Іноземні фермери, великі і дрібні, поспішають змінити благополучну Європу на перспективну Україну. Все заради високої рентабельності вітчизняного агробізнесу, пише Олександр Пасховер у №18 журналу Корреспондент від 11 травня 2012 року.
У березні 2008-го український бізнес-консультант Євген
Радовенюк полетів до Стокгольма вмовляти місцевих інвесторів будувати в Україні
аграрний бізнес. Із собою він прихопив великий – бізнес-план.
Аргументи і факти так подіяли на холоднокровних
скандинавів, що вже у квітні вони перерахували $ 10 млн на створення в
Київській області аграрного підприємства. На ці кошти шведи купили техніку,
елеватори, орендували 40 тис. га ріллі га, найняли персонал з досвідом роботи
на таких великих землях.
"У нас немає такого досвіду, – зізнається Йенс Бруно,
бізнес-контролер шведського підприємства Grain Alliance. – Найбільша агрофірма
в Швеції – це 3 тис. га".
Розмах, якість ріллі і бізнес, що швидко прогресує, перетворюють аграрний сектор України в локомотив економіки і найпривабливішу галузь для іноземних інвесторів
Розмах, якість ріллі і бізнес, що швидко прогресує, перетворюють
аграрний сектор України в локомотив економіки і найпривабливішу галузь для
іноземних інвесторів.
Інтерес великих іноземних гравців і середніх європейських
фермерів до українського села тепер не зрівняти з жодною галуззю національної
економіки. Із загальної суми $ 4,5 млрд, залученої українськими фірмами під час
розміщення своїх акцій на біржах з 2005 року, на сільськогосподарські компанії
довелося $ 1,7 млрд. При цьому за останні чотири роки з 18 вітчизняних
компаній, що розмістили свої акції на біржах за кордоном, 14 представляли
аграрний сектор.
І тому є пояснення: сільське господарство країни з кожним
роком видає не тільки більш високі врожаї, а й фінансові показники. Незважаючи
на кризу, річний обсяг агровиробництва в Україні за останні шість років зріс з
94,3 млрд до 248 млрд грн. Понад 80% сільгосппідприємств показали прибуток. У
будівництві, металургії, телекомунікаціях і транспортній сфері цей показник
ледь перевалює за 50%.
Дивіться, хто прийшов
Ставка на розвиток сільськогосподарського бізнесу в
Україні для шведів повністю виправдалася. З інвестованих $ 45 млн за три
кризових роки вони повернули $ 17 млн. "Якщо ми зможемо двічі повторити такий
результат, ми вже всі інвестиції повернемо. А де ж іще це можна робити? – запитує
Бруно і відповідає: – Тільки в Україні".
Крім традиційних компліментів на адресу родючих
чорноземів і вдалого географічного розташування, Бруно проспівав дифірамби
портовій та дорожній інфраструктурі України. Щоправда, порівняв він її не зі
шведськими аналогами, а з найближчим українським сусідом. "Порівняно з Росією,
тут дороги шикарні", – каже Бруно.
До душі шведу і тарифи портових елеваторів. В Україні
зберігання тонни зерна компанії коштує $ 25, в Південній Америці – $ 120. І
хоча особливості національної митниці роблять транспортну логістику більш
дорогою, а рішення уряду бізнес – більш складним, інвестиції в сільське
господарство залишаються досить прибутковою справою.
Експерт: Маржа досить висока. Якщо взяти рослинництво, там рентабельність виробництва основних культур становить 30-40%
"Маржа досить висока, – підтверджує Алекс Ліссітса,
президент Українського клубу аграрного бізнесу (УКАБ). – Якщо взяти
рослинництво, там рентабельність виробництва основних культур становить 30-40%".
Ставку на Україну зробив ще один гігант-виробник,
німецький інвестор KWS, глобальний гравець на ринку випуску елітних сортів
насіння. Під Києвом у цьому році компанія спорудила комплекс сховищ насіннєвої
картоплі. Початкові інвестиції – 2 млн євро. Удвічі більше KWS вкладе у другу і
третю чергу комплексу в цьому і наступному році.
52-річний голландець Джерард Бові, головний операційний
директор KWS, що відповідає за виробництво супернасіння для глобальних ринків.
Бові вперше відвідав Україну, щоб організувати високотехнологічний селекційний
процес.
"Раніше ми імпортували ці сорти, тепер ми бачимо, що є в
Україні потенціал для виробництва насіннєвої картоплі, – каже голландець. –
Багато країн просто не мають можливості для такого виробництва, а в України
вона є".
KWS вже 11 років працює на українському ринку, але тільки
в останні роки німці стали пускати коріння в місцеве виробництво. У 2008-му
компанія побудувала в Хмельницькій області завод з випуску насіння кукурудзи.
"У цьому сезоні ми були першою компанією, яка
експортувала 26 тис. т кукурудзи до Південної Африки, – каже Олег Левченко,
керівник зернового бізнесу сінгапурської компанії Олам Україна. – Зазвичай
Південна Африка сама є експортером".
За останні десять років міжнародний капітал фундаментально змінив аграрний
сектор України. У сільському господарстві стала переважати іноземна техніка і високі технології, усередині компаній ведеться велика освітня програма з навчання персоналу
Левченко каже, що за останні десять років міжнародний
капітал фундаментально змінив аграрний сектор України. У сільському
господарстві стала переважати іноземна техніка і високі технології, усередині
компаній ведеться велика освітня програма з навчання персоналу.
Десять років тому в Україні не було жодного великого
вітчизняного агрохолдингу, здатного конкурувати на глобальних ринках, – тепер
їх багато. У 2005 році в Україні не було жодної публічної сільськогосподарської
компанії – тепер їх близько 20. Всього лише за перший квартал 2012-го акції
вітчизняних агрохолдингів на противагу решті ринку зросли в ціні на 26%.
На початку червня Україна вперше у своїй історії
виставить на продаж урожай на найбільшій у світі Чиказькій товарній біржі. Якщо
проект піде, банки більш охоче кредитуватимуть село під заставу майбутнього
врожаю, тому що ринок ф'ючерсів дозволяє фіксувати ціну на врожай. Цього не
було раніше.
На початку червня Україна вперше у своїй історії виставить на продаж урожай на найбільшій у світі Чиказькій товарній біржі. Якщо проект піде, банки більш охоче
кредитуватимуть село під заставу майбутнього врожаю
Перед аграріями відкриваються інші горизонти і в
протилежному від США напрямку, впевнений Олег Устенко, виконавчий директор
Міжнародного фонду Блейзера. Зростання чисельності населення і стрімкий
розвиток азіатських економік – причина замислитися про східний фронт.
"Той самий Китай десять років тому дуже мало споживав
молочної продукції, сиру, наприклад, – каже Устенко. – Але в останні п'ять
років ринок сирів в Китаї зростав у геометричній прогресії".
Дрібниця, але
приємно
Крім великих компаній, в Україну підтягнулися середні і
дрібні землероби з усього світу. Ліссітса каже, що знає близько 130 іноземних
фермерів, які перемістилися в Україну будувати світле аграрне майбутнє. У
квітні 2011-го 30 з них об'єдналися під егідою УКАБ у Європейський клуб
фермерів.
Один з них – німець Ганс Венцль. Дев'ять років тому він
переїхав із ситої Баварії в перспективну Черкаську область, село Роги. У себе
на батьківщині фермер обробляв 150 га ріллі. Своєї техніки не було, виживав за
рахунок держдотацій. В Україні він досяг успіху, заснувавши підприємство
Дукра-Агро, де 30 осіб сіють і жнуть на 2,5 тис. га землі. Тут таки західноєвропейський
фермер будує для своїх потреб уже другий елеватор.
"Я походжу з місцевості, де у селян є пара голів худоби і
трохи землі, – розповідає ще один західноєвропейський першопроходець, бельгієць
Бернар Віллем. – У вас же тут – справжня Аргентина. Вода, земля, ліс, люди".
Піді Львовом фермер заснував тваринницьке господарство, де пасуться близько 600
кіз, корови, бики, осли, гуси та качки. Тут таки обладнано виробництво сиру.
Абсолютно адаптувався до українських реалій і Нільс
Петерсен. Спокійне, розмірене життя у Вінницькій області задовольняє колишнього
жителя передмістя Гамбурга. У бесіді з Корреспондентом Петерсен попросив розмовляти
з ним українською, оскільки російською йому говорити складніше. Втім, німець
скромничав. "Дуже багато матюкаюся, – вибачається дружина за німецького
фермера. – Він уже тут сім років живе, навчився".
Хто не ризикує
Бруно запевняє Корреспондент, що зупинятися на
досягнутому скандинави не планують. "Ми кожного року будуємо нові елеватори, –
розповідає швед. – У наших планах продовжувати діяти в цьому напрямі. Ми зараз
збираємося купити калібрувальний завод, щоб починати калібрувати й чистити
спеціальні соєві боби".
У Левченка подібні плани на майбутнє. На днях він
збирається полетіти в Сингапур, у головний офіс компанії Олам. Там неспокійний
топ-менеджер спробує переконати керівництво збільшити інвестиції в розвиток
українського бізнесу – зокрема, в будівництво п'яти елеваторів, портового
терміналу, закупівлю залізничних вагонів для перевезення зерна, розвиток
земельного банку.
Справа пахне мільйоном, і не одним. В Оламу ці мільйони
є. Компанія є одним з найбільших гравців на аграрному ринку планети і бажає
зміцнити своє становище в центрі Європи.
На підтвердження Левченко наводить приклад недавнього
вкладення сингапурців у придбання 75% молочної компанії і 100 тис. га ріллі.
Крім того, в найближчі три роки Олам виділить $ 400 млн на зведення заводу з
переробки молока і створення стада з 50 тис. голів худоби. Відмінна бочка меду.
У ній лише одна ложка дьогтю – все це відбулося не в Україні, а в сусідній
Росії. Тому є причини.
Для того щоб отримати великого, а головне, системного
інвестора, росіяни вистелили червоні килимові доріжки, звільнили імпорт
обладнання (аналоги якого не виробляються в Росії) від сплати ПДВ.
"В Україні ти заплатиш ПДВ, мито, і плюс митниця тобі
нарахує ту вартість, яку вони вважатимуть за потрібну", – пояснює Левченко, як
працює місцеве гальмо інвестицій.
Ще одна палиця в колеса воза під назвою "український аграрний сектор" – вічні суперечки про ринок землі. Його влада збирається запускати вже в наступному
році. Однак, на думку Ліссітси, закон надзвичайно слабкий і заявленої мети – капіталізації села – не досягне
Ще одна палиця в колеса воза під назвою "український
аграрний сектор" – вічні суперечки про ринок землі. Його влада збирається
запускати вже в наступному році. Однак, на думку Ліссітси, закон надзвичайно
слабкий і заявленої мети – капіталізації села – не досягне.
Якщо Україна прагне стати експортно орієнтованою країною,
то норма закону, що обмежує купівлю ріллі 100 га, утопічна. Лише великі гравці
можуть вижити в глобальній конкуренції. У середнього українського підприємства
є близько 2 тис. га землі. Експерт пропонує закріпити цю цифру як земельний
мінімум.
Також слід прибрати із закону норму, що обмежує оренду
землі площею 100 тис. га. Ще одна норма, яка, на думку Устенка, паралізує
ринок, – обмеження продажу землі сільгосппризначення зарубіжним та українським
компаніям з іноземним капіталом.
"Ми чого боїмося, що цю землю знімуть і відвезуть
куди-небудь в Німеччину або Францію? – розводить руками експерт. – Так цього не
станеться. Мені здається, в нашому мисленні стільки стереотипів, які просто
шкодять нам, економічному розвитку країни, не дають можливості нам скористатися
тим потенціалом, який у нас є. Найбільша небезпека – що цей потенціал так і
залишиться потенціалом".
Ще одна складова вибиває ґрунт з-під ніг грошових інвесторів – тривала політична криза
Ще одна складова вибиває ґрунт з-під ніг грошових
інвесторів – тривала політична криза. Ліссітса згадує, який ентузіазм у 2010
році обійняв іноземних капіталістів: "До мене зверталося дуже багато
консультантів Лондонській біржі, інвестори з Америки, з інших країн. А зараз
імідж України в західному світі настільки зруйнований, що за останній рік в ЗМІ
можна знайти тільки негативну інформацію про Україну".
- Який загальний настрій в аграріїв з іноземним
паспортом? – запитав Корреспондент у Бруно.
- Всі дивляться позитивно. Продовжують працювати,
збираються вкладати й розвивати свій бізнес, – відповідає швед. – Єдина
проблема – ризики, пов'язані з політикою. Можливо, вони не реальні, ми тут
працюємо, знаємо, що не так все погано, але те, що люди бачать в новинах, – це,
звичайно, дає іншу картинку. Й інвестори – вони бояться.
Чотири роки світової економічної кризи змінили стиль
управління ризиками глобальних компаній. Якщо до фінансового колапсу діяло
правило "хто не ризикує, той не п'є шампанського", то зараз – "хто не ризикує,
той не п'є валідол". Загроза розорень і втрати бізнесу робить капіталістів
більш обережними. Однією лише високою маржею заманити інвесторів буде складно.
Залучати фінансові ресурси стає значно важче не стільки через їхній дефіцит,
скільки через недовіру до України як такої.
"Якщо політики дадуть працювати спокійно, я проблем не
бачу, – продовжує Бруно. – Ми готові вкладати ще в наш бізнес. Але якщо ризики
політичні сильно підвищуються, звичайно, це інша розмова".
Інвестиції в сільське господарство, поява великих агрохолдингів, висока врожайність, світове зростання цін на продовольство, валютні коливання – ось п'ять основ розвитку агросектора України
Валова сільгосппродукція (фактичні ціни), млрд грн:
65,3 (2002 рік)
64,8 (2003 рік)
83,8 (2004 рік)
92,5 (2005 рік)
95,7 (2006 рік)
109,9 (2007 рік)
152,2 (2008 рік)
154,2 (2009 рік)
189,4 (2010 рік)
248,4 (2011 рік) – попередні дані
Інформація Держкомстату України
***
Цей матеріал опублікований в № 18 журналу Корреспондент від 11 травня 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.