За час президентства Віктора Януковича Партія регіонів перетворилася на другу за чисельністю політсилу Європи і стала аналогом КПРС – партією влади, куди прагнуть не з ідеологічних, а з кон'юнктурних мотивів, пише Ксенія Карпенко у №9 журналу Корреспондент від 7 березня 2013 року.
Якщо сьогодні перед Партією регіонів (ПР) поставити
завдання побудувати і заселити місто-мільйонник, регіонали легко впораються з ним.
В однопартійців Президента вистачить і коштів: у ПР перебувають і найбагатший
українець-мільярдер, Рінат Ахметов, і безліч мультимільйонерів, і простих людей
– за підсумками 2012 року кількість її членів перевалила через рекордну для
країни позначку 1,4 млн осіб.
ПР стала наймасовішою політорганізацією в країні – її
чисельність більш ніж удвічі перевищує аналогічний показник опозиційної
Батьківщини, що займає друге місце.
Українська партія влади опинилася на другому місці в Європі за чисельністю, пропустивши вперед лише ще одну провладну партію Старого Світу – Єдину Росію з її 2 млн членів
Регіонали встановили й інший рекорд – українська партія
влади опинилася на другому місці в Європі за чисельністю, пропустивши вперед
лише ще одну провладну партію Старого Світу – Єдину Росію з її 2 млн членів.
З єдиноросами регіоналів об'єднує не тільки масовість.
Так само як і російська партія, ПР уособлює владу. Регіони зібрали під своїми
прапорами чи не всіх ключових держчиновників, починаючи від міських і районних
керівників. Їх об'єднала не ідеологія – партія влади сьогодні виглядає клубом,
члени якого можуть розраховувати на привілейоване становище.
"Для чиновників значок ПР – це гарантія місця і надія на
кар'єрне зростання", – каже політолог Вадим Карасьов.
У підсумку ПР стає все більш схожою на Комуністичну
партію Радянського Союзу (КПРС), яка в часи застою розгубила партійні ознаки,
ставши кар'єрним майданчиком для найбільш заповзятливих громадян.
"За масовістю і структурою ПР нагадує КПРС з тією лише
різницею, що в останніх була хоча б ідеологія. А в регіоналів є клан,
побудований на спільних бізнес-інтересах і мільярдах", – вважає Карасьов.
Корреспондент вивчив історію ПР, яка починалася з ідей
децентралізації, а перетворилася на типову партію влади, і спробував за
допомогою аналітиків зазирнути в її майбутнє. На їхню думку, перспективи партії
цілком і повністю залежать від Президента Віктора Януковича: до того часу поки
він буде керувати країною, Регіони залишаться номером першим.
В іншому випадку вони ризикують повторити долю Нашої
України (НУ): в той час як її лідер Віктор Ющенко очолював країну і мав високий
особистий рейтинг, нашоукраїнці були на коні, але варто було лідерові Майдану
втратити позиції, і НУ зникла з політичної карти.
Від демократії до авторитаризму
Володимир Рибак, нинішній спікер Верховної Ради,
створюючи 15 років тому прообраз ПР, Партію регіонального відродження України
(ПРВУ), навряд чи міг припустити, що вона перетвориться на хребет української
вертикалі влади й одну з наймасовіших політсил Європи.
Півтора десятка років тому в плани Рибака, який тоді був мером Донецька, не входили рекорди. Він збирався організувати політсилу, яка просувала б ідеї децентралізації, щоб фінансування областей залежало не від центру, а від
наповнення місцевих бюджетів
Півтора десятка років тому в плани Рибака, який тоді був
мером Донецька, не входили рекорди. Він збирався організувати політсилу, яка
просувала б ідеї децентралізації, щоб фінансування областей залежало не від
центру, а від наповнення місцевих бюджетів.
"У житті все було. На мене тоді тиснули, погрожували,
водили з кабінету в кабінет і запитували, навіщо я створив партію. А я казав,
що Україні, яка стала самостійною державою, необхідні децентралізація
управлінської системи та бюджетний федералізм. Без цього європейську державу не
побудувати", – каже сьогодні Рибак Корреспонденту.
Спочатку справи у ПРВУ йшли ні добре ні погано. Хоча у
2000 році в неї влилося кілька структур, а керівниками, крім Рибака, стали ще й
Петро Порошенко, нардеп і власник компанії КП Медіа, що видає Корреспондент,
нардеп-регіонал Валентин Ландик, бізнесмен і парламентарій Леонід Черновецький,
а також відомий донбаський політик і бізнесмен Юхим Звягільський. Цей союз
незабаром розпався.
Але через рік Рибак додумався передати керівництво
партією іншому її батьку-засновнику – Миколі Азарову, на той час – керівнику
Державної податкової адміністрації (ДПА). Саме тоді політсила отримала свою
нинішню назву.
За словами Рибака, в партії було багато невирішених питань, у тому числі і фінансових, тому його вибір і ліг на Азарова. Але як нинішній прем'єр вирішив ці проблеми, засновник ПР не каже
За словами Рибака, в партії було багато невирішених
питань, у тому числі і фінансових, тому його вибір і ліг на Азарова. Але як
нинішній прем'єр вирішив ці проблеми – а Рибак визнає, що з грошима стало
легше, – засновник ПР не каже.
Джерела видання розповідають, що фінансування йшло через
благодійний фонд Професіонал, створений при ДПА в роки керівництва Азарова цією
структурою. За його наказом у 1999 році фонду дали право позачергово
реалізовувати майно, конфісковане податківцями.
Крім того, за заявою нинішнього нардепа-регіонала Інни
Богословської, зробленою у 2004 році, коли вона зі скандалом йшла у відставку з
поста глави Держкомітету з питань регуляторної політики та підприємництва через
розбіжності з Азаровим, представники ДПА примушували бізнесменів до внесків у
фонд Професіонал.
Сам Азаров неодноразово заперечував свою причетність до
Професіонала. Однак зв'язок фонду з ПР довело інтернет-видання Українська
правда (УП): у 2001-2002 роках в київському приміщенні Професіонала за адресою
вул. Житомирська, 19б, розміщувалася центральна штаб-квартира партії і
приймальня її лідера Азарова.
Після помаранчевої революції Професіонал ліквідували, а
все його майно передали благодійній організації Гарант, офіс якої
розташовувався в центрі Києва, на вул. Басейній, 7б. За цією самою адресою, як
з'ясувала УП, була зареєстрована турфірма Благовіст-Тур, серед засновників якої
до 2007 року була дружина нинішнього прем'єра Людмила Азарова.
Наступною удачею ПР стала поява в її лавах Януковича.
Лідери регіоналів, за версією Рибака, стурбовані тим, що Азарова звинувачували
в поєднанні державної і партійної посад, вирішили пошукати йому заміну і
звернули увагу на нового донецького губернатора.
"Він [Янукович] виділявся на тлі інших чиновників, тому
спочатку три, а потім дев'ять обласних парторганізацій ПР попросили його
очолити партію", – розповідає спікер.
За Януковича справи у політсили пішли вгору, особливо у 2004 році, коли головний регіонал країни опинився в ролі кандидата у Президенти
За Януковича справи у політсили пішли вгору, особливо у
2004 році, коли головний регіонал країни опинився в ролі кандидата у
Президенти.
Однак потім був Майдан, поразка на виборах і занепад: з
партії за короткий час вийшли 50 тис. осіб.
Дивно, але сьогодні цей важкий для ПР час Тарас Чорновіл,
екс-нардеп-регіонал, який певний час відігравав роль обличчя регіоналів,
називає "золотим". Партія, за його словами, стала дуже згуртованою. Рішення
приймалися колегіально, велася політична гра.
"Янукович після поразки на виборах перебував у Карлових
Варах [оздоровчий курорт в Чехії], був з нами на телефонному зв'язку, а основну
частину роботи на себе взяли Андрій Клюєв [сьогодні – секретар РНБОУ] й Едуард
Прутнік [екс-нардеп-регіонал, бізнесмен]", – згадує політик в бесіді з
Корреспондентом.
Чорновіл розповідає, що в ті часи в ПР проходили "за
заслугами": ті, хто вів активну роботу, мали право провести у виборчі партійні
списки "своїх". Сам він таким чином "вписав" на виборах 2006 року шість осіб.
Крім активістів, таке право отримали, за його словами, ще й фінансисти партії.
Тоді в ПР панувала демократія. Потрапити на прийом до
Азарова, якщо вірити Чорноволу, можна було після одного телефонного дзвінка, до
Януковича – після двох.
"У верхівці партструктури рішення приймалися прозоро. Ми
розуміли, що відбувається, мали право заперечити і висловити свою точку зору", –
каже екс-нардеп.
Все змінилося, коли Янукович знову вирушив у похід за
кріслом глави держави. За короткий час вище парткерівництво віддалилося від
решти членів ПР.
Перемога або смерть
Зараз регіонали втратили не тільки внутрішню
демократичність, але й, судячи з досвіду спілкування Корреспондента з елітою ПР
в особі її нардепів, забули про власну ідеологію.
Понад 1,4 млн осіб у країні мають партквитки пропрезидентської сили. Політсла виросла як на дріжджах, нарощуючи чисельність навіть швидше, ніж це робила НУ в
перші постмайданні роки
Однак усе це не завадило партії продемонструвати інші успіхи:
за даними прес-служби регіоналів за січень, понад 1,4 млн осіб у країні мають
партквитки пропрезидентської сили. Політсла виросла як на дріжджах, нарощуючи
чисельність навіть швидше, ніж це робила НУ в перші постмайданні роки.
Щоправда, у 2012-му в Регіони взяли "лише" 50 тис. осіб.
Хоча цей результат – плід штучних обмежень. Охочих приєднатися до ПР, за
словами Рибака, стало так багато, що президія серйозно скоротила набір нових
членів.
"Перший час партія збільшувала свої лави. Зараз вона
нараховує майже 1,5 млн членів. Але кілька років тому президія партії ухвалила
рішення, що прийом закінчено, існує лише відбір – щоб не було "тимчасовиків" і
"баласту", – розповідає Рибак. Нині, за його словами, ПР укомплектовують майже
винятково потрібними фахівцями – переважно юристами та економістами.
Однак навіть 50 тис. у масштабах України – солідна цифра.
Для порівняння: списочний склад всього Фронту змін Арсенія Яценюка – більш ніж
вдвічі менше.
ПР перетворилася на наймасовіший український
політпродукт, в деяких регіонах закривши собою все. Наприклад, на малій
президентській батьківщині – в місті Єнакієвому – в ПР офіційно перебувають 15
тис. жителів, тобто кожен десятий городянин.
Схожий стан речей характерний для Донеччини, де всі,
починаючи від рядових чиновників і закінчуючи обласним начальством, мають
партквиток пропрезидентської сили. В області, за даними прес-служби ПР, у
партії наймасовіше регіональне представництво – 292 тис. осіб.
Найменше однопартійців Януковича на Львівщині – 12,3 тис.
Зате помітна частина з них представляють у регіоні державну владу.
Наплив чиновників – важлива тенденція в сьогоднішній ПР. У партії, як і в більшості інших українських великих політпроектів, за влучним висловом Карасьова, немає ідеології, зате є ключова перевага – прямий зв'язок з вершками державної бізнес-політичної еліти
Наплив чиновників – важлива тенденція в сьогоднішній ПР.
У партії, як і в більшості інших українських великих політпроектів, за влучним
висловом Карасьова, немає ідеології, зате є ключова перевага – прямий зв'язок з
вершками державної бізнес-політичної еліти.
Не менш активно приєднатися до ПР намагаються й
вітчизняні підприємці. Показовий приклад фракції регіоналів у ВР: в неї входять
відразу 18 мультимільйонерів, учасників Золотої сотні Корреспондента, що об'єднує
найбагатших українців. Серед них відразу п'ять осіб – перебіжчики з
опозиційного табору. Це колишні бютівці Олександр Фельдман, Василь
Хмельницький, Таріел Васадзе, Євген Сігал та Сергій Буряк.
Кон'юнктурники, на думку експертів, погіршили атмосферу в
партії, зробивши її групою випадкових попутників, налаштованих на особистий
успіх. Саме тому, як вважає Чорновіл, партія стала нагадувати ляльковий театр,
де всі важливі рішення приймають Президент і його старший син Олександр.
"ПР – типова пострадянська партія влади. В основному в
таких партіях борються за ресурси, за доступ до головних, а не за ідеологію", –
каже Артем Біденко, політолог, засновник SA Political Communications.
Для Чорновола зміни виявилися в тому, що в ПР відступили
від колишнього залізного правила – "своїх не кидати".
Тепер у партії немає проблем з фінансами. Але от звідки вони беруться – питання закрите
Зате тепер у партії немає проблем з фінансами. Але от
звідки вони беруться – питання закрите. Про джерела наповнення парткаси Рибак,
наприклад, замовчує. А найбагатший соратник регіоналів – екс-депутат Ахметов –
через свого секретаря передав виданню, що у фінансуванні ПР він участі ніколи
не брав.
Однак про те, що ресурси ПР майже безрозмірні, свідчать цифри:
за підрахунками Біденка, на останніх парламентських виборах ця політсила
витратила на промо більше за інших конкурентів – $ 500 млн, що в десять разів
перевищує витрати Об'єднаної опозиції.
"Якщо партії потрібні гроші, вони швидко і легко
знаходяться. Як з постійних джерел, так і з додаткових, адже завжди є багато
бізнесменів, готових профінансувати свою стабільність", – запевняє експерт.
Гроші, як і масовість, не зробили ПР сильнішою. Майбутнє найчисленнішої партії України опинилося в прямій залежності від того, чи залишиться Янукович, а разом з ним і його команда, на вершині
Гроші, як і масовість, не зробили ПР сильнішою. Майбутнє
найчисленнішої партії України опинилося в прямій залежності від того, чи
залишиться Янукович, а разом з ним і його команда, на вершині.
"Якщо регіонали залишаться при владі, партія зростатиме,
а її члени – і далі займатимуться бізнесом, – прогнозує майбутнє "української
КПРС" політолог Карасьов. – Якщо ж до влади прийде інша партія, регіонали не
зможуть далі нарощувати капітали і лобіювати свої інтереси, внаслідок чого
зникне і партія".
Партійні ряди
Найчисленніші партії деяких європейських країн
1. Єдина Росія (Росія), рік заснування – 2001, кількість членів – 2.073,8 тис. осіб
Має більшість у парламенті, представлена в усіх законодавчих зборах регіонів. У минулому головою партії був нинішній президент Росії – Володимир Путін. Зараз партію очолює прем'єр-міністр РФ Дмитро Медведєв
2. Партія регіонів (Україна), рік заснування – 1997, кількість членів – 1.436,8 тис. осіб
Сформувала найбільшу фракцію у Верховній Раді, представлена майже у всіх обласних, міських, районних радах. Лідер партії Віктор Янукович є Президентом України. Більшість міністрів – члени ПР
3. Народ свободи (Італія), рік заснування – 2007, кількість членів – 1.150 тис. осіб
Заснована Сільвіо Берлусконі. Формувала італійський уряд з 2008 до 2011 рік. У 2011-му зазнала поразки на місцевих виборах. На дострокових парламентських виборах 2013 року отримала 29,1% голосів виборців, взявши 124 із 630 місць у палаті депутатів і 117 з 315 місць у сенаті
4. Народна партія (Іспанія), рік заснування – 1989, кількість членів – 806,1 тис. осіб
Правляча політична партія Іспанії правоцентристського спрямування. На виборах 2011 року отримала більшість (44,6%) голосів і зайняла 185 з 350 місць у конгресі. У сенаті партія займає 159 із 266 місць. У регіональних парламентах – 561 місце з 1.268
5. Соціал-демократична партія Німеччини, рік заснування – 1863, кількість членів – 483 тис. осіб
Найстаріша політична партія Німеччини, в післявоєнний час – одна з двох найвпливовіших політсил країни: починаючи з 1949 року три з восьми канцлерів Німеччини були представниками СДПН. Займає 146 з 620 місць у бундестагу і 594 з 1.875 місць в регіональних парламентах
6. Союз за народний рух (Франція), рік заснування – 2002, кількість членів – 300 тис. осіб
Сформувалася навколо Жака Ширака, який балотувався на другий президентський термін. Виграла парламентські вибори 2002 року, президентські і парламентські вибори 2007-го, але програла парламентські та президентські вибори – 2012
7. Консервативна партія (Великобританія), рік заснування – 1834, кількість членів – 130 тис. осіб
Найстарша з наявних політичних партій у світі. Перемагала у 20 з 44 парламентських виборів. Займає 306 із 646 місць у палаті громад і 196 з 724 місць у палаті лордів. Також користується найбільшим представництвом у місцевій владі і серед британських партій в Європарламенті
8. Польська селянська партія (Польща), рік заснування – 1990, кількість членів – 124 тис. осіб
Має 29 з 460 місць у сеймі, два зі 100 місць у сенаті, чотири місця в Європарламенті. Представляє інтереси мешканців сіл і малих населених пунктів, у великих містах не користується великою підтримкою
Дані інформаційно-довідкової служби Корреспондента
***
Цей матеріал опубліковано в №9 журналу Корреспондент від 7 березня 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.