За прогнозами аналітиків, після переходу Вучича в прем'єрське крісло, на посаду президента буде висунуто максимально лояльного до нього політика.
Президент Сербії Александар Вучич офіційно подав у відставку, відкривши шлях до дострокових президентських виборів. Оскільки він майже повністю відпрацював дозволені конституцією два терміни, Вучич не братиме участі в нових президентських перегонах. Натомість його головною метою є посада прем'єр-міністра після дострокових парламентських виборів 25 жовтня, що дозволить йому зберегти фактичне керівництво країною.
План транзиту влади
Два тижні тому Вучич підписав указ про розпуск парламенту. Він заявив, що зосередиться на допомозі своїй Сербській прогресивній партії (СПП) виграти вибори. За прогнозами аналітиків, після переходу Вучича в прем'єрське крісло, на посаду президента буде висунуто максимально лояльного до нього політика. Обов'язки глави держави на період передвиборчої кампанії (яка триватиме не більше трьох місяців) виконуватиме голова сербського парламенту Ана Брнабіч.
Оголошення про відставку відбулося у резиденції президента в Белграді, де Вучич традиційно відзвітував про свої успіхи в економіці та зовнішній політиці. Одразу після телезвернення він вийшов до парку біля Президентського палацу, де його зустрічав мітинг прихильників, що нагадував атмосферу футбольного стадіону.
Серед натовпу з фаєрами та плакатами “Вучич — політичний геній”, колишній президент заявив, що служив нації “віддано, чесно і гідно”, та підкреслив, що його партія ніколи не підбурювала до насильства.
Перевищення повноважень та роки протестів
Заяви Вучича про мирний характер його правління категорично відкидає сербська опозиція та громадські організації. Останні роки його президентства супроводжувалися масштабними політичними кризами. Хоча за Конституцією президент Сербії має обмежені повноваження, Вучич протягом майже десяти років одноосібно керував як внутрішньою, так і зовнішньою політикою. Він щоденно домінував у медіапросторі, відкривав інфраструктурні об'єкти та використовував посаду для атак на політичних опонентів.
Тригером для наймасштабніших антиурядових виступів стало обвалення навісу на залізничному вокзалі в місті Новий Сад 1 листопада 2024 року, внаслідок якого загинули 16 людей. Трагедія спровокувала хвилю антикорупційних мітингів, які тривали з різною інтенсивністю майже два роки і часто супроводжувалися поліцейською жорстокістю. Вучич називав ці протести спробою кольорової революції і публічно заявляв про свою перемогу над нею.
Зовнішньополітичне балансування
У сфері зовнішньої політики, координацію якої Вучич також перебрав на себе, Сербія намагалася сидіти на кількох стільцях одночасно. Переговори про вступ Сербії до Євросоюзу зайшли в глухий кут. Незважаючи на декларований європейський курс, Вучич зберігав тісні зв'язки з Китаєм та Росією, категорично відмовляючись підтримувати європейські санкції проти Москви.
Попри проросійський ухил, Вучич кілька разів зустрічався з Президентом України Володимиром Зеленським, домовившись про взаємну підтримку на шляху до ЄС. Крім того, Сербія викликала обурення Москви через постачання Україні боєприпасів радянських калібрів (Вучич виправдовував це тим, що торгівлю ведуть приватні фірми через треті країни).
За час президентства Вучича відносини з більшістю сусідів по колишній Югославії погіршилися. Винятком стали лише Північна Македонія та Республіка Сербська (суб'єкт у складі Боснії і Герцеговини).
Головний територіальний і політичний конфлікт країни — питання незалежності Косова — за час правління Вучича так і не було вирішено. Переговори за посередництва ЄС не принесли жодних практичних результатів.