Половина колишнього СРСР тиждень оплакувала вбитого кримінальника Аслана Усояна на прізвисько Дід Хасан. Такої панахиди не удостоївся за останні роки жоден академік або артист, пише Олександр Пасховер у колонці, опублікованій у №3 журналу Корреспондент від 25 січня 2013 року.
Вбивши у пошуковик слово "дід", я отримав ось таке убоге
різноманіття від yandex.ua: перший рядок – Дід Хасан, другий – Дід Хасан
біографія, третій – Дід Хасан убитий. Четвертим за рахунком якимось дивом
проліз Дід Мороз, після чого знову – Дід Хасан фото, Дід Хасан відео і т. д.
Вперше в історії людства посеред зими новина про Діда Хасана затьмарила
повідомлення про Діда Мороза.
Чим прославився головний ньюсмейкер місяця? Переважно строкатим
кримінальним бекграундом. У 19 років він потрапив за ґрати на півтора року як
кишеньковий злодій. У 22 отримав термін п'ять років, у 29 – три роки за
звинуваченнями у грабежі і спекуляції. На 47-му році життя Аслан Усоян, так
його звали в миру, був засуджений на 15 років як фальшивомонетник. Серед інших
його заслуг – контрабандна торгівля зброєю. Загальний тюремний стаж – 25 років.
Друга половина життя коронованого злодія в законі – дзеркальне відображення
першої, з розбоєм і грабежем, контролем злочинних капіталів і т. д.
І ось 16 січня 2013 року Діда Хасана знайшла куля іншого
джентльмена удачі. Похорон 74-річного ветерана великої вітчизняної братви
стягнув до його гробу весь цвіт російського бандитизму. Що ні особа, то стаття
з Кримінального кодексу на три довічних з конфіскацією Південного і Північного
Кавказу. Похорон розтягнувся на кілька днів. Спочатку покійного на чартерному
рейсі Ту-154 звозили в Донецьк, щоб звідти полетіти в Тбілісі. Але Грузія
відмовилася від кримінального вантажу, і тіло Діда Хасана повернули в більш
привітну для криміналу Москву.
Всі перипетії висвітлювалися у ЗМІ Росії й України як
головні новини дня та тижня. Про молоду жінку, яка випадково опинилася на місці
вбивства й отримала помилкову кулю від кілера, в перші кілька днів практично
ніхто не згадував. Вона вижила, але потрапила до лікарні у вкрай важкому стані.
У цей час центральні телеканали були зайняті трансляцією
ритуальної ходи до свіжовикопаної могили, яка потонула в трояндах і вінках, на
одному з яких виведено: Патріарху злодійського світу дідусеві Хасану. Потім в
московських ресторанах прокотилася хвиля сходок спадкоємців дідуся, навколо яких,
як і на кладовищі, кружляла, нудьгуючи, поліція і зацікавлені журналісти.
Весь тиждень масмедіа публічно дерли кримінальну ромашку, ворожачи: любить – не
любить, вб'ють – не вб'ють, коронують – не коронують. На сторінки газет
вивалилися міркування, кому ж перейде корона злочинного світу, чия візьме в
боротьбі за спадщину покійного. Шорт-лист претендентів майже у всіх пунктах
збігався зі списком Їх розшукує поліція.
Найдивовижніше те, що ніякої видимої цікавості з боку правоохоронних органів цей
зліт піонерів не викликав
Найдивовижніше те, що ніякої видимої цікавості з боку
правоохоронних органів цей зліт піонерів не викликав. Зізнаюся, я вже чекав, що
ось-ось на адресу родини покійного підуть урядові телеграми, на будівлях
держустанов приспустять прапори. Перебільшення? Можливо. Але національний союз
єзидів Вірменії вже оголосив тижневу жалобу у зв'язку зі смертю Усояна. І ніхто
від цієї новини не здригнувся, не просльозився.
Щось подібне коїлося і в жовтні 2009-го, коли в Москві
ховали В'ячеслава Іванькова, підстріленого кілером злодія в законі на
прізвисько Япончик. Попереду тієї процесії братва несла величезний російський
прапор, яким потім накрила важку труну свого боса. За останні років 20 жоден
покійний на території колишнього СРСР – академік, артист, письменник, поет – не
удостоївся суспільної уваги, яку привернули Япончик і Хасан.
Вся ця неохайна картинка з публічними панахидами вождів криміналітету не просто галочка в порядку денному. Це діагноз. Не бандитам, а суспільству, в якому можлива така всенародна малина
Вся ця неохайна картинка з публічними панахидами вождів
криміналітету не просто галочка в порядку денному. Це діагноз. Не бандитам, а
суспільству, в якому можлива така всенародна малина.
Починаючи, як тепер прийнято говорити, з лихих 1990-х в
суспільну свідомість України і Росії вливається кримінальна культура. Вона
романтизована й охайно загорнута в красиву упаковку інформаційних продуктів або
кінематографу. Покидьки суспільства – щось на зразок героїв Брата, Брата-2 і
Бригади – зведені в ранг героїв нашого часу.
Новини щодня ретранслюють чергові серії кримінальних
зведень. Вечірні випуски заливають ефір кров'ю. Для тих, хто не напився, –
навздогін в прайм-тайм, тобто в найбільш рейтинговий час, спецвипуски
Надзвичайних новин або Свідка (НТН) – так би мовити, Надобраніч, малята від
Дідуся Хасана.
Кримінальне мислення просочилося навіть у ті мізки, які зобов'язані уберігати країну від згубного впливу криміналу
Кримінальне мислення просочилося навіть у ті мізки, які
зобов'язані уберігати країну від згубного впливу криміналу. Член парламенту,
доктор наук з державного управління Михайло Чечетов, захоплюючись тим, як він
обіграв опозицію в ході голосування з мовного питання, раптом заговорив мовою
наперсточників: "Ми їх розвели, як кошенят". Президент України Віктор Янукович
під час засідання комітету з економічних реформ просить своїх підлеглих "не
бути шлеперами". На кримінальному жаргоні цей термін застосовують до вокзальних
злодіїв, а також до розбійників, що грабують товарні вагони.
Проривається бандитська субкультурка навіть у першого
заступника генпрокурора України Рената Кузьміна. На ювілейному вечорі музиканта
Яна Табачника він сідає за рояль і "лабає" Мурку. Короткий зміст цієї недорогої
лірики. Молода жінка з котячою кличкою Мурка стає на злочинний шлях.
Несподівано вона зближується зі служителем правопорядку. За це кримінальники
вбивають її. Фінал пісні слухати без сліз неможливо:
Больше ты не
встанешь, шухер не подымешь,
И легавый
плачет над тобой.
У виконанні заступника генпрокурора цей куплет звучить
особливо несамовито. Загалом, якщо перефразувати кавеенівський жарт кінця
1980-х про Володимира Леніна, вийде так: "Хасан помер, а справа живе. Краще б
було навпаки".
***
Ця колонка опублікована у №3 журналу Корреспондент від 25 січня 2013 року.
Передрук колонок, опублікованих у журналі, заборонено.
Відгуки та коментарі надсилайте за адресою [email protected]