Через руйнацію промислових підприємств та окупацію територій, на яких вони розміщені промислове виробництво України скоротилося на 30-40%.
ВВП України скоротилося за минулий рік на 30, 4%, за оптимістичними даними промислове виробництво впало на 30-40%. Експерти кажуть, що наразі є велика загроза деіндустріалізації країни та закликають владу вживати заходів вже зараз аби цього не допустити.
Після війни можлива деіндустріалізація
Під час війни багато промислових підприємств було пошкоджено або знищено, деякі опинились на тимчасово окупованих територіях. Навіть ті, які не зруйновані та знаходяться на підконтрольній Україні території мають проблеми з логістикою, збутом продукції та стикаються з нестачею коштів. Експерти починають бити на сполох і закликають владу вже зараз під час війни робити щось аби зберегти промисловий потенціал країни та не перетворитись виключно на аграрну країну.
Максим Орищак, аналітик компанії “Центр біржових технологій” (ЦБТ) каже, що проблеми української економіки очевидні і є наслідком важких інфраструктурних руйнувань у період війни. Тому зараз через цей фактор ми стоїмо на порозі деіндустріалізації. По суті це означає, що запущено процес соціальних та економічних змін, викликаних зниженням або повним припиненням індустріальних активностей у країні, особливо у важкій промисловості та індустріальному виробництві.
Своєю чергою Андрій Ропицький, директор індустріального парку “Біла Церква” в коментарі GMK Center каже, що після закінчення бойових дій цілком можлива деіндустріалізація України. Українська промисловість переживає дуже складні часи через падіння попиту, складність експорту, релокації, порушення ланцюгів поставок, віялові відключення світла, блокування податкових декларацій та ін.
Треба рятувати промисловий потенціал країни
Експерти кажуть, що вже зараз владі потрібно робити кроки аби врятувати промисловість та уникнути деіндустріалізацію.
На думку народного депутата Дмитра Кисилевського треба сприяти створенню виробництв навіть під час війни. Це можна зробити за допомогою таких інструментів, як страхування воєнних ризиків, доступ до довгих і дешевих грошей, компенсація витрат на капітальні інвестиції в переробну промисловість у вигляді податків, стимулювання експорту переробної промисловості, розширення застосування локалізації в держзакупівлях та розвиток індустріальних парків.
Своєю чергою А. Ропицький каже, що вітчизняному виробнику потрібна держпідтримка. На його думку, завдяки закону про локалізацію, місцева складова у вартості сировини, матеріалів, вузлів та агрегатів, що закуповуються за держрахунок, має бути не менше 15%. Цей механізм підтримки дасть поштовх для розвитку переробної промисловості, залучення інвестицій та створення близько 60 тис. нових робочих місць.
Також, на його думку, необхідно стимулювати вихід товарів українського виробництва на європейські ринки.
Україна може скористатися обставинами, що склалися аби перетворити їх на свої плюси та не відновлювати все зруйноване у тому ж вигляді, в якому воно було до війни, а зробити все на сучасний лад. Тоді і екологія в Україні стане краще, і прибутки виростуть.
Приміром, за словами Івана Нікітченка, директора Crane IP Law Firm металургія до війни не показувала якісних змін, залишаючись залежною від цінових трендів у світі. Можливо це шанс для неї модернізуватися.
Своєю чергою директор UParks та Industrial Management Company Валерій Кирилко каже, що потрібно буде відновлювати все так, щоб виробництво мало перспективи розвитку – створювати підприємства вищого рівня за технологіями, якістю, організацією виробництва та ін.
На думку А. Ропицького, наша країна має всі передумови для нової хвилі індустріалізації. Адже, хоча виробничі компанії мають значні втрати доходів і знизили обсяги виробництва, вони з оптимізмом дивляться на строки виходу на довоєнний рівень виробництва найближчими роками, особливо якщо їм буде надано грантову допомогу чи державну фінансову підтримку.
Дещо для збереження промислового потенціалу країни робиться вже зараз.
Так прем'єр-міністр України Денис Шмигаль каже, що уряд працює над продовженням “економічного безвізу” з ЄС, покращенням логістики та новими маршрутами для експорту української продукції.
Також він обіцяє, що уряд й надалі допомагатиме приватному сектору. Буде продовжено програми пільгового кредитування, зокрема для поновлення бізнесу, програму грантів “єРобота”, регуляторні та фіскальні стимули в рамках Дія City, індустріальних парків та інвестнянь.
Водночас є експерти, які не вбачають проблем в можливій деіндустріалізації. Так, Олександр Охрименко, президент Українського аналітичного центру каже, що після війни країні треба сконцентрувати увагу на аграрному комплексі.
“Україна сильна агробізнесом. Вона продемонструвала це навіть під час війни, продовжуючи годувати світ. Саме в цю галузь і потрібно інвестувати після закінчення війни. Тим паче, що наступного року запускається ринок землі”, - каже експерт.
Треба розв’язувати проблему комплексно
М. Орищак вважає, що проблему падіння промвиробництва потрібно вирішувати комплексно.
Найбільш глибинні завдання, на його думку, полягають у створенні надійної правової бази, щоб іноземні інвестори почувалися захищеними, коли будуть вкладати гроші у відновлення промислового потенціалу України. Також гостро постає питання корупції, оскільки навіть у період війни ми регулярно стикаємося з гучними справами про розкрадання майна та коштів з бюджету. Тому проблема української економіки не лише у руйнуваннях та систематичному браку фінансування, а отже, не варто чекати, що держпідтримка вітчизняного виробника, чи страхування військових ризиків у сукупності з доступом до довгих і дешевих грошей допоможуть. На думку експерта, під час війни Україні не можна надавати доступ до додаткового фінансування під приводом порятунку економіки. По-перше, є ризик повторних руйнувань, доки не закінчено війну. По-друге, поки продовжується війна - корупційні схеми на низах можуть зіпсувати плани нашого уряду щодо порятунку економіки.
Якщо брати приклад відновлення та згодом процвітання країн, то потрібно максимально сконцентрувати зусилля навколо існуючих економічних потужностей, не нарікаючи на проблеми руйнувань. Коли війна буде закінчена, потрібно буде будувати сучасні заводи, а поки що доцільним буде планування актуальних виробництв на майбутні роки та навчання персоналу.
Люди потребують роботи, тому їх треба навчити тим спеціальностям, які потрібні будуть Україні для відновлення після війни. Якщо сконцентрувати зусилля на тому, щоб займатися навчанням людей, або перепрофілюванням під потреби держави після війни зараз, то у післявоєнний час наша економіка може отримати потужний приплив інвестицій. Бо в нас буде готова армія фахівців не з юридичною та економічною освітою, які незатребувані, а з технічним чи виробничим ухилом, що дозволить населенню одразу отримувати робочі місця на заводах та відновлювати країну.
Вікторія Хаджирадєва