Річницю «помаранчевої революції», точніше День свободи, в Україні відзначають з 2005 року. Пам'ятна дата була призначена указом президента «з метою затвердження ідеалів демократії». З тих пір в Майдані встигли розчаруватися не лише переважна більшість українців, а й сам Ющенко. Не минуло й п'яти років, як президент визнав: бути на Майдані - це одне, а бути професіоналом - зовсім інше, пише російське видання Взгляд.
Проте думка попросити вибачення у тих виборців, хто вірив у нього, Ющенка не відвідала. Більше того, він знову йде в президенти.
П'ять років тому більшість українців щиро вірила, що "помаранчеві" лідери не лише зламають закляклу від корупції та загрузлу в непрофесіоналізмі державну систему, а й побудують нову, яка зможе підняти рівень життя в країні. Але, на жаль, відразу ж після виборів вони побачили лише цинічний дерибан і кумівство: на хвилі загального демократичного божевілля на найважливіші державні посади прийшли, взагалі-то, випадкові люди.
"Розчарований, як і ви"
"Я був дуже наївним, починаючи з того, що я думав, що люди, які стояли за моєю спиною на Майдані, будуть мислити, як я, перенести їх з Майдану в крісла, і ми отримаємо другий прорив. На жаль, ні ", - зазначив сам Ющенко напередодні п'ятої річниці "помаранчевої революції". "Моє розчарування таке ж, як і ваше. Хіба я не хочу, щоб у нас було краще, хіба я не перебрав усю команду?" - Виправдовувався в суботу президент, розігруючи перед виборцями доброго царя, якого підвела свита.
Дійсно, деякі експерти вважають, що покладати провину за невиконання даних на Майдані обіцянок на одного Ющенка несправедливо. Але справа в тому, що не "любі друзі", як їх пізніше охрестила Тимошенко, а саме Віктор Андрійович обіцяв "бандитам - тюрми", розмахуючи руками і підкреслюючи, що "ці руки нічого не крали". Його ніхто за язик не тягнув, він сам надто високо підняв планку обіцянок, і тим болючіше було в ньому розчаровуватися тим, хто п'ять років тому мерз на Майдані. Справа в тому, що команда, яка привела Ющенка до влади, а згодом "зрадила", незабаром після інавгурації президента не без його допомоги нагороджувала себе за заслугами. Ці ж люди з відома Ющенка і за його активної участі ділили посади та фінансові потоки, плели інтриги і воювали за місце біля годівниці.
На зорі своєї політичної кар'єри Ющенко розглядався світовою спільнотою як ефективний керуючий. У його перспективність повірили тому, що за його керівництва Нацбанком відбулося введення української національної валюти, була знижена ймовірність дефолту в 1998-му, за його прем'єрства вдалося усунути бартерні відносини в економіці та погасити багатомільйонну заборгованість з пенсій і зарплат. Але, маючи все це в активі, Віктор Ющенко йшов до людей, по суті, без програми. Її виписували з коліс аналітики, які вірили, що ця людина зможе втілити в життя хоч щось із того, що вони понавидумували в горезвісних "Десяти кроках назустріч людям".
Вдалося чи ні, красномовно говорять цифри.
Економіка проїдання
У 2004 році Україна була лідером у регіоні за темпами зростання економіки. Через п'ять років від цього не залишилося й сліду. У 2003-му зростання ВВП було 9,6%. У 2004-му - 12,1%. У "реприватизаційному" 2005-му - всього лише 2,7%. У 2006-му та 2007-му зростання було близько 7,3% і 7,9% (у той час прем'єром був Янукович, який, щоправда, теж не зміг нічого толком зробити - вже на початку 2007 року парламент був розпущений, і країна занурилася в кризу). У 2008-му зростання стало 2,1%. А в нинішньому році ВВП впаде десь на 14-15%. У всі постреволюційні роки приріст ВВП був нижчим, ніж у Росії, хоча в 2001-2004 роках Україна за темпами зростання РФ перевершувала. Як підсумок - у 2008 році ВВП України становив лише 74% до рівня 1990 року.
З 2004 року на тлі постійних виборів швидко зростали соцвиплати. І це "зростання добробуту" не ґрунтувалося на економічному диві - гроші просто проїдалися.
Бюджет витискав з економіки все більше коштів, які могли б іти на інвестиції. Частково це компенсували високі ціни на експорт, але вони вже відійшли в небуття. Так, були галузі, будівництво та торгівля, які бурхливо розвивалися. Але росли вони в основному на кредитні гроші банків, які витрачалися, переважно на купівлю імпортних товарів.
Та ж ситуація, на думку аналітиків, і з будівництвом доріг, яке зараз здійснюється на іноземні кредити і освоюється іноземними ж будівельниками.
Ющенко приклав руку і до реформування Збройних сил України: термін служби в армії був значно скорочений, а озброєння вперше почало суттєво модернізуватися. При цьому українська армія, за оцінками експертів, ледве зводить кінці з кінцями, і в Міноборони сумніваються, що грошей вистачить до кінця року. Саме через це у відставку подали всі більш-менш сумлінні українські воєначальники.
Самоврядна корупція
Корупцію, яка була при Кучмі, експерти називають керованою. Після Майдану корупція стала самокерованою, а значить, побороти її немає жодного шансу. За словами урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики Юрія Сухова, за останній рік 62,5% українців були втягнуті в корупційні відносини з чиновниками. Тобто дві третини населення України платять подвійну ціну за послуги держави - спочатку у вигляді податків, а потім ще й у вигляді хабарів. Це підтвердила і Світлана Франчук, президент організації "Дім свободи - Україна", коментуючи Індекс сприйняття корупції-2009.
Індекс, який складений міжнародною організацією Transparency International, визначає рівень корупції у державному секторі. Україна, нагадаємо, посіла 146-е місце за рівнем корумпованості серед 180 країн світу. Індекс коливається від "0" (високий рівень корупції) до "10" (корумпованих чиновників майже немає). Для України цей показник склав 2,2 пункти проти 2,5 пункту роком раніше.
"Численні порушення прав людини в Україні, гучні злочини чиновників усіх рівнів, загальна безкарність та безвідповідальність української влади є наслідком високої корумпованості України зразка 2009 року. Сьогодні нам слід пам'ятати, що зниження оцінки Індексу сприйняття корупції лише на один пункт (за 10-бальною шкалою) призводить до відтоку з країни капіталу, рівного 0,5 відсотка ВВП держави, а також до загального зниження доходів громадян мінімум на 4%. Для України ці цифри означають втрату кожного року щонайменше 20 млрд. гривень", - підкреслив в інтерв'ю газеті ВЗГЛЯД керівник контактної групи Transparency International в Україні Олексій Хмара.
Закон джунглів
Українські суди і до 2004 року не відрізнялися справедливістю, ну а після того, як всупереч закону та згідно із судовим вердиктом в країні провели третій тур виборів, цей досвід взяли на озброєння представники бізнесу. У підсумку нинішнє п'ятиріччя ознаменувалося розквітом рейдерства.
При цьому на Україні відсутня навіть статистика недружніх злиття-поглинання суб'єктів господарювання. І хоча аналітики заявляють, що тисячі українських підприємств знаходяться в небезпеці піддатися рейдерській атаці вже протягом найближчих місяців і прогнозують збільшення кількості недружніх злиттів-поглинань у найближчі два-три роки, не дуже зрозуміло, звідки беруться ці дані. У кращому випадку вони - просто оцінка законності української приватизації. Адже йдеться практично про те, що рейдерській атаці може піддатися кожне друге підприємство в країні, а значить, у всіх у них приватизаційна історія не зовсім чиста.
Живильне середовище українському рейдерству, окрім високого ступеня корумпованості чиновників та недосконалості законодавства, створюють відсутність в країні нормально працюючого фондового ринку, непублічність більшості власників, непрозорість фінансових потоків підприємств, прагнення приховати прибуток за допомогою виплати зарплат у конвертах і ручного розподілу дивідендів.
У політиці відбувалося те ж саме. Як приклад експерти приводять розпуск президентом Ющенком Верховної ради в 2007 році, що помітно пришвидшило руйнівні для української державності процеси. І аналітики переконані, що нинішні вибори можуть перерости у війну судів, яку виграє найсильніший і найбагатший.
Не дивно, що навіть прихильники Віктора Януковича, які, здавалося б, повинні прагнути реваншу, байдужі до виборчого процесу. А все тому, що лідер Партії регіонів уже мав можливість взяти реванш, адже він повертався до влади через півтора роки після "помаранчевої революції". Він був прем'єром, але протистояння з президентом ні до чого хорошого Україну не призвело: гірше конфлікту Ющенко - Янукович людьми сприймається тільки війна Ющенка з Тимошенко.
Усі ці "бої за ковдру" - прямий результат "помаранчевої революції". Адже саме політреформа, яка заклала міну уповільненої дії під систему державного управління, була однією з головних умов компромісу, на який пішли протилежні сторони в листопаді 2004-го. І з набуттям чинності змін до конституції, що обмежують повноваження президента, система почала руйнуватися. Майдан зламав те, що було при Кучмі, але нова система виявилася ще більш недосконалою. Вона призвела, по суті, до двовладдя, що дозволяє президенту вставляти палиці в колеса уряду і навпаки. Усе це не допустило узурпації влади, однак держава при цьому буксувала на місці, все глибше занурюючись в болото. Це болото і стало зворотною стороною досягнутої Майданом демократії, що стало остаточно зрозуміло, коли економічна криза, яка лютувала в країні буквально зажадала єдиноначальності.
Довкола вороги
Після довгих років "багатовекторності" Віктор Ющенко проголосив вектор руху в бік Європи, альтернативи якому, на думку глави держави, немає. Дійсно, Україна вступила до СОТ, визнана державою з ринковою економікою, було анульовано цілу низку торгових обмежень і скасована знаменита поправка Джексона - Веніка, але чи варто вважати це заслугою Ющенка? Експерти не впевнені, підкреслюючи, що паралельно "помаранчеві" помітно посилили економічну залежність України від Росії.
Взяти хоча б настільки улюблену для Ющенка і Тимошенко газову тематику. "Помаранчеві" завжди грали з Москвою на межі фолу і постійно програвали. Саме вони "дружними зусиллями" довели НАК "Нафтогаз" до межі банкрутства. Чим платити за газ - незрозуміло, над країною висять штрафні санкції близько 9 млрд. доларів за недобір законтрактованого газу, які поки не застосовуються виключно через великодушність Кремля.
Що стосується Заходу, то і там, у "помаранчевій владі" вже встигли розчаруватися.
Наприклад, колишній посол США в Україні Стівен Пфайфер вважає час президентства Віктора Ющенка періодом втрачених можливостей: "Час президентства Ющенка, на жаль, виявився для країни періодом втрачених можливостей. Відповідальність за це лежить також і на президенті, і його секретаріаті, які знаходились в ситуації конфлікту з Кабінетом міністрів".
Варто також зазначити, що Захід в останні роки кредитував українські банки і підприємства на десятки мільярдів доларів, і після початку кризи цей борг був у значній мірі конвертований до державного. Держборг виріс за останній рік багато разів, а отже і Захід, і Росія як кредитори можуть стати в найближчому майбутньому ключовими гравцями внутрішньої української політики.
Так що про яку незалежність говорить Віктор Ющенко, незрозуміло. Наступному президентові України доведеться дуже несолодко, адже йому не на словах, а на ділі треба буде захищати суверенітет країни.