Фото: АР
Учасники антиурядового мітингу в Ісламабаді 16 січня
Президент і його команда починають піклуватися про психічне здоров'я нації та не допускати до народу тривожні новини. Адже сенсу від них все одно немає, пише журналіст Андрій Капустін у колонці, опублікованій у №2 журналу Корреспондент, від 18 січня 2013 року.
Те, що Україна не Пакистан, відомо навіть тим, хто ніколи
не бачив глобус. Хтось просто знає, що це десь далеко. Хтось пам'ятає, що там
жив-був Усама бін Ладен. Але в цілому новинами з Ісламабада громадян України тішать
нечасто. Хоча у вівторок наші центральні телеканали могли і відзначитися. Бо
рішення верховного суду Пакистану про арешт чинного прем'єр-міністра цієї
країни для України тема куди більш важлива й актуальна, ніж вісім сюжетів про
"покращення" поспіль.
Зрозуміло, що за рішенням пакистанського суду приховується
маса внутрішньополітичних нюансів. Але погодьтеся, що сама новина – "після
численних народних протестів суд виписав ордер на арешт прем'єр-міністра і його
найближче оточення з 15 осіб у зв'язку зі звинуваченнями в корупції" – для
українського вуха звучить як We Are the Champions від групи Queen.
Ви собі уявляєте таку картинку у вітчизняних інтер'єрах?
Коли суддя моделі Кірєєв-1 підмахує відповідний ордерок, а Беркут пачками пакує
в автозаки самі-знаєте-кого? Що, поки що ні? І правильно, що не ґвалтуєте
фантазію. Це реаліті-шоу не для України, де в порівнянні з нашими зрощеними
гілками влади сіамські близнюки – просто люди, що живуть у різних містах.
Суд що – після оприлюднення новини виписав ордер на арешт? Як же, як же: володар диво-ванни і диво-дозатора став першим віце-прем'єром, а його заступник очолив
Нацбанк
І виходить, що рішення керівників наших телеканалів не
розбурхувати і без того ослаблену народну психіку вістями з Пакистану начебто вірне.
Адже від того, що ЗМІ щодня освіжають нескінченний серіал про свавілля
можновладців Співай, ластівко, співай нікому легше не стає. Ну дізнається
"пересічний" платник податків, що Віктор Янукович приєднав до своєї колекції
нерухомості ще дві кримські вілли з романтичними іменами Камея і Миро-Маре. Ну
знудить його зайвий раз мізерною їжею прямо на екран телевізора. І що? Янукович
передасть Межигір'я під дитячий будинок? Аж ніяк. А на наступний день платнику
податків навіщось повідомлять, що заступник голови Нацбанку (державної, що
характерно, структури) отримував щомісяця близько 128 тис. грн. зарплати. А
його начальник за рахунок бюджету купив для Нацбанку ванну із системою
підводного урогінекологічного масажу за 94 тис. грн. і шприцевий дозатор за 11
тис. І-і-і-і? Суд що – після оприлюднення новини виписав ордер на арешт? Як же,
як же: володар диво-ванни і диво-дозатора став першим віце-прем'єром, а його заступник
очолив Нацбанк.
Так може, дійсно (якщо не можна виписати ордери) є сенс
відмовитися від усіх цих ігрищ у свободу слова та інші демократичні збочення?
По-перше, ні вілл, ні урогінекологічних ванн на всіх не вистачить. По-друге, у
народу стрімко зміцниться нервова система і покращиться настрій. Адже, як
відомо, печаль примножує той, хто примножує знання. Он в Радянському Союзі було
два телеканали та радіо Маяк. І, поки не прийшла гласність, більша частина
населення однієї шостої частини планетної суші щиро вірила в те, що на виборах
більше одного кандидата бути не може за визначенням. І явка, до речі, була під
100%, і всі були задоволені. Або майже задоволені. Ну, як зараз у Білорусі. Або
в Північній Кореї.
А оскільки Україна це не тільки не Пакистан, але ще й не
Росія, краще придивитися до досвіду останньої. Адже президентові РФ Володимиру
Путіну насправді легко. Здає час від часу опозиції Москву, як Кутузов –
Наполеону, і всі задоволені. Опозиція – тому що провела акцію. Путін – тому що
всі головні телекнопки у нього під контролем. Адже за межами Московської
кільцевої дороги ні радіо Эхо Москвы, ні
телеканал Дождь нікому особливо не відомі. Користувачів інтернету ближче до
Уралу негусто. А отже, Уралвагонзавод, Кизил і Магадан бачать світ і голосують
так, як потрібно Кремлю.
Українська влада теж без діла не сидить. Але діє якось мляво. Замість того щоб випалити крамолу і відразу одним махом, танцює в темпі крок вперед і два назад. Хоча реальні досягнення є
Ні, зрозуміло, що українська влада теж без діла не
сидить. Але діє якось мляво. Замість того щоб випалити крамолу і відразу одним
махом, танцює в темпі крок вперед і два назад. Хоча реальні досягнення є. Ось у
Харкові, наприклад, питання з опозиційними ЗМІ начебто вирішене остаточно. Ні
тобі шкідливих газет, ні тобі наклепницького телебачення. А в Луганську (не
кажучи вже про Львів чи Київ) знищити ніяк не виходить. Хоча і харківський
почин без підтримки теж не залишається. Недавно на батьківщині глави держави в
славному місті Єнакієвому безглузді страшилки журналістів каналу ТВі про владні
зловживання взяли і замінили на програми про високу моду каналу World Fashion.
Тому тепер єнакіївські роботяги мають можливість цілодобово насолоджуватися дефілюваннями
довгоногих дів на найкращих подіумах планети. І, зауважте, ніяких обурень в
пакистанському дусі.
Бо інакше, як би Янукович не намагався, входячи в образ
фана свободи слова, другий термін (не кажучи вже про лаври Путіна або
білоруського лідера Олександра Лукашенка) йому не світить. Навіть якщо він
одного сина поставить на чолі уряду, другого – на чолі парламенту, а першу леді
зробить омбудсменом.
Тим більше що цей кадровий прорив здійснити можна завжди.
А ось вибити зі свідомості громадян України поняття на кшталт прямого ефіру або
інтернетної вольниці до 2015 року можна і не встигнути.
***
Ця колонка опублікована у №2 журналу Корреспондент від 18 січня 2013 року.
Передрук колонок, опублікованих у журналі, заборонено.
Відгуки та коментарі надсилайте за адресою [email protected]