За 16 років на посаді канцлера Анґела Меркель залишила у зовнішній політиці Німеччини помітний слід. Роль Берліна у світі значно зросла, але глобальних викликів та криз також вельми побільшало.
Коли Анґела Меркель вперше стала канцлером ФРН у 2005 році, за межами Німеччини про неї знали дуже небагато. Навряд чи хтось міг тоді уявити її майбутній вплив на формування світової політики.
Та вона швидко здобула авторитет як вдома, так і у світі. На початку Меркель сама значною мірою визначала контури зовнішньої політики уряду. Будучи господаркою сходин "Великої вісімки", що відбулися у 2007 році на Балтійському курорті Гайлігендамм, вона вже на рівних спілкувалася з лідерами держав та урядів світу. У ретроспективі тодішній світ виглядає тепер майже ідилічним.
Криза Єврозони: Німеччина у лідерській ролі
Однак вже незабаром канцлеру доведеться перейти у кризовий режим роботи: у 2008 році вибухає світова фінансова криза, а за нею розхитується і спільна європейська валюта євро - один з основних символів об'єднання Європи. "Якщо євро зазнає поразки, то і Європа теж", - попереджала Меркель.
2007: Меркель приймає президентів Буша та Путіна
За часів Меркель країна з найсильнішою економікою в ЄС неохоче перебрала на себе керівну роль у Європі. З одного боку, уряд Німеччини наполягав на запровадженні заходів жорсткої економії та реформах у країнах-боржниках: у Греції дехто навіть проводив паралелі з німецькою окупацією під час Другої світової війни. З іншого боку, саме Меркель домоглася схвалення пакета масштабної європейської допомоги. Відповідальність Німеччини за борги інших країн значно зросла.
Фотоколаж у грецький газеті у розпал боргової кризи
Те, що решта країн ЄС загалом прихильно сприйняли нову лідерську роль Німеччини, також є заслугою Меркель та її чутливої манери управління. Як висловився в інтерв'ю DW політолог Йоганнес Варвік з Університету Галле, вона поєднує "культуру стриманості" з "культурою відповідальності".
Франція та Німеччина: втрачені можливості
Зростання ролі Німеччини в Європі спричинило певний дисбаланс сил для Франції. Меркель твердо прагнула тісного партнерства із сусідами. Преса навіть іронічно прозвала її "Меркозі" через дружні контакти і плідне співробітництво з тодішнім президентом Франції Ніколя Саркозі.
Але вона й "спускала на гальмах" ініціативи кількох президентів Французької республіки, у тому числі й чинного президента Еммануеля Макрона з його ідеями щодо поглиблення інтеграції у ЄС, приміром, шляхом створення посади міністра фінансів Єврозони.
"Це втрачена можливість", - вважає аналітик Німецького товариства зовнішньої політики DGAP Геннінг Гофф. Йоганнес Варвік також говорить про відчуття "посилення відчуження" у відносинах з Парижем, і додає, що у Меркель "не було чітких поглядів" на тему поглиблення європейської інтеграції.
Зачарована Китаєм
Канцлер загалом продовжувала зовнішню політику попередніх урядів: націлену на результат, ділову, без великих жестів, але у діалозі з усіма сторонами, і там, де це можливо, - завжди виходячи з глобальних економічних інтересів Німеччини.
Це принесло плоди: торгівля, особливо з Китаєм, стрімко зростала. Меркель часто відвідувала Піднебесну і виглядала захопленою тим, що там бачила. Гофф вважає це "захопленням, що переходить у трепет, китайською економічною силою". Натомість до питань про порушення прав людини у Китаї вона підходила дуже обережно.
США щоразу попереджають Німеччину про зростання залежності від Пекіна. Політолог Гофф вважає, що Меркель "довго недооцінювала або применшувала небезпеку, яка походить від автократичних режимів, особливо від Китаю та Росії, котрі спираються на геоекономічну силу, дезінформацію та працюють на підрив Заходу".
Міграційна політика "відкритих дверей"
Про її рішення залишити кордони Німеччини відкритими для сотень тисяч біженців та мігрантів, які масово прибули до країни у серпні та вересні 2015 року, говорив весь світ. Ніщо інше не поляризувало громадську думку серед німців та й на міжнародному рівні, як тодішні події. Меркель виправдовувала це християнським милосердям, а також і власним досвідом життя у колишній комуністичній Східній Німеччині з її закритими кордонами. Канцлер позувала для селфі із сирійськими біженцями, а на Німеччину в усьому світі стали звертати погляди ті, хто плекає надії виїхати закордон за кращим життям.
Політика "відкритих дверей" Меркель викликала протести
Меркель обрали "Людиною року" за версією журналу Time та називали "Канцлером Вільного світу". Утім, інші уряди, особливо східноєвропейських країн-членів ЄС, обурювалися її спробами нав'язати політику "відкритих дверей" всьому ЄС. Відтоді правий популізм у Європі значно зміцнів.
Похолодання у відносинах з Вашингтоном
Спочатку Меркель була палкою прихильницею тісних трансатлантичних відносин. Ще в опозиції вона підтримувала воєнні дії президента США Джорджа Буша-молодшого в Іраку, проти чого виступала у 2003 році переважна більшість німців.
Однак під час її канцлерства відносини зі США охололи - ще й тому, що США за часів Буша та його наступника Барака Обами дедалі більше орієнтувалися на Азію. У 2013 році, за часів Обами, який згодом називав Меркель найважливішою зовнішньополітичною партнеркою, з'ясувалося, що спецслужба США роками шпигувала за канцлером. Меркель обурилася: "Шпигунство серед друзів - неприпустимо", - казала вона.
Темні хмари
Глобальна політична ситуація різко змінилася після анексії Росією українського півострова Крим у 2014 році. На референдумі 2016 року британці проголосували за вихід з ЄС, а невдовзі після цього Дональд Трамп став президентом США. Своїм гаслом "Америка передусім" він кинув виклик принципам мультилатералізму. У 2017 році Меркель з розчаруванням заявила, що "часи, коли ми могли повністю покладатися на інших, певною мірою, минули".
Меркель і Трамп: складні взаємини
Разом з тим Гофф записує у заслуги Меркель "неймовірну здатність консолідувати Європу і Захід, підтримуючи діалог між конфліктуючими сторонами". Вона неодноразово намагалася втілити це у російсько-українському конфлікті, але потуги не увінчалися успіхом. Однак вона міцно трималася за німецько-російський проєкт газопроводу "Північний потік-2", проти якого виступали США та східноєвропейські члени ЄС.
Наприкінці ж її канцлерства, в середині серпня цього року, стали очевидними наслідки хибної оцінки Берліном і Вашингтоном ситуації в Афганістані. Відразу після виведення західних військ таліби блискавично захопили практично весь Афганістан. Усе, що Німеччина там роками робила для покращення життя цивільного населення, тепер може бути зведено нанівець. Реакція Берліна була запізнілою. В уряді довго сперечалися щодо евакуації місцевого персоналу - афганців, які боялися кривавої помсти талібів. Ці події запам'ятаються як, можливо, одна з найбільших невдач за час перебування Меркель на посаді.
"Нічого не можна сприймати як належне"
Меркель ніколи не вважали бурхливою ораторкою, адже з усією діловитістю вона майже не випромінює ентузіазму. Але, особливо у кризові моменти, вона, за оцінкою Варвіка, демонструвала "суміш прагматизму, напористості та особистої стійкості".
Гофф також наголошує на її здібностях "невтомної кризової менеджерки", якій вдалося досягти багато. Однак Меркель, каже він, "завжди турбувалася про збереження статус-кво і рідко користалася кризами як нагодою для нових починань і фундаментальних змін", наприклад, у сфері поглиблення європейської інтеграції.
Варвік підсумовує підхід Меркель до зовнішньої політики так: вона розуміла, що "Німеччина має глобальні інтереси. Але, з одного боку, Німеччина занадто мала, щоб досягати цілей самостійно. З іншого боку, через її розмір та роль у Європі, вона приречена на лідерство".
А як оцінює свою зовнішню політику сама Меркель? Про це можна судити з її коментарів після отримання докторського ступеня від Гарвардського університету в США у 2019 році: "Ніщо не можна сприймати як належне. Наші індивідуальні свободи не можна сприймати як належне, демократію не можна вважати само собою зрозумілою, як і мир, і процвітання".
Джерело: Українська служба DW
Новини від Корреспондент.net в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/korrespondentnet