Країна на галерах. Несприятливі умови для розвитку бізнесу приводять до надзвичайної вбогості українців

22 січня 2013, 13:16
0
177
Корреспондент: Країна на галерах. Несприятливі умови для розвитку бізнесу приводять до надзвичайної вбогості українців
Фото: З особистого архіву Тетяни Козлової
Швачки фабрики Арніка, що працюють на німецький бренд, отримують лише 2 тис. грн. на місяць

Монополізація економіки та жахливі умови для розвитку бізнесу – як свого, так і іноземного – призводять до технологічної відсталості та низького попиту на робочу силу. І, як наслідок, до рідкісного для Європи феномену – убогості людей, що працюють, пише Максим Бутченко у №2 журналу Корреспондент від 18 січня 2013 року.

Дві новини з ринку праці – одна хороша, інша не дуже. Новина хороша: німецький концерн REWE Group відкрив в Україні свій 24-й продуктовий супермаркет Billa. Новина з розряду поганих: зарплати компанія пропонує надзвичайно низькі – близько 2 тис. грн., тобто на третину нижчі, ніж середня по країні. Чому ж світовий гігант такий скупий на гідну платню? Українське керівництво компанії знизує плечима.

Однак відповідь лежить на поверхні: навіщо платити більше? Компанії з мільйонними оборотами – великі продуктові роздрібні мережі, аграрні гіганти і навіть транснаціональні корпорації, що влаштувалися в Україні, – утримують сотні тисяч низькооплачуваних співробітників.

Головна причина низької платні полягає в тому, що українці погоджуються на практично безкоштовну працю через дефіцит робочих місць, що виник внаслідок
звуження ділової активності

Головна причина низької платні полягає в тому, що українці погоджуються на практично безкоштовну працю через дефіцит робочих місць, що виник внаслідок звуження ділової активності. За минулий рік, за даними Держстату, 70 тис. підприємств згорнули свою діяльність.

Друга причина – високий фіскальний тиск на фонд заробітної плати. В Україні він, наприклад, удвічі вищий, ніж у Німеччині.

Третя причина – низька продуктивність праці і технічна відсталість вітчизняних підприємств. Це формує маленьку частку заробітної плати в собівартості продукції.

Четверту причину озвучив Корреспонденту Андрій Новак, голова Комітету економістів України, – низький рівень мінімальної зарплати. "Приватний бізнес орієнтується на офіційний показник мінімальної оплати праці [1.143 грн]. Це стосується навіть дуже успішних компаній", – каже експерт.

Бідність не порок

Чернівецька швейна фабрика Арніка шиє для вимогливих європейських модниць білизну. Замовник українців – всесвітньо відомий німецький бренд Triumph International. Потрапити на найбільш грошовитий ринок світу – велика удача. Але навіть такі сприятливі обставини не дуже відбиваються на добробуті чернівецьких швачок.

В середньому кожна з 300 робітниць отримує близько 2 тис. грн., тобто на третину нижче за середньостатистичну зарплату по країні. Така сумна картина склалася по всьому периметру України. У більшості великих і дуже великих компаній платня співробітників є катастрофічно низькою за відносно пристойних доходах самих роботодавців.

Наприклад, луганська компанія Альфа – постачальник в Німеччину, США, Польщу, Південну Корею фільтрів для автомобілів – щомісяця платить своїм підопічним близько 1,8 тис. грн. Не в кращому становищі перебуває персонал продуктової роздрібної мережі АТБ-маркет. Незважаючи на стрімке зростання (оборот мережі у 2007 році – $ 880 млн, у 2012-му – понад $ 2,2 млрд), мережа пропонує своїм співробітникам жити на 1,7 тис. грн. на місяць.

25-річна касир торгової мережі АТБ, яка попросила не називати в пресі її прізвище, порівнює свій трудодень з тимчасовим ув'язненням. Її режим роботи – чотири зміни з 7:00 до 23:00, потім два вихідних і знову "на галери". За свою роботу молода луганчанка отримувала 1.650 грн. Такий режим вона не витримала і вже залишила компанію.

"Що заважає вам платити своїм підлеглим платню більше за нинішню?" – запитав Корреспондент у АТБ-маркету. "Це складне запитання, – відповіли в компанії, – відповідати на нього не будемо".

Запитання це виявилося складним не тільки для акул продуктового роздробу. "Політика нашої компанії не передбачає докладного висвітлення її діяльності у ЗМІ", – парирує питання видання Олена Сосновенко, помічник директора Альфи.

Такої політики дотримуються і в зарубіжних корпораціях, які прийшли в Україну. Наприклад, у Польщі зарплата касира в супермаркеті Billa – $ 700, в Україні – $ 270. Корреспондент запитав у керівництва компанії, в чому ж причина низької оплати праці в такій іменитій роздрібній мережі. Через два тижні надійшла коротка відповідь прес-служби: "Не можемо вам відповісти".

Попит на робочі руки став значно нижчим за пропозиції. Так навіщо ж платити більше?

А от Ольга Климова, менеджер порталу rabota.ua, готова відповісти практично за всі вищезгадані компанії. І відповідь ця досить проста: таким є ринковий рівень оплати праці в цих секторах. Попит на робочі руки став значно нижчим за пропозиції. Так навіщо ж платити більше? "У середньому на одну вакансію в АТБ, Billa роботодавець отримує кілька сотень резюме", – каже Климова.

У підсумку Україна явила світу дивовижний феномен, на який ще в кінці травня 2011 року під час політекономічної лекції в Одесі звернув увагу президент Центру економічного розвитку Олександр Пасхавер: "У нас є таке явище, як бідність тих, хто працює. Як правило, це найбільш показова характеристика бідної країни".

Ганебне явище, коли в категорію убогих потрапляють не безробітні, а ті, хто важко працює, є абсолютно унікальним

Людмила Черенько, експерт Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ, наголошує, що ганебне явище, коли в категорію убогих потрапляють не безробітні, а ті, хто важко працює, є абсолютно унікальним. "Ніде, крім країн Африки, такого немає", – обурена Черенько.

Як результат, середня зарплата по країні – 3,1 тис. грн. Це втричі нижче, ніж у сусідніх Польщі та Словаччині. Втім, і цей український показник не відображає дійсності. Якщо з підрахунку середньоарифметичної зарплати прибрати непропорційно високі доходи топ-менеджерів великих компаній, то, на думку Павла Розенка, колишнього заступника міністра соціальної політики, середній дохід українця знизиться до позначки 2,4 тис. грн.

У Європі, крім України та Молдови, вже не залишилося країн з такою принизливо низькою і широко поширеною платнею для людей, які працюють.

Фініта ля трагедія

Американський фонд Heritage Foundation й експерти ділового видання The Wall Street Journal у січні 2013 року опублікували індекс економічної свободи. Україна традиційно опинилася в групі аутсайдерів на 161-му місці. Висновок експертів: корупція надзвичайно поширена, закони функціонують погано, прогрес у залученні іноземних інвестицій убогий.

За останні два роки в Україну не увійшов практично жоден великий іноземний інвестор

"Це впливає на прихід закордонних інвестицій в країну, що, у свою чергу, не сприяє підвищенню заробітних плат", – пояснює Галина Хоменко, старший менеджер групи Human Capital компанії Ernst & Young. Наприклад, за останні два роки в Україну не увійшов практично жоден великий іноземний інвестор.

Такий стан справ привів до надзвичайно мізерної конкуренції практично на всіх ринках. Навіть торгівля, найбільш затребувана сфера економіки, страждає від дефіциту гравців. За даними міжнародної маркетингової компанії GfK, у Польщі на 1 тис. осіб припадає 850 кв. м торгової нерухомості, в Україні – лише 200 кв. м, що свідчить про колосальну ненасиченість ринку. А де немає конкуренції, немає і причин для зростання зарплат співробітників.

Ще одна причина низьких доходів – фіскальний тиск. Марія Семикоз, експерт аналітичного агентства Мамай-Інститут, розповідає, що в Україні на зарплату тисне податок вагою 56%, тоді як у Німеччині – лише 30%, у Швеції, в країні з одним з найвищих рівнів оподаткування у світі, – 46%. "Але за свої податки шведи отримують реальний соцзахист і якісне медичне страхування", – додає Семикоз.

А головний висновок з усіх цих числівників – підвищення зарплати в Україні виливається роботодавцю в копієчку, оскільки значну частину доводиться переплачувати у вигляді податків у скарбницю.

Наступна причина бідності – тотальне безгрошів'я фінансового сектора. Український бізнес чи не єдиний у світі ось уже чотири роки примудряється жити фактично без кредитування. Якщо у 2007 році банкіри видали підприємцям на їхній розвиток більше $ 54 млрд, то у 2011-му ця сума опустилася до позначки $ 9,6 млрд, а у 2012-му взагалі впала до незначних $ 3,7 млрд.

"Фактично у підприємств немає грошей, щоб розвиватися, а отже, і підвищувати заробітну плату", – констатує Анастасія Туюкова, старший аналітик інвесткомпанії Dragon Capital.

Не можна сказати, що у банкірів зовсім немає фінансових ресурсів, просто вони стали казково дорогими. Ніде в Європі немає таких відсотків за кредитами, як в Україні, – 28% річних (у сусідній Росії – 13%). Сергій Козлов, топ-менеджер Надра-Банку, каже, що такі ставки для бізнесу вбивчі. За ідеальної рентабельності 15-20% просто неможливо відбити таку позику, пояснює Козлов.

Четверта причина бідності тих, хто працює, – низька продуктивність праці. Згідно з результатами досліджень Міжнародної організації праці, Україна за цим показником перебуває на 88-му місці – між Марокко і Пакистаном. За останніми даними Світового банку, в середньому українець щорічно виробляє ВВП на суму $ 10 тис., росіянин – на $ 19 тис., американець – на $ 68 тис.

Причина такого відставання від близького та далекого зарубіжжя – відсутність технічної модернізації і знову-таки монополізація ринку. Наприклад, лише дві структури (Миронівський хлібопродукт (ТМ Наша Ряба) і Комплекс Агромарс (ТМ Гаврилівські курчата) контролюють понад 60% внутрішнього ринку виробників м'яса птиці. 66% видобутку енергетичного вугілля – під ковпаком у компанії ДТЕК. Понад 50% усіх українських авіаперевезень забезпечує одна єдина фінансово-промислова група – Приват.

Таких прикладів у вітчизняній економіці більш ніж достатньо. У підсумку Україна ставить сумнівні рекорди з концентрації капіталу. Капітал 100 найбагатших українців, список яких Корреспондент представив у листопаді 2012-го, сягає 38% від ВВП країни. У сусідній Росії цей показник перебуває лише на рівні 20%, у Франції – 10%, США – 7%. Більшості українських монополістів просто немає сенсу платити своїм співробітникам більше, оскільки тим просто нікуди піти.

Через технічну відсталість, низьку продуктивність праці і високий фіскальний тиск частка заробітної плати в собівартості української продукції мікроскопічна

У підсумку через технічну відсталість, низьку продуктивність  праці і високий фіскальний тиск частка заробітної плати в собівартості української продукції мікроскопічна. Василь Юрчишин, експерт Центру Разумкова, для порівняння наводить приклад автомобілебудування. У ціні авто, випущеного в Україні, зарплати персоналу складають лише 8,1%, тоді як у Франції – 58%.

Скромність українських зарплат змушений компенсувати бюджет. У 2006 році за субсидіями до держави звернулися 520 тис. сімей, за 11 місяців 2012-го – 1,7 млн. сімей. Згідно з даними Держстату, в доходах населення заробітна плата становить 42%, а соціальна допомога (субсидії, дотації) – уже 40%. Ще п'ять років тому ця сама пропорція виглядала інакше – 45% на 24%.

Крім усього іншого, низький рівень доходів руйнує економіку, оскільки знижує купівельну спроможність населення. За попередні п'ять років в Україні було закрито 3 тис. ресторанів. Це означає, що близько 150 тис. людей залишилися без роботи, і, щоб вижити, вони погоджуються на низькооплачувану працю.

Ольга Наносова, глава компанії Ресторанний консалтинг, розповідає, що середнє число відвідувань точок, що залишилися, скоротилася вдвічі. Якщо чотири роки тому в середньому українці ходили в ресторани двічі на тиждень, то тепер тільки один раз.

Або ось ще сумна статистика: у 2008 році в Україні було продано 3,9 млн одиниць великої побутової техніки (кухонних плит, холодильників, пральних машин), а у 2011-му – лише 2,8 млн.

Експерт: Кожному четвертому вистачає на купівлю їжі, але для того, щоб купити одяг, він вже повинен економити або позичати гроші

"Кожному четвертому вистачає на купівлю їжі, але для того, щоб купити одяг, він вже повинен економити або позичати гроші", – підбиває підсумок Гліб Вишлінський, заступник директора GfK Ukraine.

Чужий досвід

У другій половині 1990-х середньостатистичний словак заробляв близько $ 320 на місяць. Це трохи менше, ніж сьогодні отримує українець. Як же вийшло, що тепер в цій маленькій центральноєвропейській республіці середня платня перевищила $ 1 тис.?

Вісім років тому в Словаччині почалося полювання за інвестиціями. На аукціонах іноземний капітал заманювали преференціями та фіскальними пільгами. У 2004 році спростили систему адміністрування фіскальних платежів, ліквідувавши 21 вид податків з доходів, ставки яких доходили до 38%. Замість цього уряд встановив один 19%-й податок.

"Чим тонший податковий кодекс, тим привабливіші умови для інвестора, – пояснює успіх Словаччини Семикоз. – Чим більше інвестицій, тим більше робочих місць, а отже, і кожен працівник стає ціннішим просто через попит".

Зниження податкового тягаря допомогло бізнесу створити запас міцності й утримувати штат на гідному рівні оплати. Навіть у кризові часи динаміка зростання ВВП Словаччини відрізнялася стабільністю, її зростання у 2012 році – 3,4% (у Німеччині, наприклад, – 1%).

Приклад словаків не ноу-хау в держуправлінні, а перевірений часом шлях, яким пройшли десятки держав від Нової Зеландії до Канади

Приклад словаків не ноу-хау в держуправлінні, а перевірений часом шлях, яким пройшли десятки держав від Нової Зеландії до Канади. Економісти розповідають, що, хоча у кожної з цих країн і були особливості розвитку, всі вони робили одні й ті самі речі для підвищення рівня добробуту своїх громадян – створювали умови для припливу інвестицій і розвитку свого бізнесу. Все це підвищувало конкуренцію. Як наслідок попит на робочі руки і мізки зростав, а поліпшена технічна оснащеність підприємств робила дорожчою їхню продукцію. У підсумку збільшувалися зарплати.

Віце-президент Польської господарської палати Тадеуш Намединський згадує, що в реформуванні національної економіки ключову роль зіграла реальна, а не показна боротьба з корупцією.

Ще один крок у бік добробуту – політика всебічної підтримки. Завдяки держпрограмі виробники отримували пільгові кредити з 3,5%-вою ставкою. Якщо підприємство показувало прибуток, то близько 50% вкладень компенсував уряд.

За оцінками Польського агентства закордонних інвестицій, обсяг зарубіжних грошових вливань в країну за 20 років перевищив $ 160 млрд – вчетверо більше, ніж в Україну. А середня зарплата поляка тепер складає $ 1.150.

"Польща показала, як потрібно проводити реформи", – резюмує Новак.

***

Цей матеріал опубліковано в №2 журналу Корреспондент від 18 січня 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.

ТЕГИ: Українабізнесбідністьзарплати
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Читати коментарі