Головна
 

Князі з грязі. Справа Остапа Бендера процвітала задовго до появи персонажа

Корреспондент.net, 17 квітня 2015, 07:25
0
548
Князі з грязі. Справа Остапа Бендера процвітала задовго до появи персонажа
Шахраї активно користувалися слабкістю аристократичного середовища до вишуканого вбрання

Смутні часи завжди породжували непевних особистостей.

Старі газетні хроніки підтверджують – справа Остапа Бендера жила і процвітала задовго до народження цього літературного персонажа, пише Ірина Пустиннікова у №14 журналу Корреспондент від 10 квітня 2015 року.

Навіть сьогодні багато хто звертає підвищену увагу на одяг співрозмовника. А вже століття тому наряд взагалі був індикатором статусу, професії та національності. Тисячі аферистів не змогли утриматися від спокуси в буквальному сенсі приміряти на себе чужу роль. Мундир відчиняв багато дверей, і цим нахабно користувалися.

11 грудня 1914 року розшукове відділення Катеринослава (нинішній Дніпропетровськ) затримало місцевого жителя Венгерова, колишнього артиста театру мініатюр. Заповзятливий актор встиг відзначитися в різних містах Російської імперії. У Пензі він красувався у формі гусарського корнета, забинтувавши руку так, наче вона поранена. До мундиру додавалося гучне ім'я: знайомлячись з пензенськими офіцерами, Венгеров називав себе князем Гагаріним, особистим ад'ютантом болгарського генерала Радко Дмитрієва, і просив зайняти грошей.

В одному магазині «ад'ютант» випросив шкіряну тужурку і брюки, після чого зник. З’явився вже в Харкові, де в тому самому мундирі, але вже під власним ім'ям хвалився знайомим: мовляв, відправлений у місто у відрядження – закуповувати теплі речі для армії. Показував сфабриковане посвідчення про відрядження.

Пізніше з'ясувалося, що уявний офіцер навідувався і до Миколаєва. Там під виглядом прапорщика артилерії зайшов у збройовий магазин і так зацікавився виставленим на продаж маузером, що втік із закладу разом з пістолетом.

Такі «діти лейтенанта Шмідта» десятками гастролювали по країні, вражаючи поліцію та обивателів винахідливістю і нахабством. У травні 1908 року в Одесі колишній наглядач розшукової поліції Приходкін заявився у формі ротмістра в будинок видного сімейства Бухштаб. Він безстрашно викликав з найближчого поліцейського відділку чотирьох городових і разом з ними провів обшук у квартирі, вилучивши при цьому 500 руб. Схаменулися вчасно – шахрая заарештували.

Такий собі Іконніков зробив аферу на тому, що прочитав своє прізвище навпаки. Професор і граф Вокінокі видавав фальшиві чеки, набирав службовців під заставу – загалом, звичний набір шахрая у дворянстві. Його засудили в Києві в квітні 1912 року – загалом на Іконнікова було заведено 16 кримінальних справ.

У грудні 1913-го в Одесі затримали чергового князя-самозванця. Шахрай, який гастролював по всій Російській імперії, називав себе Миколою Трубецьким, відставним гвардії полковником, банкіром і великим комісіонером. «Князем» виявився міщанин Ніколаєв з Сергієва Посада, який уже відсидів за липовий титул два десятиліття тому.

Часом респектабельного вигляду і дорогого одягу було достатньо для того, щоб водити за ніс роззяв. Навесні 1914 року в одному з найкращих номерів катеринославського готелю Континенталь оселився багато одягнений пан П., який назвався ділком з продажу землі і маєтків. На новому місці у ділка, який щедро сипав грошима, зав'язалося чимало ділових контактів. 2 квітня пана, який виявився великим аферистом, прибулим на гастролі, затримали місцеві сищики.

Ось цей момент – заїзд у дорогий готель і прилюдне називання себе важливою персоною – фігурує в багатьох історіях аферистів. У 1913 році в одному з київських готелів шахрай під виглядом приїжджого поміщика обіцяв одруження і золоті гори не одній юній панночці. Кілька дівчат після таких романів зникло безслідно. Поліція припускала, що бідолах відвезли у Стамбул або Бейрут як наложниць.

На початку літа 1913-го у Вінниці заарештували великого афериста Годлевського – теж у готелі. Людина багатьох личин, Годлевський видавав себе то за адвоката, то за землевласника або чиновника окружного суду, і навіть дружин у нього було дві.

У квітні 1914 року в найкращий номер миколаївського готелю Ярославль вселився значного виду постоялець. Господар готелю попросив паспорт новоприбулого, на що той недбало відповів: «Запишіть – князь Урусов». Князю потрібен був цілий штат прислуги – в той самий день біля дверей його номера зібралися охочі зайняти вакансію прикажчика або об'їждчика. Всіх претендентів князь люб'язно приймав, брав у них заставу у 100-200 руб.

Минуло кілька днів, поки місцева поліція не зацікавилася дивним роботодавцем. «Князем» був відомий у той час аферист Бурдьян, який уже «набирав прислугу» до того в Одесі. Шахрая заарештували.

Гість з Кавказу

Але найвідомішим злочинцем-князем тієї пори був Михайло Церетелі, заарештований у січні 1915 року поблизу шикарного особняка Доманського, який він знімав в Одесі. Знайомий усім одеським аристократам бонвіван-поліглот, про мільйонні статки якого ходило багато чуток, був справжнісіньким кавказьким князем – і справжнісіньким банківським шахраєм і рецидивістом.

У 1910-1914 роках він і його підручні пограбували кілька банків, переводячи в готівку підроблені чеки і перекази на фантастичні суми. У багатьох банках навіть не зверталися в поліцію – страх втратити репутацію в очах багатьох клієнтів переважував жалість про втрачені 10 тис. або 20 тис. руб.

Церетелі іменував себе то перським принцом Шах-Кулі-Мірзою, то князем Андронніковим, Мурузі або Еріставі, подорожуючи між Києвом, Варшавою, Катеринославом, Харковом та Одесою зі свитою з місцевих дворян. Кожному з почту були обіцяні хороші оклади, але все, що дворянин отримував у підсумку, це зникнення паспорта.

За допомогою вкрадених паспортів авантюрист зумів отримати в банках Таврійської та сусідніх губерній близько 370 тис. руб. В одному тільки Києві у 1914-му Церетелі отримав у держбанку 157 тис. руб. на ім'я князя Андроннікова.

Пройдисвіт, який добре відчував співрозмовника, знайомився з великими торговцями, обіцяючи їм за допомогою своїх петербурзьких зв'язків домогтися ласого шматочка – скажімо, поставок для армії. За послуги просив гонорар 50 тис. руб. У Петербурзі у нього і справді були зв'язки, але серед каліграфів, які вміло підробляли підписи на векселях.

Шахрай навіть у Німеччині примудрився зібрати чималу суму – нібито на німецький військовий флот. Привабливий Церетелі в кавказькому вбранні з лихо підкрученими вусами зачаровував багатьох бабусь на курортах, легко виманюючи у них великі суми. Правда, і сам був не чужий благодійності: на створення одеського лазарету Червоного Хреста він дав 4 тис. руб.

Щедро подаючи пораненим і солдатам, Церетелі і на себе витрачав непомірно, програючи великі суми в рулетку і купуючи предмети розкоші. Незадовго до арешту, в січні 1915 року, купив за 800 руб. шашку, ще 600 руб. витратив на собаку, а за шубу виклав 6,5 тис. руб.

Проживши в Одесі близько півроку, князь, який назвався Миколою Тумановим, кілька разів відлучався в російську столицю, повідомляючи своєму доброму знайомому, начальнику розшукової поліції Гіршфельду, що потрібно залагодити фінансові справи. Насправді він вирушав на чергові кримінальні гастролі.

Прибуття до Одеси петербурзького сищика Ігнатьєва розставило все на свої місця. Незадовго до того в Петербурзі вдалося зловити кількох банківських аферистів, які і здали князя. Ігнатьєв надав Гіршфельду і його підлеглим фото бороданя, але ті рішуче не впізнавали зображену людину. Тоді пітерський гість прикрив бороду на знімку папером – ось тоді Туманова і впізнали одеські знайомі сищики.

Після арешту шахрай, який відкрито заявляв, що він не злочинець, а артист, зізнався, що провернув за останні два роки 15 великих афер, заробивши на них 500 тис. руб. Нотатки про допит Туманова-Церетелі в одеській пресі викликали сенсацію. Князь навіть за ѓратами працював на публіку, викладаючи основи свого світогляду: його діяльність «сприяла рівновазі, бо банки грабують публіку, а я грабую банки. <...>. Дайте цифру вкладу та ім'я вкладника, і гроші будуть мої!».

Князь на допиті бравірував, розповівши, що зберігає гроші у скринці, яка не горить, в одному з банків. Поліція відразу почала шукати заповітну скриньку, а публіка співчувала аферистові. Доля задорого купленого пса хвилювала афериста, здається, більше власної: переживаючи, щоб пес не помер від голоду, князь погодився, щоб за твариною стежив один з поліцейських. Згадав Церетелі і про бідну дівчину, в нього закохану, – шахрай не встиг її забезпечити матеріально, тому умовив поліцейських віддати їй дрібні речі з особняка Доманського. Все цінне майно було конфісковано, колекція кавказької зброї спрямована в Петроград.

Арешт ватажка шайки не поклав край банківським аферам. Спільники Церетелі продовжували грабувати банки, нехай і не в такому масштабі, як під керівництвом умілого кавказця.

Шахраї від бога

Якщо взяти імпозантний костюм для пускання пилу в очі було ніде, спрацьовував трюк з церковними шатами – він і сьогодні спрацьовує. На початку ХХ століття в Одесі промишляла шайка липових афонських ченців. Вони розсилали брошури і відозви, а також збирали пожертви.

Член шайки, який називав себе «настоятелем білозерської келії», встиг купити в місті великий будинок. Ще один будинок збиралася пожертвувати ченцям літня одеситка. З приводу самозванців радилися генерал-губернатор і місцевий архієпископ.

Як повідомляло 19 листопада 1908 року Русское слово, під час арешту восьми «афонських ченців» була знайдена «порнографічна література, журнал Ночи безумные, засоби для запобігання венеричних хвороб і поруч – квитанції для збору пожертвувань».

У серпні 1910-го в Полтаві затримали чотирьох персів у рясах, які збирали гроші на побудову храму. У хитрих іноземців поліція вилучила понад 100 руб. Чимала сума – на неї можна було купити дюжину корів.

У жовтні 1911 поліція Юзівки (теперішнього Донецька) заарештувала ще одного збирача пожертв. Щоб подавали щедріше, шахрай в чернечій рясі називав себе ні багато ні мало єрусалимським патріархом Даміаном.

У 1935-му в Карпатах, в селі Перерісль поблизу Надвірної, видавав себе за єзуїта, що збирає гроші на ремонт костелу такий собі Дмитро Ніколаєв, колишній колчаківський офіцер і син російського консула у Відні. Сільський священик дав притулок псевдомонаху на кілька днів, а пізніше той зник разом з коштовностями і колекцією зброї, в якій нібито був кинджал Богдана Хмельницького.

Спіймали афериста в Яремчі, де він видавав себе вже за інженера. Потрапивши в делятинську в'язницю, екс-аристократ пробував здійснити втечу, але у підсумку отримав додатковий рік терміну.

Як справжні

Нумізмати і боністи підтвердять: фальшиві гроші були у всі часи. Отримати замість справжньої банкноти схожий на неї фантик дуже прикро. Але сторіччя тому багато хто фальшивок не боявся і навіть охоче їх купував – звичайно ж, за меншу, ніж зазначено на підроблених бонах, вартість. Це давало шахраям простір для маневру: той, хто свідомо купував фальшивку, навряд чи звернеться в поліцію.

У кінці 1914 року в селах Полтавської губернії працювали пройдисвіти, які продавали селянам фальшиві кредитні квитки за вигідним курсом. Скажімо, 3 тис. «рублів» можна було купити за кілька сотень, та ще й поторгуватися, збиваючи ціну. Житель хутора в Зіньківському повіті купив кілька пачок кредиток, але, коли розпакував їх, знайшов там білий папір. Злий хуторянин не тільки встиг зловити шахраїв, але й не побоявся здати їх у відділок.

На початку жовтня 1912-го в луганському готелі Лондон затримали шахрая Ковальова. Його трюк був простий: у пачку білого паперу він підкладав справжню купюру 3 руб. На луганському базарі шахрай пропонував довірливим людям розміняти трирубльовку, нібито їм самим виготовлену. З пачки діставалася заготовлена ​​бона, простак уважно її вивчав і бачив, що «підробка» бездоганна. Після цього Ковальов пропонував купити в нього цілу пачку таких саморобок. Люди велися і часто платили за стопку акуратно нарізаного паперу чималі суми.

Що там уявні гроші – аферисти продавали селянам уявні наділи землі. Банду таких шахраїв зловили в січні 1914-го в Переяславському повіті. А Южные ведомости за 2 лютого того ж року повідомляли, що в Бахчисараї багато хто повівся на дешевий товар: два рибалки привезли на місцевий базар барила ризького оселедця і продавали його не за звичну ціну, 38 руб., а лише за 30. У всіх десяти розкуплених барилах було лише три ряди риби, решту обсягу становила сіль.

Підробляти товари теж вміли. На харківському вокзалі в Першу світову війну деякі жінки продавали пасажирам, які вічно поспішають, горілку – за солідною ціною 2 руб. 50 коп. Уже у вагоні виявлялося, що в пляшках проста вода.

Плутанину з кольором влаштовувала артіль собачих злодіїв в Одесі у 1912-му. Відшукавши породистого пса, шахраї перефарбовували його і продавали задорого. Рік потому вже інші одеські шахраї займалися продажем липових звільнень від військового обов’язку. Встигли вторгувати 50 тис. руб., перш ніж були арештовані.

У вересні 1906 року в Станіславові (Івано-Франківськ) на аукціоні податкової служби, що відбувався на пл. Ринок, продавали товари, конфісковані за несплату податків. Серед них була ціла колекція дорогих пляшок вишуканих сортів вина. Багато хто спокусився елітним алкоголем за невелику плату.

А далі вже як кому пощастило – комусь дісталася кисла вода, комусь вино, що перебродило до стану оцту, а комусь і незрозумілого смаку хмільна бурда. Багато покупців повернулися до податкового виконавця, який проводив аукціон, але той втік з Ринку.

Виявилося, що фальшиве вино вилучили у власника корчми Егера. Той зливав в пляшки від дорогих напоїв залишки зіпсованого вина, а потім за копійки продавав цю бурду в дешеві питні заклади. Нібито саме ці пляшки вирішили конфіскувати податківці, й Егеру дуже соромно, що люди так обманулися. Недоброзичливці припускали, що податківець був у змові з корчмарем, але його провину так і не довели.

Одночасно із затриманням князя Церетелі в Одесі, в січні 1915 року, були арештовані шість «фабрикантів», які виготовляли підроблені паспорти і метрики. Паспортними бланками каліграфів постачали двоє міщанських старост повітових міст. Багато злодіїв тієї пори знали, що за фальшивими документами найкраще їхати в Одесу, але з початком Другої світової підроблені паспорти стали користуватися підвищеним попитом не тільки серед злочинців, але й серед тих, хто хотів ухилитися від військового обов'язку.

Лікуватися задарма

Медицина теж приваблювала аферистів. У 1913 році в Одесі такий собі Матвій Сукальський, не маючи медичної освіти, видавав себе за лікаря. Клієнтуру знаходив серед селян, які звали його «дохтуром».

Але найшла коса на камінь: прописавши Григорію Дунову, який страждав на епілепсію, порошки власного виготовлення, горе-лікар викликав загострення падучої у пацієнта, і той звернувся до суду. Свідками у справі виступали ще кілька обдурених хворих. Світовий суддя постановив заарештувати шахрая на два тижні.

Зустрічалися і псевдопацієнти. У Слов'яносербську на Луганщині у вересні 1914-го пара пройдисвітів відвідувала лікарів, заявляючи, що їхнього родича покусала скажена кішка і тепер нещасному потрібні гроші для поїздки на лікування в Пастерівський інститут. Кілька жалісливих лікарів проспонсорували аферистів. Пізніше газета Донецкая жизнь надрукувала попередження про діяльність хитрунів.

Лиходії не гребували й останніми винаходами наукової думки свого часу. У січні 1902 газета Новое время повідомляла про двох ворожбитів, які виманили у киянки 21 тис. руб. на пошуки захованого скарбу – кількох бочок з золотом. Щоб виглядати переконливо, аферисти демонстрували жертві рентгенівський апарат. Після того як їх піймали, дамі повернули 17 тис. руб.

Восени 1914-го в Херсоні з'явився «син петроградського професора Кульчицького». Самозванець у формі військового лікаря осів у місті, отримав роботу в Червоному Хресті і навіть встиг попросити руки у племінниці місцевого видного чину. Дядько нареченої взявся допомогти майбутньому родичеві клопотанням про хороше місце в Петрограді, але звідти відповіли, що у професора Кульчицького зроду не було сина. Поки схаменулися, шахрай устиг втекти з Херсона, наробивши масу боргів і видавши чимало підроблених векселів.

***

Цей матеріал опубліковано в № 14 журналу Корреспондент від 10 квітня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net , можна ознайомитися тут

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Корреспондент.net в соцмережах