Біг - це мода, це ендорфіни, це найпростіший вид фізичної активності, а ще - це багатомільйонна індустрія.
Кияни бурчать через перекриття вулиць і пишуть гнівні пости у Facebook - вірна ознака того, що у столиці України проходить марафон. Наша країна поки не розпещена біговими заходами, тому будь-яка масштабна подія такого роду неодмінно викликає у кого-небудь стрес і хвилю обурень, пише Валерій Літонінський у №19 Журналу Кореспондент. При цьому з кожним роком біжать усе більше і більше українців - це видно за кількістю людей, які реєструються на забіги. Навіщо біжать?
Як усе починалося
Напевно, кожен коли-небудь замислювався про те, щоб почати бігати вранці або ввечері. Найрішучіші навіть планували тренування або купували форму, але потім все одно знаходили масу причин перенести на завтра, на наступний місяць або на рік.
Засновник Facebook Марк Цукерберг, наприклад, щоб уже не шукати відмовок, придумав сам собі челендж: у 2016 році публічно пообіцяв пробігати хоча б милю в день і до кінця року набігати 365 миль. Він створив у своїй соціальній мережі групу Year of Running, де до його випробування міг приєднатися будь-хто і пройти з ним цей шлях до кінця. До речі, минуло вже два роки, Марк виконав свою обіцянку, але досі не зав'язав із бігом.
У нинішньому вигляді регулярні пробіжки зародилися в США у 1960-ті роки, там же біг вперше отримав і масове визнання. Причому спочатку до людей, що бігають вулицями, в американському суспільстві ставилися з підозрою і вважали диваками. У The New York Times навіть писали про людину, яку під час пробіжки затримала поліція за "нелегальне використання дороги пішоходом".
Проте американців це не зупинило. Зараз у Штатах регулярно бігають близько 10 млн осіб, буквально щотижня в якомусь місті проходить марафон. Три із шести найпрестижніших марафони світу серії World Marathon Majors приймають Сполучені Штати: Бостон, Чикаго і Нью-Йорк.
Україні, звичайно, до цього далеко. Генеральний менеджер Run Ukraine Дмитро Черницький згадує, як у 2010 році він приїхав на Білоцерківський марафон, на якому зібралися близько 180 людей, а власне марафон бігли близько 20, і це змагання мало статус чемпіонату України. "Глобально в Україні біг був взагалі непопулярним. Порівняно з Європою у нас абсолютно нічого не відбувалося", - розповів Черницький Корреспонденту.
Єдиний біговий захід Києва 2000-х - традиційний Забіг під каштанами на 5 км. Важлива благодійна подія масового формату, на якій хтось біжить, а хтось просто прогулюється за компанію. Спортивного складника й одночасно індивідуального підходу до кожного учасника в цьому заході не вистачало. І коли в 2010 році пройшов перший Київський марафон, він зібрав усього 800 осіб.
"Я працював у рекламній сфері, звільнився, не розумів, чим хочу далі займатися. Півроку без роботи, був такий період пошуку себе. Усе, що я робив, - бігав. І на цьому етапі зрозумів, що хочу займатися спортивним маркетингом, що це повинен бути біг, потім прийшов до того, що це повинен бути марафон. Ніякого досвіду в організації спортивних заходів не було. Та й в Україні не було, у кого вчитися, доводилося дивитися на картинки і відео, як бігові події організовують за кордоном", - так Черницький описав свій шлях в організатори марафону.
Але головна проблема - у країні не було бігової культури і бігового руху як такого. Середній вік учасників першого Київського марафону - 40-45 років. Тобто молодь бігом не цікавилася взагалі. "Ми зрозуміли, що потрібно створювати клубну систему, робити біговий клуб і запрошувати новачків, любителів - таких же, як і ми самі, - щоб це стало частиною життя для людей. Ми йшли маленькими кроками, було багато помилок", - говорить він.
Хто біжить
Через дев'ять років на Київському марафоні 2018 року вже зібралися близько 11 тис. учасників. Крім власне марафонської дистанції 42,195 км, проходило ще 10 забігів: напівмарафон (21 км), естафета, ветеранська десятка - 10 км бігли ветерани АТО. Ще були благодійні забіги, дитячі і так далі.
Змінився і склад учасників. Українська бігова аудиторія помолодшала: середній вік - 30-35 років. Переважно це люди, які вже обтяжені якимись зобов'язаннями і хочуть бути ефективнішими. Біг організовує, біг - це екологічно, безпечно, не потрібно виходити в ринг, когось перемагати, ти перемагаєш сам себе, свої слабкості.
За підрахунками Черницького, 25 тис. осіб - це ті, хто вже постійно бере участь у різноманітних бігових стартах в Україні. І ця аудиторія зростає. Якщо у 2015 році в Україні всього 1290 осіб фінішували на марафонах, у 2016-му - 1468, у 2017-му - уже 1993, а в 2018 році тільки на Київському марафоні - рекордні 1626. Але ж є ще як мінімум Харківський і Дніпровський марафони, а також менш розкручені старти.
Кількість бігунів в Україні зростає. Біжать навіть пожежники
Грошове питання
Марафон - справа не з дешевих. Організатори оцінюють бюджет IX Київського марафону в 7 млн грн, без урахування зарплат команди, яка, власне, готує подію круглий рік. Формується бюджет за рахунок внесків учасників та спонсорів. Внески учасників покривають 25% загального бюджету марафону, 30% - титульний спонсор (авіакомпанія Wizz Air). Організатори марафону сподіваються продовжити цю співпрацю ще на три роки.
Сума внеску для учасника формується із собівартості всіх компонентів, які входять у стартовий пакет, плюс націнка організаторів. Чим раніше реєструєтеся - тим менше платите. Нічого тягнути до останнього, максимальна сума ставиться спеціально на останні тижні, щоб учасник реєструвався заздалегідь і мав час підготуватися.
Тому що просто нереально прийняти рішення за два тижні до старту і встигнути підготуватися до марафону або напівмарафону. Нерідко можна зустріти випадки, коли реєстрація на бігову подію в Україні може коштувати дорожче, ніж за кордоном, у тій самій Польщі чи Туреччині. Там спонсори готові платити більше, тому що і аудиторія набагато більша, нерідко є фінансова підтримка від міста або навіть із державного бюджету.
Дохід від проведення IX Київського марафону його організатори оцінюють умовно в 2 млн грн. При цьому на прибутковість вдалося вийти далеко не відразу. "Перші чотири-п'ять років були з мінусом. Цей бізнес - довгострокова стратегія, як сам марафон. Завдяки київському марафону і напівмарафону ми пішли в регіони і почали створювати події там", - зазначає Черницький.
Марафонський туризм
Крім столиці, київська команда проводить напівмарафон у Львові, Одесі, Дніпрі та Запоріжжі. У заходів у регіонах зовсім інша економіка. Це інвестиції в майбутнє, і часом вони проходять навіть без титульного спонсора, пояснюють у компанії. "Напівмарафон у регіонах - це поки не бізнес, це розвиток спільноти, який має вийти на самоокупність. Наша модель побудована так, що перші два роки ми інвестуємо в бігову подію, на третій рік ми повинні виходити на самоокупність. Інакше ми просто не втримаємо її. Якщо ми збережемо динаміку на наступний рік, то ці події 300-400 тис. грн будуть заробляти", - підраховує Черницький.
У Європі дійсно є марафони, у яких сама міська влада виступає організаторами. Для них це важливий інструмент залучення гостей, поповнення місцевого бюджету. В Україні ж переважно це приватна історія. Радує, що міська влада хоча б відкрита до співпраці, адже без їхньої згоди у принципі неможливим було би проведення заходу такого масштабу.
Насамперед міська влада сприяє організаційно - у тому ж перекритті вулиць. Комунальні підприємства трохи заробляють на марафоні. У середньому - 500 тис. грн. У цю суму входить оплата організаторами розробки схеми маршруту управління Київміськсервісу, прибирання територій і так далі. Що приносить марафон великому місту? Зрозуміло, збитки також є. Шкода завдається всім тим, хто змушений змінювати життєві плани, відкладати бізнес-проекти, хто спізнюється на літаки та потяги через незнання про майбутнє перекриття вулиць. Це те, чим жителі платять за те, що місто отримує від учасників марафону, а також репутаційні дивіденди.
В економіку міста подія може залучити солідні кошти. На той же IX Київський марафон приїхали близько 600 іноземців із 45 країн світу. "Кожен іноземець, який приїжджає в місто, залишає близько 5 тис. грн. Це по мінімуму беремо проживання та харчування за два дні. Може бути і більше. Людина, що приїжджає з іншого українського міста, витратить у Києві менше, ну нехай до 3 тис. грн. Навіть якщо взяти 3 тис. і помножити, наприклад, на кількість учасників, які приїхали на Київський напівмарафон (квітень 2018 року) - там близько 4 тис. осіб приїжджих було, - отримуємо 12 млн грн за уїк-енд. І це напівмарафон, у марафону потенціал вищий", - вважає Черницький.
Подієвий туризм - це те, чого вкрай не вистачає українським містам. Що може дати така подія, як марафон, можна уявити на прикладі одного із провідних світових стартів - Берлінського. Цьому заходу вже 44 роки - там бігають близько 45 тис. людей. Значна частина - гості міста. На біговий уїк-енд у місто приїжджають десятки тисяч туристів.
І про проблеми
Зрозуміло, гості не тільки бігають, а й знайомляться з пам'ятками, спілкуються. Для цього марафони проводяться у наймальовничіших центральних районах міст. У тому ж Берліні, Римі, Парижі та Нью-Йорку для бігунів перекривають центр міста.
Одна з головних передумов успішного марафону - атмосфера і підтримка місцевих жителів на дистанції. На великих європейських стартах бігуни практично не залишаються на самоті, протягом усієї траси є люди - вболівальники, які "женуть" уперед. У Києві ж більшу частину маршруту ти проводиш на самоті, тільки на окремих ділянках є фан-зони і підтримка. Як це змінити? Банально, далі проводити такі заходи, залучати до них все більше людей. І, звичайно, вдумливо будувати маршрути. Перекриття частини вулиць неминуче, але потрібно забезпечити можливість проїзду тим, хто живе поблизу від бігової траси.
Київський марафон ще відносно молодий, тому до нього досі є питання суто організаційного характеру: короткі зони гідратації - там, де поять бігунів, трапляються стовпотворіння спортсменів. Створює дискомфорт часткове, а не повне перекриття доріг на деяких ділянках, через що бігти доводиться в диму вихлопних газів, особливо "пощастить", якщо поряд буде затор.
Ще одна деталь, про яку багато говорять, - важка траса марафону, київські гори, перепад висот. Найбільший підйом - аж 81 м за 2 км дистанції на бульварі Дружби народів. Ну а що ви хотіли, Київ розташований на пагорбах, зате виходить марафон із характером. Організатори кажуть, що у них і не було мети робити швидку трасу, як у тому ж Берліні, де було встановлено вісім світових рекордів, у тому числі й останній 16 вересня кенійцем Еліудом Кіпчоге - 2 години 1 хвилина 40 секунд.
На добру справу
Біг і марафони несуть у собі і важливу соціальну функцію: реабілітація військових або збір коштів на благодійні цілі. Бас-гітарист і співзасновник групи Red Hot Chili Peppers легендарний Флі (справжнє ім'я - Майкл Пітер Белзарі) почав бігати заради збору коштів на свій благодійний проект - консерваторію в Лос-Анджелесі, де дітям із неблагополучних сімей дають безкоштовні уроки музики і надають інструменти.
У 2017 році на Київському марафоні зібрали 1,1 млн грн для 12 благодійних фондів. У 2018-му - на дистанції 2 км відбувся благодійний забіг, учасники якого збирали кошти на обладнання кабінету реабілітації Інституту травматології та ортопедії. Всього ж на старти різних дистанцій вийшли 70 франдрайзерів - людей, котрі приваблюють фінансування на підтримку проектів 15 благодійних фондів.
Медіаменеджер Тетяна Гриньова регулярно бігати почала після народження дитини, три роки бігала тільки напівмарафони, а потім перейшла на марафони. Наприкінці 2017 року Тетяна придумала для себе челлендж - 12 марафонів за 12 місяців. Спочатку ідея полягала в написанні книги про біг, непрофесійних марафонців, і випробування мало допомогти зустріти більше героїв, перейнятися історіями і враженнями від довгого бігу.
"У результаті я отримала набагато більше, ніж очікувала. Я пробігла вже 10 марафонів із 12 за рік (серед них - два на біговій доріжці, Канари, Тель-Авів, Рим, Одеса, Київ, Вишгород, Сан-Франциско, Київ - у свій день народження). Дурість, здавалося б. Але я знайшла мету: кожен місяць я збираю близько 100 тис. грн для проекту, який фінансує придбання знеболюючих препаратів і перев'язочних матеріалів для онкохворих дітей, яких уже не вилікувати", - розповіла Гриньова Корреспонденту.
За п'ять місяців Тетяні вдалося зібрати понад 465 тис. грн, залишилося ще два місяці і 200 тис. грн. Гриньова зізнається, що це дуже мотивує.
Як побігти і не впасти
Про біг люблять говорити, що це найдоступніший вид спорту. Поріг входу дійсно низький, здавалося б, побіг - і все. Але якщо хочеться робити це регулярно і без шкоди для здоров'я, то все-таки доведеться витратитися. "Так, це доступний вид спорту, але насправді тут є багато нюансів. Дуже важливі кросівки і годинник із пульсоміром, щоб тренуватися з логікою, із правильними параметрами, із заданими вихідними даними людини", - ділиться досвідом із Корреспондентом срібний призер Олімпійських ігор 2008 року в Пекіні, тренер із бігу Ірина Ліщинська.
За її словами, від початку регулярних занять бігом до першого марафону повинно пройти до двох років. "Знаєте, щоб добре бігати - потрібно більше бігати. Це як, щоб краще керувати автомобілем, потрібно частіше це робити. Точно так само і організм, і опорно-руховий апарат повинні звикати до навантаження. Починати потрібно з коротких і повільних пробіжок. Люди ж, які готуються до марафону, мінімум 80 км на тиждень повинні пробігати. Найдовше тренування повинно бути 35 км", - каже тренер. Важливо не перевантажувати організм і стежити за його реакцією на навантаження, нагадує фахівець.
Серед найбільш поширених помилок на першому марафоні - швидкий старт і бажання гнатися за якимось вигаданим самим собі результатом, а також неправильний розрахунок пиття і харчування - на тренуваннях потрібно тестувати все те, що збираєшся вживати на дистанції. Як підсумок: швидкий старт, швидке окислення м'язів і після 30 км зустріч із горезвісною "марафонською стіною", коли сили покидають і бігти далі вже зовсім не хочеться і не можеться.
"Азарт - це страшна річ, складно себе зупиняти, коли тебе ще й обганяють, і ти розумієш: я теж можу швидше. Стартуєш - музика, всі підтримують, і ти починаєш прискорюватися. Хто перший раз біжить марафон, вони ці відстані ще не бігали, максимум два рази по 35 км на тренуванні. Вони не знають, що там - після 35. Потрібно розподілити сили і краще залишити щось на кінець. Якщо будеш дуже швидкий на початку, то буде дуже боляче в кінці. Головне - не ламати себе і не гнатися", - розповідає Корреспонденту марафонець Андрій Усенко.
Він почав бігати заради того, щоб якось знімати стрес після роботи, через півтора року пробіг перший марафон, а зараз бігає вже ультрамарафон (дистанція - понад 42 км). Андрій наприкінці жовтня їде в Туреччину, буде бігти там 120 км гірською місцевістю. На думку Усенка, найголовніше - бути готовим морально, якщо ти не віриш, що можеш фінішувати, то дуже важко буде подолати "марафонську стінку".
Ще одне поширене поняття - "ейфорія бігуна". Це стан особливого підйому, схожий на легке сп'яніння, що спостерігається під час тривалих фізичних навантажень. Виникає в результаті навантажень: прилив ендорфінів створює ту саму "ейфорію бігуна". Вона допомагає добігти довгу дистанцію, але й створює ризики.
"Ейфорія бігуна" проявляється по-різному. Якось я сім годин на горах бігав, страждав, їжа закінчилася, якийсь колега-бігун дав шоколадку, я нею зарядився - побіг далі. На фініші ти в принципі вже і ходити не можеш, тому що всі м'язи болять, але думаєш, як же це було класно, хочеться ще", - розповідає Усенко.
"Підсісти на біг" - не фігура мови. Це реальний фізіологічний ефект. І потрібно бути готовим самостійно регулювати своє захоплення. Щоб не переборщити. Тому що в бігу, як і в житті, важливо стежити за своїм здоров'ям і розуміти, на які навантаження ви здатні. Вчені American College of Cardiology 15 років спостерігали за життям 55 тис. осіб віком від 18 до 100 років. У досліджуваній групі серед любителів пробіжок зареєстровано на 45% менше випадків смерті від серцево-судинних захворювань і на 30% - від будь-яких причин. У середньому бігуни жили на три роки довше. Також дослідження показало, що ризик померти від інфаркту знижується навіть у тих, хто бігає раз або два в тиждень на невеликі відстані.
Очевидні розумні заходи: регулярно проходити медичний огляд, контролювати навантаження і свій стан (пульс, тиск і т.п.), користуватися допомогою кваліфікованого тренера. Це окрема наука, кустарщина тут неприпустима в принципі і небезпечна.
Безумовно, біг - це не панацея від будь-яких захворювань. І багатьом він не підходить. Якщо ж підходить, то побачимося на якомусь старті.
РОЗПОВІДАЮТЬ БІГУНИ
Оксана Лой, журналістка, 24 роки
Я ненавиділа спорт у будь-якому його прояві. До того моменту, поки не познайомилася з Олегом Кравченком. У свої 25 він пробіг усі шість марафонів світу серії World Marathon Majors (мрія всіх бігунів) і зробив повний Ironman. Він запросив мене взяти участь у забігу на найвищу точку нашої країни - так, саме в забігу! І мене сильно надихнуло те почуття, яке я відчула після фінішу на Говерлі. Я відкрила календар забігів і знайшла свій перший марафон. Я точно знала, що це буде не в Україні. Краківський марафон - вибір був очевидний. Зручна логістика, досить рівна траса і велика кількість земляків. До старту залишалося всього півтора місяці, а я навіть не знала, як це - пробігти 21 км. Перший марафон - це як перше побачення: ти не знаєш, що тебе чекає, але тобі страшно цікаво. А чекає тебе неминуча стіна - мене вона застала на 28 км. Потім був фініш, сльози, медаль і слова never again. День після фінішу - хочу бігати! Тиждень після фінішу - хочу бігати. Минуло чотири роки, а бажання бігати не пропадає, а навпаки: якщо я його не задовольняю, то починається ломка. Наступного року біжу наймасовіший марафон світу в Нью-Йорку. Біг робить залежним - і це добре!
Тарас Козак, інвестиційний банкір, 48 років
У 2015 році я вперше пробіг 5 км, було дуже важко, але мені сподобалося. Я зрозумів, що потрібно готуватися, тоді вперше й закралася думка про марафон. Є відома така річ "ейфорія бігуна", коли ти отримуєш задоволення від тривалих навантажень. Навіть коли втомлений після роботи одягаєш кросівки, вибігаєш, з'являється відчуття щастя. Усі важкі думки відходять на другий план, а ти просто біжиш. У 2016 році я вперше пробіг напівмарафон і зрозумів, що для поліпшення результату потрібно звернутися до тренера. Я прийшов до Олександра Кузіна - відомого українського бігуна, тут уже почалися справжні тренування, правильне харчування, всі професійні терміни і так далі. Навесні 2017 року я пробіг свій перший марафон у Відні. Було дуже складно, на 35 км я не міг уже бігти, зупинився, навіть постояв трохи. Але якось все-таки переборов себе, через 2 км відпустило, і я добіг. Коли фінішуєш, усі труднощі відразу забуваються. У цьому вересні я біг Берлінський марафон. Той самий, на якому Еліуд Кіпчоге встановив світовий рекорд. Це непередаване відчуття, коли ти біжиш разом зі світовим рекордсменом. Це ще більше надихає. Фактично ти співучасник світового рекорду, ви бігли на одному забігу, спорт найвищих досягнень ось він - зовсім поряд. До речі, у Берліні я встановив і свій персональний рекорд на марафонській дистанції - 3 години 37 хвилин. Наступна мета - зробити Ironman (тривалий триатлон). Коли піднімаєшся на якусь вершину, суть у тому, щоб побачити наступну вершину, яка ще вища і ще більше вабить тебе. Після марафону моя наступна вершина - це Ironman.