На допомогу сиротам, інвалідам, наркоманам і колишнім засудженим приходять соціальні підприємці – новий для України тип бізнесменів-громадських діячів, пише Максим Бутченко у №8 журналу Корреспондент від 28 лютого 2014 року.
Випікання печива і кризовий центр для жінок, магазин одягу і дитячий будинок, рекламна газета і допомога наркозалежним. Що об'єднує ці такі різні сфери, демонструє своїм прикладом Юрій Лопатинський, власник пекарні Горіховий дім у Львові, – типовий представник соціального підприємництва (СП), явища для України досить нового.
Отримавши теологічну католицьку освіту в Німеччині в середині 2000-х, Лопатинський створив на гранти Центр допомоги жінкам, які потрапили в кризову ситуацію, – для тих, хто залишився без житла через особисті обставини, внаслідок шахрайства або ніколи його не мав, оскільки виховувався в дитячому будинку.
Щоб не залежати від грантів і мати постійне фінансове підживлення проекту, активіст відкрив бізнес з виготовлення органічного печива. Вимушена справа виявилася вдалою.
«Зараз у нас близько 20 партнерів, серед яких [львівські компанії] мережа кафе Кумпель Груп і ресторан Спіжарка, – перераховує Лопатинський свої досягнення. – Ми випікаємо печиво під їхніми торговими марками. Це дозволяє утримувати кризовий центр майже на 12 місць».
Незважаючи на те що така форма суспільно корисного бізнесу не має в Україні офіційного статусу і його статистика не ведеться, за оцінками експертів, в країні діє від 50 до 100 таких проектів.
До слова, саме неповороткість державного апарату стала однією з основних причин появи СП. Коли чиновники неспроможні вирішити численні соціальні проблеми, за справу беруться волонтери, і сьогодні вони все менше розраховують на милість меценатів і все частіше створюють для підтримки своїх проектів окремий бізнес.
Підприємства із соціальною спрямованістю – загальносвітовий тренд, що зародився понад 70 років тому і включає в себе різноманітні види ділової активності, від сфери послуг до банківської діяльності. В цілому СП нічим не відрізняється від будь-якого малого або середнього підприємства – з тією тільки різницею, що в його статуті обов'язково зазначається відсоток від прибутку (як правило, від 30% і вище), який СП направляє на соціальні потреби.
«СП пробуджує у бізнесменів почуття причетності до суспільних процесів і бажання реалізувати свої ділові можливості шляхом сприяння добробуту людей, – резюмує Ольга Антипова, експерт асоціації Соціально-економічні стратегії та партнерства (СЕСП). – Таким чином, у вигоді і держава, яка економить на соціальному бюджеті, і суспільство, в якому процвітають соціальні підприємства».
Добро з грошима
Якщо ви надумали не просто викинути непотрібні речі – взуття, одяг, аксесуари, сумки, книги, – а передати їх у хороші руки, то вам у перший столичний благодійний магазин Ласка, розташований на вул. Чапаєва. Співробітники магазину сортують принесені городянами речі: якісь з них передають різним соціальним організаціям, наприклад в Червоний Хрест або дитбудинки, а якісь продають за символічними цінами.
Основний контингент покупців магазину – молоді люди у віці 20-25 років, розповідає Ганна Уварова, співвласниця закладу і за сумісництвом інструктор з йоги. Виручені гроші йдуть на громадські починання команди волонтерів. Зокрема, вони проводять різні майстер-класи в школах-інтернатах на теми кулінарії, азів економіки, сексуальних стосунків, читають лекції про здоровий спосіб життя. Допомогти дітям не тільки матеріально, а й духовно – такий принцип сповідує Ласка.
Фото Наталі Кравчук
Ганна Уварова відкрила перший у столиці благодійний магазин
«Дехто думає, що якщо він привезе цукерки, мобільники та планшети в дитячі будинки, то діти виростуть молодцями, – міркує Уварова. – А насправді їм потрібно вкласти в голову, як зробити своє життя кращим».
Ініціатива Уварової знаходить відгук: за рік існування магазину їхня сторінка у Facebook збільшила число прихильників до 2,5 тис., а фінансові обороти Ласки зросли втричі. Нарощує проект і загін волонтерів для роботи з важкими дітьми та підлітками.
«Хочу залишити слід у цьому світі», – пояснює Уварова особисту мотивацію до заняття благодійністю крім основного роду діяльності, яким вона заробляє собі на життя.
Ласка і подібні їй СП жодних пільг з боку держави не отримують, зате в процесі їхнього становлення мають підтримку від ресурсних центрів, створених по всій країні у 2010 році в рамках неурядової програми Сприяння соціальному підприємництву в Україні.
Програма заснована спільно Британською радою, міжнародним благодійним фондом Відродження, фондом Східна Європа, міжнародною мережею компаній у сфері консалтингу та аудиту PricewaterhouseCoopers та Українським фондом підтримки підприємництва. Ресурсні центри допомагають у бізнес-плануванні, організаційних і юридичних питаннях, що виникають під час створення і роботи СП, розробці бухгалтерської облікової документації.
За оцінкою експертів СЕСП, близько половини соціальних бізнес-проектів створені під егідою громадських організацій, наприклад об'єднують людей з обмеженими можливостями. Ці підприємства зайняті переважно дрібним виробництвом – одягу, продуктів харчування або у сфері послуг – і дають робочі місця інвалідам та представникам інших соціальних груп ризику.
Крім того, такі СП можуть розраховувати на преференції від держави – наприклад на дотацію від Фонду соціального захисту інвалідів для їхнього працевлаштування. Так працює, наприклад, медичний реабілітаційний центр Здоров'я у Донецькій області, засновником якого є Новоазовська громадська організація людей з обмеженими можливостями ЕкоСвіт.
Решта СП, подібно до Ласки і Горіхового дому, створюються з єдиною метою – фінансувати різні громадські ініціативи. Так, Горіховий дім забезпечує програму реабілітації у львівському Центрі допомоги бездомним жінкам-алкоголічкам, наркоманкам, колишнім ув'язненим. Протягом року вони живуть тут, отримують допомогу психологів і наркологів, юристів, а потім ще два місяці допомагають освоїтися новачкам центру.
Місія цього закладу виявилася незамінною для 33-річної львів'янки, яка відсиділа кілька років у в'язниці й опинилася на волі без житла і з хворою на ДЦП дитиною на руках. Центр дав їй дах над головою і допоміг оформити права на успадкований від родичів будинок, у який вона незабаром переїхала, завела сім'ю і народила ще одну, вже здорову, дитину.
Загалом за три роки існування кризового центру через нього пройшли понад півсотні жінок, з яких до колишнього способу життя повернулося менше 20%
Загалом за три роки існування кризового центру через нього пройшли понад півсотні жінок, з яких до колишнього способу життя повернулося менше 20%. Для порівняння: після аналогічних державних програм знову беруться за минуле близько 45%. Лопатинський пояснює свій результат індивідуальним походом до кожної підопічної: протягом перших двох місяців жінки проходять детальні консультації у психологів, які з'ясовують основні проблеми і визначають напрямок реабілітації.
На утримання центру протягом року пішла частина прибутку, заробленого у 2013-му Горіховим домом, – 300 тис. грн. Крім того, пекарні цілком вистачає коштів на власний розвиток: на початку 2014 року підприємство переїхало в більше приміщення площею 300 кв. м.
Громадські організації, створюючи власні підприємства, можуть не залежати від волі благодійників, до того ж гранти на соціальні потреби часто не фінансують зарплату працівникам та оренду офісу, наголошують експерти.
Тому Олег Галактіонов, глава горлівської громадської організації Наш вибір, яка займається допомогою людям, які перебувають у місцях позбавлення волі, наркозалежним та їхньою адаптацією, розпочав кілька комерційних проектів, що займаються ремонтом комп'ютерної техніки, ксерокопією та рекламними виданнями. За два роки підприємства вийшли на самоокупність.
На кому світ стоїть
Головним мотивом розквіту соціального бізнесу в Україні Лопатинський називає неефективність держави у справі соціальної допомоги. Сам він почав займатися соцпроектами із середини 2000-х, коли працював у Львівській міській раді.
«Їх [проектів] було багато, але вони мали безсистемний характер і не враховували реальних потреб нужденних, – розповідає підприємець. – І в якийсь момент я зрозумів, що змінити державну машину не можна, і вирішив зайнятися цим приватно».
У випадку Лопатинського і йому подібних на зміну бездушшю казенного апарату прийшов один з основних мотиваційних механізмів людини – потреба забезпечувати не лише себе, а й суспільство, упевнений Віктор Танчер, професор кафедри соціології та психології Київського національного університету культури. Експерт упевнений, що альтруїзм і егоїзм – два найсильніші фактори, які закладені в людській природі: егоїзм спрямований на виживання, а альтруїзм – на соціальну причетність і співпереживання.
«Але виживали завжди тільки ті суспільства, в яких були досить сильно розвинені альтруїзм і соціальна активність», – стверджує Танчер.
Люди, які створюють соціальний бізнес для вирішення конкретних соціальних проблем, швидше стикалися з чимось подібним в дитинстві і юності або бачать необхідність у допомозі на прикладі своїх близьких, кажуть психологи.
Без матеріального стимулу не може існувати жоден бізнес, і в історії бурхливого розвитку соціального підприємництва на Заході саме він зіграв вирішальну роль
Однак без матеріального стимулу не може існувати жоден бізнес, і в історії бурхливого розвитку СП на Заході саме він зіграв вирішальну роль. Так, у Великобританії, де соціальне підприємництво розвивається з 1960-х років, сьогодні налічується близько 70 тис. СП, в яких задіяно майже 1 млн осіб. Їх підтримує окреме однойменне міністерство в уряді, що дає соціальному бізнесу держзамовлення на послуги або виробництво.
При цьому багато СП, за даними Коаліції соціального підприємництва Великобританії, обслуговують найгарячіші місця країни: 38% з них працюють у найбільш бідних частинах міст, де представлено лише 12% традиційного бізнесу – це дає можливість для працевлаштування соціально неблагополучних людей.
Британські СП ще й демонструють свою більшу порівняно з традиційними інноваційність: протягом останніх 12 місяців 56% таких фірм розробили новий продукт або послугу порівняно із 43% звичайних підприємств.
Популярності руху додало і присудження у 2006 році Нобелівської премії бангладешцю Мухаммаду Юнусу, засновникові банку Grameen, що фінансує програми викорінення бідності в Бангладеш. Цей банк надав кредити малозабезпеченим й одночасно створив навчальний інститут та методологію допомоги бідним верствам населення. Внсслідок діяльності Grameen до 2008 року 68% сімей-позичальників подолали межу бідності.
Зважаючи на зарубіжні приклади, вітчизняні соціальні підприємці дивляться в майбутнє з оптимізмом. Лопатинський планує придбати будинок у сільській місцевості для більш комфортного проживання та адаптації своїх підопічних.
«І не в останню чергу планую розвивати [ще одну] бізнес-модель для [допомоги] цій групі, – передбачає львів'янин. – Швидше за все це буде вирощування та переробка ягід у варення».
***
Цей матеріал опубліковано в №8 журналу Корреспондент від 28 лютого 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.