Економічна криза та проблеми в Україні змушують задуматися про майбутнє російського президента.
Зникнення Володимира Путіна на тиждень з інформаційного простору породила масу чуток, пліток і версій про майбутнє Росії, після його відходу від справ.
Незважаючи на повернення російського президента, тема чи зуміє Путін утриматися при владі залишається актуальною.
Американська приватна розвідувально-аналітична компанія Stratfor у своєму дослідженні проводиться аналіз факторів, які можуть вплинути на правління Путіна.
Stratfor ще називають «тіньовим ЦРУ», компанія займається збором і аналізом інформації про події в світі. На підставі зібраних відомостей аналітиками компанії складаються економічні та геополітичні прогнози.
Корреспондент.net наводить аналіз Stratfor перспектив перебування Володимира Путіна при владі в Росії.
Значення України для Росії
Звичайно, почати потрібно з України. Ця країна надзвичайно важлива для Росії як буфер, що відокремлює її від Заходу, і як маршрут для доставки енергоресурсів до Європи - адже ці енергоресурси складають основу російської економіки.
Ще 1 січня минулого року українським президентом був Віктор Янукович, який симпатизує, як вважають багато, Росії.
З урахуванням складності та неоднозначності українського суспільства та політики навряд чи буде правильно говорити про те, що Україна при ньому була просто російською маріонеткою.
Однак буде справедливо сказати, що за Януковича і його прихильниках основні російські інтереси в Україні були надійно захищені.
Переломний момент у відносинах Путіна і України настав під час помаранчевої революції 2004 року.
Януковича в тому році обрали президентом при вельми сумнівних обставин, проте демонстранти змусили його погодитися на повторні вибори. Він програв, і до влади прийшов прозахідний уряд.
Путін в той час відкрито звинуватив ЦРУ та інші західні розвідслужби в тому, що це вони організували демонстрації. У нього виникла впевненість у тому, що Захід намірився знищити Російську Федерацію, приготувавши їй долю Радянського Союзу. Для нього важливість України для Росії була самоочевидна.
Росія з 2004 по 2010 роки працювала над тим, щоб звести нанівець завоювання помаранчевої революції. Вона почала відновлювати свої збройні сили, сконцентрувала зусилля своїх спецслужб і робила все можливе для того, щоб перебудувати відносини з Україною.
AP
Путін і Віктор Ющенко
Оскільки Москва не могла контролювати Україну, вона не бажала, щоб її контролювали США і Європа. Звичайно, не тільки в цьому полягали її національні інтереси, але ці інтереси були найважливішими.
Вторгнення Росії до Грузії було більшою мірою пов'язане з Україною, ніж з Кавказом. Воно підпорядковується двом цілям: показати регіону, що російська армія, в якій в 2000 році панували розбрат, в 2008 році була вже в змозі діяти рішуче.
Друга мета полягала в демонстрації регіону і особливо Києву тієї обставини, що американські гарантії, як офіційні, так і ті, що припускаються, нічого не значать.
Путін зміцнюється
У 2010 році Янукович був обраний президентом України, помаранчева революція повернула назад, а західний вплив на цю країну послабшав.
Розуміючи, що у відносинах з Росією назріває розкол, і що загальні тенденції в регіоні суперечать американським інтересам, адміністрація Обами спробувала відтворити більш стару модель взаємин, коли Гілларі Клінтон в 2009 році подарувала Путіну кнопку «перезавантаження».
Але Вашингтон хотів відновити відносини, які існували, як вважав Путін, «в недобрі старі дні». Природно, він не був зацікавлений у такому перезавантаженні. Але він бачив, що Сполучені Штати зайняли оборонні позиції, і мав намір скористатися перевагою, що виникла.
AP
Янукович Путіна повністю влаштовував
Для початку він скористався ним в Європі, оскільки ЄС був у залежності від російських енергоресурсів. Він постарався зблизитися з європейськими країнами, і особливо з Німеччиною.
Але найуспішніший для нього момент настав у сирійському питанні, коли адміністрація Обами почала загрожувати авіаударами у відповідь на застосування Дамаском хімічної зброї, а потім відмовилася від своїх погроз.
Росіяниактивно і навіть агресивно протидіяли намірам Обами, запропонувавши замість авіаударів переговорний процес. Криза продемонструвала рішучість і великі здібності росіян, і водночас показала, наскільки нерішучі і безпорадні США. Виникло враження, що російський вплив і міць перебуваютьна підйомі, і незважаючи на ослаблення економіки, позиції Путіна зміцніли.
Ситуація обертається проти Путіна
Але події минулого року в Україні виявилися катастрофічними для Путіна.
У січні Росія панувала в Україні. Але в лютому Янукович втік з країни, а владу захопив прозахідний уряд.
Загального повстання проти Києва на сході України, на яке сподівався Путін після повалення Януковича, так і не відбулося.
Тим часом, уряд в Києві за допомогою західних радників закріпився на своїх позиціях. До липня росіяни контролювали лише невеликі райони на території України.
Серед них був Крим, де у Росії за договором завжди перебувало потужне військове угруповання, а також трикутник між Донецьком, Луганськом і Сєвєродонецьком, де невеликі сили сепаратистівза очевидної підтримки російського спецназу контролювали десяток міст і селищ.
На випадок провалу українського повстання Путін у своїй стратегії сподівавсяна те, що уряд у Києві розпадеться сам по собі, і що йому вдасться відокремити США від Європи, скориставшись міцними торговельними та енергетичними зв'язками з європейськими країнами
У цій ситуації найважливішу роль зіграла катастрофа літака Малазійських авіаліній. Якщо виявиться (а багато що говорить саме про це), що Росія постачала сепаратистам системи ППО і відправляла туди екіпажі для їх укомплектування (оскільки робота на таких комплексах вимагає тривалої підготовки), то її можна буде притягнути до відповідальності за знищення авіалайнера.
AP
Путіна звинувачують в катастрофі Боїнга.
А це означає, що у Москви вже буде менше можливостей для розколу європейців і американців.
Путін в цьому випадку з ефективного і навченого досвідом керівника, який використовує жорстку силу, перетвориться на небезпечнуі некомпетентну людину, що підтримує безнадійне повстання абсолютно невідповідною зброєю. І як би деякі країни не опиралися конфлікту з Путіним, Заходу доведеться задуматися над тим, наскільки ефективний і розумний російський президент.
Чому вчить історія?
Тим часом, Путіну необхідно подумати про долю своїх попередників.
Микита Хрущов в жовтні 1964 року повернувся з відпустки і виявив, що він зміщений своїм протеже Леонідом Брежнєвим, і що йому, зокрема, загрожує звинувачення в «волюнтаризмі».
Хрущов незадовго до цього був принижений в ході Карибської кризи. Ця обставина плюс його нездатність рушити вперед економіку після майже десятирічного перебування при владі змусили найближчих колег Хрущова відправити його у відставку.
Серйозні невдачі у закордонних справах та економічні провали призвели до повалення, здавалося, невразливого керівника.
Проблеми в економіці
Економічна ситуація в Росії - далеко не така катастрофічна, як при Хрущові або Єльцині, але останнім часом вона істотно погіршилася, і що ще важливіше, вона не відповідає очікуванням.
Відновившись після кризи 2008 року, Росія зіткнулася з тим, що в країні кілька років поспіль сповільнюються темпи зростання ВВП, а на цей рік її Центробанк спрогнозував нульове зростання. З урахуванням цих труднощів можна було очікувати, що російська економіка сповзе в рецесію десь у 2014 році.
За останні чотири роки борги регіональних влад подвоїлися, а деякі регіони близькі до банкрутства. Більш того, банкрутство загрожує деяким металургійним і гірничодобувним компаніям. А українська криза ще більше посилила ситуацію.
Відтік капіталу з Росії за перші шість місяців 2014 року склав 76 мільярдів доларів, в той час як за весь 2013 рік він дорівнював 63 мільярдам. Прямі іноземні інвестиції в першій половині 2014 року знизилися на 50% в порівнянні з тим же періодом 2013 року. Все це відбулося попри те, що ціни на нафту зберігалися в той час на рівні більш як 100 доларів за барель.
Удар варто чекати від найближчих
В тому режимі, який допоміг створити Путін, демократичний процес не можна назвати ключем до розуміння того, що станеться далі.
Путін відновив радянські елементи в державній структурі, і навіть використовує термін «Політбюро» для свого кабінету у вузькому складі. Звичайно, всіх цих людей він підбирав сам, а тому можна припустити, що вони будуть віддані йому.
Але в Політбюро радянського стилю близьких колег слід побоюватися найбільше.
Модель Політбюро призначена для того, щоб керівник міг створювати коаліції серед різних фракцій і груп. Путін дуже вміло робить це, але до теперішнього часу він був успішний практично у всіх своїх справах.
Його здатність тримати все в кулаці слабшає у міру зниження довіри до нього, і тепер різні фракції починають турбуватися щодо наслідків своєї близькості до невдалого лідера, і намагаються якось маневрувати.
Як і Хрущов, який завалив економіку і зовнішню політику, Путін може довести справу до того, що колеги усунуть його
Зараз важко собі уявити, у що виллється криза при зміні влади, враховуючи те, що конституційний процес її передачі існує паралельно тій неформальній вертикалі, яку вибудував Путін.
Хто буде наступником?
З демократичної точки зору, міністр оборони Сергій Шойгу і московський мер Сергій Собянін так само популярні, як і Путін, і у мене є підозра, що з часом вони стануть ще популярнішими.
У разі боротьби в радянській манері його суперниками можуть також стати глава путінської адміністрації Сергій Іванов і керівник Ради безпеки Микола Патрушев. Але є й інші люди.
AP
Путін і Шойгу
Зрештою, хто очікував, що з'явиться Михайло Горбачов?
Зрештою, політикам, що допускає прорахунки і недоліки в управлінні, важко вціліти
Путін допустив прорахунок вУкраїні, не зумів передбачити падіння свого союзника, не відреагував ефективно на події, а потім допустив низкугрубих промахів у спробі відігратися.
Останнім часом управління економікою у Путіна - далеко не зразкове, якщо не сказати більшого. У нього є колеги, які говорять про те, що він міг би працювати і краще, а тепер і в Європі багато важливих людейбули б раді його відходу. Він повинен швидко переламати цю тенденцію, а інакше його усунуть.
Що буде далі
Путіну - далеко не кінець.
Але він керує країною 14 років, якщо вважати і той час, коли офіційно при владі перебував Дмитро Медведєв. А це дуже довго
Він цілком може відновити свої позиції, але судячи зі стану справ на сьогодні, я б припустив, що в умах його колег тихо виникають певні думки.
Напевно, Путін щодня продумує наявні у нього варіанти. Відступити перед обличчям Заходу і змиритися зі станом речей в Україні йому буде важко, враховуючи той факт, що до влади він прийшов на хвилі косовської проблеми, а також враховуючи всі його заяви про Україну за останні роки.
Але ситуація в її сьогоднішньому вигляді не може довго тривати. Є ймовірність, що в такій ситуації Путін може стати не менш, а більш агресивним, якщо він зіткнеться з серйозними політичними проблемами.
Не впевнений, що Путін реально в біді, але останнім часом у нього занадто багато чого йде не так, у зв'язку з чим я не можу не враховувати таку можливість. Як трапляється в будь-якій політичній кризі, коли ситуація погіршується, на думку спадають все більш і більш радикальні варіанти дій.
Той, хто думає, ніби Путін - найбільшрепресивний і найбільшагресивний з усіх російських керівників, повинен мати на увазі, що це далеко не так.
Ленін, наприклад, був страшний. Але Сталін був ще страшніший. Точно так само, може прийти такий час, коли світ буде дивитися на путінську епоху як на час ліберальності і терпимості.
Вся справа в тому, що якщо боротьба Путіна за виживання, так само як і прагнення суперників змістити його посиляться, готовність усіх боків до застосування насильства і жорстоких заходів теж може посилитися.