Росія не може перемогти у цій війні, але Україна все ще може її програти, пише американське видання.
Що робить Володимир Путін: проводить наступ зачаруванням, військовий наступ, або і те, і інше? Про це пише американське видання Newsweek.
Російський президент з помітною теплотою привітав держсекретаря США Джона Керрі в новому сочинському палаці під час їхньої першої з початку української кризи зустрічі. Вони говорили про майбутнє східної України не як складової частини Росії, не як самопроголошеної і підтримуваної Кремлем республіки, а як регіону під владою Києва.
Продемонструвавши найбільш доброзичливу зі своїх посмішок, Путін на щорічній прес-конференції проголосив, що у його країни немає ворогів. Неначе за підказкою лідери самопроголошених регіонів України, що користуються підтримкою Кремля, оголосили про офіційну смерть ідеї Новоросії (це назва царської епохи, якою позначалися території на півдні України, і які, згідно з натяками Путіна, повинні були повернутися під владу Москви).
"Кремль по суті справи визнав свою поразку, як би він не намагався це уявити, - написав Андрій Колесников з Московського центру Карнегі. - Схоже, Москва прийшла до розуміння того, що Україна для неї втрачена".
Але водночас на початку червня відбулися перші серйозні порушення крихкого перемир'я в Україні, коли сили сепаратистів за підтримки танків і ракетних установок спробували встановити контроль над Мар'їнкою та Красногорівкою.
Це може означати початок великого наступу сепаратистів на стратегічне портове місто Маріуполь. Але ще більшу тривогу викликають повідомлення спостерігачів з Організації з безпеки і співробітництва в Європі та західних посольств про те, що з початку травня Росія направляє сепаратистам якраз ту саму техніку і війська, які потрібні їм для проведення масштабного наступу на українську оборону - від установок для розмінування УР-77 "Метеорит" до інженерних підрозділів.
17 травня українські війська перехопили російську розвідувальну групу, яка потайки переправилася через річку Сіверський Донець на північ від Луганська, і після перестрілки взяли в полон двох росіян. Обидва зізналися, що є військовослужбовцями 3-ї бригади спецназу і виконували завдання з виявлення слабких місць в обороні українських військ.
Через кілька днів українці збили безпілотник російського виробництва Форпост, який є найсучаснішою машиною в арсеналі Москви. Цей апарат проводив розвідку українських позицій під Маріуполем.
"Якщо вони прорвуться в Мар'їнку, наші війська можуть потрапити в оточення", - заявив 2 червня на українському телебаченні заступник командира батальйону українських добровольців Дніпро-1 Валентин Манько.
Він попередив, що це наступ може стати "новим Дебальцевим", маючи на увазі важливий залізничний вузол, який підтримувані Росією сепаратисти в середині лютого відвоювали у Києва.
Російський спецназ називає маскуванням мистецтво приховування своїх справжніх намірів для введення супротивника в оману. Але чи є маскуванням путінська дипломатія - або він насправді шукає можливість припинити українську авантюру, не втративши при цьому своєї гідності?
У певному сенсі війна увійшла в завершальну фазу, подобається це Кремлю чи ні. Сепаратисти можуть ще дещо розширити свою територію, проте мрії багатьох росіян, які відчувають імперську ностальгію і мріють про те, як великі російськомовні території України кинуться в єдиному пориві до Москви, починають згасати.
Більшість населення в таких великих містах центральної України, як Харків, Одеса та Дніпропетровськ, є російськомовним, і тим не менше, ці люди активно підтримують Київ, демонструючи символи української державності, починаючи зі знамен у вікнах і закінчуючи стовпами, парканами і одягом у жовто-синіх кольорах національного прапора.
Російськомовний Дніпропетровськ відправив на фронт два найзапекліших добровольчих батальйони Дніпро-1 і Дніпро-2, які фінансуються двома олігархами, які є видатними членами місцевої єврейської громади.
"Населення України лише на 17% складається з етнічних росіян, - говорить старший науковий співробітник Інституту Брукінгса і колишній американський посол в Україні Стівен Пайфер (Steven Pifer). - Путін завжди спотворював цей факт, стверджуючи, що в Україні 17 мільйонів етнічних росіян, тобто, 37% населення".
Так чи інакше, заявляє Пайфер, "російська агресія, схоже, стирає цю розділову лінію ... Одним з непередбачених наслідків конфлікту стало нове почуття української єдності".
Путін також прорахувався з витратами від війни. Анексія Криму принесла йому колосальну, але короткочасну славу. Однак введені в результаті американські та європейські санкції у поєднанні з падінням нафтових цін відправили російську економіку в некерований штопор. Рубль подешевшав наполовину, і незважаючи на невелике зростання цін на нафту і стимули для промисловості від девальвації, російська економіка в поточному році скоротиться на 2,7%, про що в своїй доповіді повідомляє Світовий банк.
Однак Путін у квітні відмахнувся від економічних наслідків, заявивши, що "нічого не вибухнуло, все працює". Однак банківський сектор Росії може впасти, якщо санкції будуть продовжені або посилені. Наприклад, якщо Росія буде виключена з міжнародної системи платежів SWIFT. Якщо таке трапиться, нестійкий спокій, що досі переважав в російських магазинах, ресторанах і торгових центрах, дуже швидко випарується, оскільки грошові потоки в країні застопоряться.
Візит Керрі показав, що Захід готовий розпочати делікатний дипломатичний танець, щоб прийти до міцного і довготривалого політичного врегулювання в Україні. Всі, і навіть Кремль, згодні з тим, що повсталі райони в Донецькій і Луганській областях залишаться у складі України. Але надзвичайно серйозне питання полягає в тому, який ступінь автономії вони отримають. Судячи з недавньої історії і долі Югославії, це вкрай важливе питання для України, якщо вона хоче залишитися життєздатною державою.
Кремль наполягає на тому, щоб Україна стала федерацією на кшталт Боснії, яка за Дейтонською угодою від 1995 року розділилася на прозахідну територію боснійських хорватів і Республіку Сербську, що користується підтримкою сусідньої Сербії. Ці утворення фактично є автономними державами всередині держави, маючи своїх президентів, парламенти та суди.
"Центральний уряд Боснії з його тристороннім інститутом президента і розколотим за етнічною ознакою парламентом став практично недієздатним, - говорить автор впливового блогу The Power Vertical Брайан Вітмор. - Боснія залишається дисфункціональною державою. Минуло майже 10 років після смерті [Слободана] Мілошевича, але Сербія досі використовує Республіку Сербську для маніпулювання цією країною і створення там політичного паралічу, підриваючи всі її спроби приєднатися до Європи".
Київ волів би систему на кшталт Сербської Країни, як називають сербський клаптик території в Хорватії. Після війни він отримав автономію, але потім швидко увійшов до складу єдиної Хорватії, яка в 2012 році вступила у Євросоюз.
Деякі українці вже підозрюють, що США хочуть домовитися з Росією за спиною Києва про розподіл їхньої країни.
"До вашого відома, Україні не потрібна нова Дейтонська угода, яка зробила Боснію навіки недієздатною державою, - повідомила в Twitter українська журналістка Мирослава Пеца у відповідь на переговори між Керрі і Путіним. - Це було зручно для Заходу, але не для боснійців".
Вашингтон і Москва заявили, що доля анексованого Кримського півострова на переговорах в Сочі не обговорювалася (про Крим також нічого не говориться і в мінських угодах, підписаних ЄС, США та Росією). У Керрі були турботи важливіші, наприклад, домогтися від Росії співпраці щодо Ірану і Сирії.
Однак питання про Крим важко вирішити. Київ хоче його повернути. Кремль хоче, щоб ця територія отримала міжнародне визнання як частина Росії.
"У дипломатії ми займаємося мистецтвом можливого - а повернення Росією Криму Україні жодним чином не входить в сферу можливого, - говорить один високопоставлений європейський дипломат, який працює в Україні з початку конфлікту. - Може, деякі американські колеги і думають про велику угоду - визнати Крим в обмін на повне виведення [російських сил] і на співпрацю на Близькому Сході .... Але європейцям важко просити про це".
Жозе Мануель Баррозу (José Manuel Barroso), який очолював Єврокомісію у момент анексії Криму, минулого місяця назвав дії Путіна "найбільш кричущим порушенням норм міжнародного права після закінчення Другої світової війни". Далі він зазначив: "ЄС заснований на опозиції екстремістському націоналізму".
Навіть після потужного лобіювання в Німеччині Путіну не вдалося домогтися жодних симпатій через захоплення кримських земель. Для більшості європейців, які постраждали від нацистської Німеччини, від радянської Росії або від обох країн, виправдання агресії є червоною рискою, яку не можна переступати.
Але в певному сенсі Путін домігся успіху. У фільмі, знятому на замовлення Кремля на честь першої річниці захоплення Криму, Путін пояснює, що спільну українсько-російську військово-морську базу в Севастополі треба було рятувати від НАТО, що замахувалося на неї. І хоча проросійські сепаратисти на сході України, які користуються підтримкою Москви, зміцнили її національну єдність, вони також серйозно дестабілізували українську економіку та політику.
Більше третини з 40-мільярдної позики МВФ піде на оплату частини київських боргів - без цього країна опиниться в стані дефолту. В Україні продовжує лютувати корупція, в тому числі, в міністерстві оборони, яке заявило в квітні, що відправило 39 нових танків Оплот в Таїланд в рамках підписаного в 2011 році контракту на 200 мільйонів доларів замість того, щоб скерувати їх на захист Маріуполя.
Чиновники міністерства, які відповідають за дане рішення, імовірно здійснювали ці поставки в пріоритетному порядку у зв'язку з тим, що частину таїландських грошей мали отримати самі. Водночас українські підрозділи на лінії фронту слабо озброєні, їх погано годують, там кульгає дисципліна. З цієї причини багато молодих людей воліють йти в більш фанатичні, але краще організовані добровольчі батальйони на кшталт Дніпро-1.
Якщо в ході нового наступу сепаратисти дійдуть до стратегічного порту Маріуполь, вони без сумнівів заявлять, що це місто допоможе зробити їхню територію більш незалежною. Власне кажучи, Маріуполь не має жодного значення для економіки Донбасу, основу якої складають вугільні і сталеливарні підприємства. Але реальний збиток від нової військової поразки відчують в Києві.
"В остаточному підсумку ця війна буде програна через невмілість, корупцію та зарозумілість українського політичного класу, який поки відмовляється гуртувати країну, потурає хабарництву та кумівству і постійно з презирством відкидає західні поради про те, як треба вести війну і боротися з корупцією, - каже блогер і кінематографіст Томас Тайнер (Thomas Theiner), котрий живе в Києві. - Ні євромайдан, ні війна з її 10 тисячами смертей не зуміли змусити українську еліту відмовитися від своїх злочинних і аморальних звичок. А якщо країна не може зібратися, коли зазнає масштабного військового нападу, то чи заслуговує вона права на існування?"
Багато активістів, які брали участь в протестах на Майдані, пообіцяли знову вийти на вулиці, якщо новий уряд шоколадного магната і президента Петра Порошенка покаже себе таким же продажним і некомпетентним, як і той, що був повалений протестувальниками в лютому 2014 року.
Найкращий сценарій полягає в наступному. Сепаратистські території погоджуються на участь в українських виборах в місцеві органи влади, які намічені на 25 жовтня, і всі українські і місцеві політичні сили беруть участь у них під міжнародним спостереженням.
Швидше за все, перемогу здобуде "Опозиційний блок", під керівництвом голови адміністрації поваленого президента Януковича Сергія Льовочкіна, якого The Economist якось назвав "налаштованою на реформи" людиною. Це буде прийнятне для всіх рішення, що зберігає гідність і Києва, і Москви, і Вашингтона, зазначає Newsweek.
Але Путін давно вже відомий тим, що спочатку створює ситуацію на місцях, а вже потім вступає в переговори. Швидше за все саме з цим пов'язаний черговий наступ сепаратистів - продемонструвати силу, щоб дискредитувати Порошенка і зміцнити переговорні позиції сепаратистів з метою розчленування центральної влади Києва. Росія не може перемогти у цій війні, але Україна все ще може її програти.