Планета потопає у смітті, смолі та нафті.
Зосередившись тільки на глобальному потеплінні, екологи та політики забули про інші загрози клімату, пише Павло Сивокінь у №48 журналу Корреспондент від 4 грудня 2015 року.
На саміті зі зміни клімату в Парижі основна тема, яку обговорювали більшість політиків й експертів, – підвищення середньосвітової температури на два градуси за Цельсієм у наступні 100 років. На думку багатьох експертів, це може призвести до непоправних змін в екологічній системі. Але при цьому майже всі в Парижі визнають дві речі.
По-перше, навіть якщо країни підпишуть фінальний договір, покликаний замінити Кіотський протокол, ситуація з підвищенням світової температури не сильно зміниться. Оскільки не існує норм, що зобов'язують держави скорочувати викиди: поки вони повинні робити це з доброї волі, оскільки у світовій практиці примус в екологічних питаннях не прийнятий.
З іншого боку, такі великі країни, як США чи Китай, успішно ігнорували і попередній договір, і ніщо не завадить їм зробити це знову. Тим більше у Вашингтоні вже заявили: екологічні норми виконуватимуться тільки за умови, що вони не будуть гальмувати економічний розвиток країни. А це означає, що викиди можна як скорочувати, так і нарощувати залежно від волі тієї чи іншої партії, яка приходить до влади.
У Китаї ж продовжують вимагати від розвинених країн грошей на екологічні проекти, прикриваючись своїм статусом держави, що розвивається. Але вже зараз зрозуміло, що фонд з боротьби з глобальним потеплінням у розмірі $ 1 трлн не буде кому наповнювати.
По-друге, навіть самі екологи визнають, що викиди парникових газів можуть бути не головною причиною зростання температури. Зараз все більше екологів вважає, що цей процес може бути пов'язаний з природним циклом похолодання і потепління на планеті Земля.
При цьому вони визнають, що багато раніше забутих факторів можуть впливати на клімат анітрохи не менше. Можливо, вони не справляють враження такої глобальності, але вже точно є прямим наслідком діяльності людини. Корреспондент проаналізував екологічні небезпеки, які можуть загрожувати світу і без глобального потепління.
Рукотворний смог у Китаї та Японії
Перші проблеми з китайським повітрям почалися в кінці 1980-х років. Тоді в КНР запрацювали реформи Ден Сяопіна, й економіка країни почала зростати з прискоренням 10% щорічно. Більше третини цього зростання давали енергетичні та металургійні заводи, які підпорядковувалися не Пекіну, а владі провінцій.
Частина викидів з’являється у вигляді опадів в Кореї або Японії, і це дуже дратує Сеул і Токіо. Так, з 2010-го кількість випадків захворювань дихальних шляхів у західних префектурах Японії, куди сягають китайські вітри, зросла на 1,2 млн щорічно. Південна Корея почала реалізацію глобальної програми з висаджування дерев на шляху цих вітрів. На неї вже встигли витратити понад $ 2 млн, але поки незрозуміло, чи принесе вона користь.
Під тиском і власних громадян, і сусідів влада Китаю погодилася піти на окремі кроки з метою вирішення цієї проблеми. Але експерти вважають, що для очищення повітря Піднебесної буде потрібно значно більше грошей. За даними Світового банку, щоб вирішити ситуацію зі смогом, знадобиться витрачати не менше 9% ВВП, а це в десять разів більше, ніж $ 300 млрд.
Нині ж ситуація буде тільки погіршуватися. За інформацією NASA, середня видимість у китайських мегаполісах за п'ять-вісім років скоротиться до 30-40 м залежно від погоди і сили вітру. А кількість хворих на респіраторні захворювання і рак легенів зростатиме на 250-300 тис. на рік. І головне, якщо зараз смог опускається на великі міста періодично, то з часом він висітиме там постійно.
Сміттєві острови в океані
Найбільшим сміттєвим островом у світі є Тихоокеанська пляма. Вона швидко зростає приблизно з 1950-х років за рахунок особливостей Північно-Тихоокеанської системи течій – через це центр плями, куди і потрапляє все сміття, відносно стаціонарний. За оцінками вчених, на цей час маса сміттєвого острова складає понад 3,5 млн т, а площа – понад 1 млн кв. км.
Ця величезна купа плавучого сміття – фактично найбільше звалище планети – тримається на одному місці під впливом підводних течій, що мають завихрення. Смуга так званого супу тягнеться від точки приблизно за 500 морських миль від узбережжя Каліфорнії через північну частину Тихого океану повз Гаваї і ледве не сягає віддаленої Японії.
Тут розташований потужний Північно-Тихоокеанський субтропічний вир, утворений у точці зустрічі течії Куросіо, північних пасатних течій і міжпасатних протитечій. Північно-Тихоокеанський вир – своєрідна пустеля у Світовому океані, куди з усіх кінців світу століттями відноситься найрізноманітніший непотріб – водорості, трупи тварин, деревина, уламки кораблів. Це справжнє мертве море.
Через велику кількість гниючої маси вода тут насичена сірководнем, тому Північно-Тихоокеанський вир украй бідний на життя – тут немає ні великих промислових риб, ні ссавців, ні птахів. Нікого, крім колоній зоопланктону. Сюди не заходять промислові судна. Навіть військові і торгові кораблі намагаються оминати це місце, де майже завжди панує високий атмосферний тиск і смердючий штиль.
Розливи нафти у Світовий океан
Ще недавно здавалося, що проблема із забрудненням Світового океану нафтою перестала бути такою актуальною. В останні роки нафтовидобувні компанії намагалися відповідально ставитися до питання безпеки і платили значні суми для очищення океанів.
Але навесні 2010 року в Мексиканській затоці стався вибух і пожежа на видобувній платформі DeepWater Horizon. З 20 квітня до 19 вересня, поки тривала ліквідація аварії, у воду щодоби потрапляло близько 5 тис. бар. нафти. За іншими даними, у воду потрапляло до 100 тис. бар. на добу, про що в травні 2010-го заявив міністр внутрішніх справ США.
До кінця квітня нафтова пляма досягла гирла річки Міссісіпі, а в липні нафта була виявлена на пляжах американського штату Техас. Крім того, підводний нафтовий шлейф розтягнувся на 35 км завдовжки на глибині більш ніж 1 тис. м. За 152 дні у води Мексиканської затоки через пошкоджені труби свердловини вилилося близько 5 млн бар. нафти. Площа забруднення склала 75 тис. кв. км.
Навіть зараз тривають роботи з ліквідації нафтової плями. А уряд США заморозив усі проекти з буріння на шельфі. Але водночас Китай в останні роки все активніше розробляє свої родовища в Південно-Японському морі. Й екологи чекають нових серйозних аварій.
***
Цей матеріал опублікований в № 48 журналу Корреспондент від 4 грудня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованими на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.