Як і Південна Осетія – колишня територія Грузії, чия «незалежність» була визнана Росією – Крим надає перевагу ближчим зв’язкам з Росією, а Росія заохочує це, частково для того, щоб подражнити прозахідний уряд у Києві, – пише Джошуа Кучера в американській The Washington Times.
На мармуровій плитці на стіні російського Матроського клубу – однієї з візитних карток міста, будівлі з білого граніту в стилі неокласицизму – читаємо: "КАПСУЛА ЧАСУ: буде відкрита військовослужбовцями російського Чорноморського флоту та громадянами міста-героя Севастополя 22 лютого 2021 року".
Однак є одна проблема. Український уряд заявляє, що Росія та її флот повинні залишити Севастополь до 2017 року.
І хоча нещодавно залагоджений російсько-український газовий конфлікт став предметом більшої кількості заголовків, статус Криму може являти собою триваліший потенціал для конфлікту між двома пострадянськими державами.
Ця частинка України врізається в Чорне море та здебільшого заселена етнічними росіянами, а також є головною російською військово-морською базою. Тривоги за статус півострова знову спливли на поверхню внаслідок серпневої війни між Грузією та Росією. Як і Грузія, Україна викликала лють Росії своїми дружніми відносинами із Заходом та прагненням вступити в НАТО.
Як і Південна Осетія – колишня територія Грузії, чия "незалежність" була визнана Росією – Крим надає перевагу ближчим зв’язкам з Росією, а Росія заохочує це, частково для того, щоб подражнити прозахідний уряд у Києві.
Підчас війни між Грузією та Росією Президент України Віктор Ющенко відвідав Грузію, щоб офіційно запропонувати їй свою підтримку, до того ж Україна продавала Грузії зброю. Україна звинуватила російське консульство у Сімферополі – столиці Криму – в тому, що воно видає російські паспорти мешканцям Криму; те саме Росія робила і в Південній Осетії протягом останніх кількох років, а потім заявила, що її вторгнення туди було зумовлене прагненням захистити права своїх громадян.
26 січня Росія заявила про свої плани збудувати нову військово-морську базу в іншому сепаратистському регіоні Грузії – Абхазії – як повідомляло агентство Associated Press, можливо для того, щоб підстрахуватися на випадок втрати Севастополя.
Згідно з опитуваннями, 47% українців почуваються менш безпечно внаслідок грузинської війни, – повідомив Борис Тарасюк, перший міністр закордонних справ України після Помаранчевої революції, що привела до влади прозахідних лідерів у 2004 році. Україна підчас війни направила війська з усієї території країни до Криму, а міністр оборони закликав до різкого збільшення фінансування війська після цієї війни.
"Те, що сталося в Грузії, переконало чимало людей в Україні, особливо тих, хто при владі, в необхідності приділяти належну увагу якості збройних сил країни та виділяти необхідні кошти, щоб вони були сучасними, добре озброєними та в стані бойової готовності", - заявив пан Тарасюк газеті The Washington Times.
І хоча ніхто не прогнозує неминучого конфлікту в Криму, існують небезпечні ознаки того, що півострів може стати джерелом особливого напруження за кілька років.
І хоча ніхто не прогнозує неминучого конфлікту в Криму, існують небезпечні ознаки того, що півострів може стати джерелом особливого напруження за кілька років. У Криму – все російською, за винятком регламентованої урядом україномовної теле- та радіореклами. Графіті в Севастополі промовляють: "Севастополь російський" і "Крим російський".
Те, що Крим сьогодні частина України – примха історії. Російська імператриця Катерина Велика заснувала Севастополь як військово-морську базу, і Крим входив до складу Росії до 1954 року, коли радянський генсек Микита Хрущов передав його Українській Радянській Соціалістичній Республіці. Цей крок не мав особливого значення поки не розпався Радянський Союз, залишивши російське населення Криму та базу Чорноморського флоту в Україні.
В епоху лідера Володимир Путіна російські політики націоналістичного штибу, особливо мер Москви Юрій Лужков, перетворили Крим в Росії на гучну справу. Пан Лужков колись часто їздив з візитами в Севастополь, підчас яких заявляв, що місто повинно стати частиною Росії – аж допоки Україна не оголосила його минулого року персоною нон ґрата.
Пан Лужков спонсорував будівництво казарм для моряків Чорноморського флоту та створив філіал Московського державного університету в Севастополі. Пан Лужков та інші російські політики також фінансують різні групи громадян, які просувають російські інтереси в Криму.
Чорноморський флот – це емоційна частина конфлікту і водночас стратегічна проблема. За радянських часів флот нараховував близько 600 кораблів та 100 тисяч моряків і допоміжного персоналу. Але внаслідок фінансового колапсу Росії в 1990-х роках, флот занепав і тепер налічує лише близько 60 діючих кораблів.
Україна також успадкувала якусь частину радянського флоту, але її кораблі знаходяться у ще гіршому стані, і, за оцінками військових аналітиків, країна має лише близько шести діючих кораблів.
Росія розглядає свій флот як дійову особу багатьох найкращих моментів історії країни – зокрема, героїчної оборони Севастополя підчас Кримської війни та Другої світової війни.
Росія може використовувати флот коли їй заманеться в залежності від того, чого вона хоче – посилити чи послабити напруженість у Криму",
"Чорноморський флот не має особливого військового значення – його значення економічне і особливо політичне", - каже Сергій Кулик, директор українського державного науково-дослідницького центру в Севастополі.
"Росія може використовувати флот коли їй заманеться в залежності від того, чого вона хоче – посилити чи послабити напруженість у Криму", - каже західний дипломат у Києві на умовах анонімності.
Договір, який регулює присутність флоту в Севастополі, чинний до 2017 року, і пан Ющенко заявив минулого року, що термін оренди продовжено не буде. Але російські урядовці заявляли, що не обговорюватимуть виведення флоту до того часу – навіть враховуючи те, що потрібно буде кілька років для зміни бази розташування, а представники Росії в Севастополі запевнили, що ніколи не погодяться на виведення флоту.
Іноземні фільми тепер повинні дублюватися українською, хоча вони і супроводжуються російськими субтитрами, а місцеве телеканали дедалі більше транслюються українською, серйозно дратуючи жителів Севастополя.
"Я не знаю, що б сталося, якби флотові довелося залишити базу в 2017 році. Гадаю, те, що сталося в Південній Осетії, в порівнянні виглядатиме ще квіточками", - каже Владімір Соловйов, колишній начальник розвідувального управління Чорноморського флоту, який тепер очолює місцеве представництво розташованого у Москві Інституту країн СНД, заснованого групою активістів.
Україна також відіграла певну роль у посиленні напруженості, прийнявши нові мовні закони. Іноземні фільми тепер повинні дублюватися українською, хоча вони і супроводжуються російськими субтитрами, а місцеве телеканали дедалі більше транслюються українською, серйозно дратуючи жителів Севастополя.
"Нас позбавляють права говорити російською", - каже Раїса Телятникова, глава місцевого представництва Російської громади Криму – ще однієї спонсорованої Москвою організації, що бореться за права росіян.
Неможливо відокремити Україну від Росії. Незалежно від того, наскільки наполегливо вони намагаються наблизитися до НАТО чи Заходу, десь у глибині душі вони знають, що не зможуть вижити без Росії
Вона каже, що мовна політика Києва приречена на крах через історичні зв’язки між Росією та Україною. "Неможливо відокремити Україну від Росії. Незалежно від того, наскільки наполегливо вони намагаються наблизитися до НАТО чи Заходу, десь у глибині душі вони знають, що не зможуть вижити без Росії", - каже вона.
Минулого року було зведено два нові пам’ятники на півострові – Катерині Великій та Петрові Конашевичу-Сагайдачному, українському героєві 17 століття. Але пам’ятник Катерині знаходиться в центральній частині міста – напроти музею Чорноморського флоту, а український пам’ятник – у віддаленій околиці міста.
"Можна простежити ставлення людей на прикладі цих двох пам’ятників, - каже пан Соловйов. – Біля пам’ятника Катерині завжди можна побачити свіжі гарні квіти, а біля Сагайдачного – лише старі штучні".
Незабаром після зведення пам’ятник Катерині Великій облили синьо-жовтою фарбою – кольори українського прапору. Злочинця так і не спіймали, а один з представників місцевої влади, який просив не називати свого імені, сказав, що "обидві сторони можуть мати користь" від спотворення пам’ятника. Тепер невеличкі групки проросійських волонтерів стоять біля пам’ятника, захищаючи його від нових пошкоджень.
Оригінал статті