Якими побачили традиції та звичаї Верховної Ради депутати, які рік тому вперше потрапили до парламенту як народні обранці, розповідає Максим Бутченко у №40 журналу Корреспондент від 11 жовтня 2013 року.
Чим живе світ
великої української політики зсередини, що відбувається за лаштунками Верховної
Ради, як це виглядає на думку людини, яка прийшла до парламенту з іншої сфери –
вперше ставши депутатом рік тому, восени 2012 року?
Про це Корреспондент
поговорив із сімома нардепами. Вони належать до різних парламентських фракцій,
мають різний світогляд, вік і життєвий досвід. Об'єднує їх лише те, що для них
усіх минулий рік став першим у ролі народного депутата.
Редакція задала
парламентаріям два запитання : "Які ваші враження (позитивні і негативні) від
ВР і від правил, які панують у парламенті?" і "Як змінилося ваше життя після
обрання і в чому саме відбулися зміни?".
Думки були різними,
але бесіда майже завжди починалася однотипно – кожен з нардепів- перволітків,
ніби виправдовуючись, казав: "Я готувався до того, що побачу у Верховній Раді
... ". Судячи з відповідей, підготуватися повною мірою не вдалося нікому.
Оксана Калетник,
фракція КПУ, 41 рік. До обрання в парламент – член Національної ради України з
питань телебачення і радіомовлення
З особистого архіву Оксани Калетник
Верховну Раду я
уявляла собі як певний міст, що з'єднує громадськість і виконавчу владу. Це своєрідний
логічний ланцюжок державної машини. Реальність не збіглася з очікуваннями.
Після року роботи в Раді думаю, що у багатьох народних депутатів погляд у
майбутнє все такий само туманний: куди нація йде, які цілі, як конкурувати з
іншими, які принципи реалізації в політиці?
Створюється враження, що в парламенті багато поверхневої публічності і мало поглибленої професійної роботи. Через це створюється негативна аура штучності – слова пластмасові, люди пластмасові
Ніхто не може дати відповідь.
Створюється враження, що в парламенті багато поверхневої публічності і мало
поглибленої професійної роботи. Через це створюється негативна аура штучності –
слова пластмасові, люди пластмасові. Іноді у мене немає сил, щоб вийти на
трибуну, немає натхнення. Відчуття ненатуральності вбиває всі бажання говорити
щиро.
А навіщо потрібна
демократія? Щоб у суспільстві виникла атмосфера довіри, в якій правду іноді чує
влада. Що виходить у реальності? Парламент - це димова завіса між суспільством
і владою.
За рік географія
мого життя змінилася. Якщо раніше я частіше виїжджала за кордон, то тепер
більше часу проводжу всередині країни. Найчастіше спілкуюся з людьми, які
переживають життєві болі і проблеми. Колеги-депутати мені кажуть, що люди йдуть
до них нескінченною чередою, говорять про нужду або, як нардепи виражаються, "виборці
просять "дай-дай". А я відповідаю, що в спілкуванні важливо бути співчутливим –виявити
співчуття. Це потребує мало зусиль для парламентарія, але багато означає для
звичайних людей.
__________________
Юрій Савчук,
фракція УДАРу, 46 років. До обрання в парламент – віце-президент футбольного
клубу Волинь
Я – заслужений
тренер України, і, прийшовши до парламенту, очікував злагодженої гри на "полі",
результативності щодо законопроектів, що називається, більше гольових передач –
законів, що роблять життя українців комфортнішим. Але перше, з чим мені
довелося зіткнутися, – лицемірство народних депутатів. Вони можуть виходити до
трибуни, довго говорити про те, які проблеми у народу, а потім сісти на своє
місце і проголосувати за закони, які простим людям ускладнюють життя. Тільки
один утилізаційний збір [на автомобілі] чого вартий. У Європі утилізація
автомобіля коштує 100 євро, а в Україні – 3 тис. євро. Ось турбота про людей не
на словах, а на ділі.
У спілкуванні один з одним лицемірство нардепів досягає найвищого ступеня. Зі мною певний депутат може поговорити привітно, як колега з колегою, а через годину піти і нашкодити в чому-небудь
Мало того, у
спілкуванні один з одним лицемірство нардепів досягає найвищого ступеня. Зі
мною певний депутат може поговорити привітно, як колега з колегою, а через годину
піти і нашкодити в чому-небудь. Наприклад, комуністи – це професійні
провокатори, я від них тримаюся подалі.
В цілому обстановка
у Верховній Раді здається робочою. Всі метушаться, як білки в колесі, щось
роблять, але при цьому мало що вирішується за робочим планом. Гольова
ефективність законодавчого органу близька до нуля.
_________________
Андрій Іллєнко,
фракція
ВО Свобода, 26 років. До обрання в парламент – аспірант Київського
національного університету ім. Тараса Шевченка
Фото Таїсії Стеценко
Коли я обирався в
Раду, внутрішньо готувався до того, в яке середовище потраплю. Пам'ятаю перше
враження, коли зайшов до зали засідань, – вона виявилася маленькою, по
телевізору здається більшою. Таким є і депутатський мандат – це крихітна влада
з точки зору реального впливу на політику.
Я розумів, що наші
опоненти – ПР і КПУ – спробують домінувати. І обстоювати своє місце під куполом
парламенту нам довелося не лише словами, а й кулаками.
На повному серйозі мені казали про те, що я потрапив до корпорації, еліти суспільства. Казали про дотримання корпоративного духу, що ми всі єдині в нашому високому польоті
Раніше не одного
разу ходив на політичне шоу, спілкувався з народними обранцями, думав, що все
вже про них знаю. Але перше, про що мені розповідали ветерани парламенту, які відсиділи
по два-три терміни біля кнопок голосування Ради, мене здивувало: на повному
серйозі мені казали про те, що я потрапив до корпорації, еліти суспільства. Казали
про дотримання корпоративного духу, що ми всі єдині в нашому високому польоті.
Але це, звичайно, нісенітниця.
Парламент
розділений на кілька частин, причому регіонали, які раніше панували на
засіданнях, трохи принишкли. Атмосфера в Раді за рік суттєво змінилася. Це
відноситься до персонального голосування – тепер кожен голосує за себе.
Для себе вирішив,
що ніколи не стану типовим депутатом-небожителем, який закривається від
виборців, ставить себе вище за інших. Мені важливо зберегти простоту, тому
навіть якщо до мене виборці звертаються "Андрію Юрійовичу", я відповідаю:
"Ніякого Юрійовича, просто Андрію".
__________________
Ірина Луценко,
фракція ВО Батьківщина, 47 років. До обрання в парламент – директор бізнес-центру
Лотос, дружина екс-міністра МВС Юрія Луценка
Фото Дмитра Ніконорова
У парламенті панує
дух популізму й особистої кон'юнктури. Багато законодавчих ініціатив, що
виходять з-під пера народних депутатів, – дріб'язкові, або не мають системного
характеру. Зате яскраво видно лобістські проекти. У таких випадках розігруються
багатоходівки із залученням депутатів з різних фракцій для їхнього подальшого
просування.
Є й досить цікаві законопроекти, що охоплюють цілі галузі. Відразу відчувається рівень фахівців, залучених до вирішення проблеми законодавчими шляхами. На жаль,
в більшості випадків такі закони нецікаві владі
Є й досить цікаві
законопроекти, що охоплюють цілі галузі. Відразу відчувається рівень фахівців,
залучених до вирішення проблеми законодавчими шляхами. На жаль, в більшості випадків
такі закони нецікаві владі, вони "тонуть" в залі під час голосування. Після
такого театру важко їхати до людей. Відверто соромно.
За перші місяці
отримували величезну кількість листів засуджених з в'язниць, від їхніх родичів,
адвокатів. Кожен просив про правову допомогу. У Каневі Черкаської області
відкрила громадську приймальню, але намагаюся їздити і по всій Україні. Саме в
таких поїздках бачу, як останнім часом збіднів і зневірився народ. Особливо
вражають жінки – тягнуть на собі сім'ї. Виживають хто як може.
___________________
Дмитро Добкін,
фракція Партії регіонів, 38 років. До обрання в парламент – президент
Харківського обласного благодійного фонду Дмитра Добкіна. Брат губернатора
Харківщини Михайла Добкіна
Фото Дмитра Ніконорова
Вразив графік
роботи: смішно казати – депутати працюють вісім днів на місяць. Решту часу
повинні їздити по округах. Це вже на совісті кожного нардепа.
Вразив графік роботи: смішно казати – депутати працюють вісім днів на місяць. Решту часу повинні їздити по округах. Це вже на совісті кожного нардепа
Головний позитив
бачу в тому, що Рада в останні півроку працює і приймає закони. По Раді можна
спокійно пройти, що називається, боязко не озираючись. Опозиція намагалася
переламати нас через коліно, але у них, я вважаю, нічого не вийшло. Вони
притихли, тому що їм дали команду перед підписанням договору про асоціацію з ЄС
вести себе спокійно. Наприклад, фракція УДАРу голосує з нами разом, з ними
можна домовлятися і конструктивно вирішувати питання.
Індивідуальне
голосування – це, звичайно, добре, але стоїш постійно над цією кнопкою в залі
парламенту, тому навіть у туалет ніколи сходити.
Не подобається, що
нав'язують українську мову. Я народився і виховувався в російськомовній родині,
і якби хотів зробити кар'єру в Києві, із задоволенням перелаштувався б – розмовляв
би українською. Але не потрібно пресингувати російськомовних.
Раніше я займався
бізнесом і звик у житті приймати рішення самостійно. Тепер все навпаки –
командна гра і жорстка дисципліна: фракція вирішила – я підкоряюся.
___________________
Олександр Момот,
фракція Партії регіонів, 57 років. До обрання в парламент – начальник
державного підприємства Придніпровська залізниця
Фото з особистого архіву
Я керував 60-тисячним
колективом і розумію потреби людей, знаю, як організувати робочий процес,
підтримувати соціальну сферу. Мій досвід може стати в нагоді в масштабах країни.
Власне, для цього йшов до Верховної Ради. Але повною несподіванкою для мене
стала поведінка колег-депутатів, які блокують трибуну, кричать з місця,
перебивають того, хто виступає. У сесійній залі перебувають 450 осіб, які
представляють інтереси 40 млн, – це політична еліта. Отже, і поводити повинні
себе відповідним чином. Вся країна дивиться на нас, і влаштовувати шоу замість
робочого процесу непрофесійно і безглуздо.
Повною несподіванкою для мене стала поведінка колег-депутатів, які блокують трибуну, кричать з місця, перебивають того, хто виступає
Позитивний момент у
роботі Ради для мене – участь у законотворчості, розуміння, що твої пропозиції
можуть змінити правила, які діють у країні.
В особистому
розпорядку мало що змінилося. Коли був начальником Придніпровської залізниці,
мій робочий день починався о сьомій ранку, зараз приходжу до восьмої ранку.
Напевно, у Дніпропетровську мене стали більше впізнавати. Іноді на вулиці
підходять, вітаються.
__________________
Оксана Продан,
фракція УДАРу, 39 років. До обрання в парламент – голова Всеукраїнського
об'єднання малого та середнього бізнесу Фортеця
Фото з особистого архіву
Протягом року
роботи у Верховній Раді у мене були різні відчуття. Коли в грудні депутати від
більшості відверто голосували з порушеннями, відчувала сором й одночасно злість
за те, що таке досі живе в Україні. Під час блокування трибуни – навпаки,
впевненість, що правильно чинимо. У той момент, коли більшість приймає відверто
антинародний проект, серце розривається від обурення і перша думка, яка
приходить в голову, – ми все виправимо.
Найбільший сплеск емоцій я відчула, коли відбулося голосування за мій закон про
скасування всіх довідок, які громадяни змушені збирати для органів влади
Але найбільший
сплеск емоцій я відчула, коли відбулося голосування за мій закон про скасування
всіх довідок, які громадяни змушені збирати для органів влади. Проти
проголосував лише один депутат. Це означає, що в Раді залишилося здорове зерно,
нардепи, можливо, на рівні підсвідомості розуміють, що бюрократичну машину в
Україні потрібно змінювати.
У моє особисте
життя додалися сесійні тижні і нові обов'язки. По два тижні на місяць працюю в
залі, зустрічаюся з виборцями і допомагаю тепер не тільки підприємцям.
***
Цей матеріал опубліковано в № 40 журналу Корреспондент від 11 жовтня 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net , можна ознайомитися тут.