Багато українців одразу ж після повномасштабного вторгнення росіян в нашу країну виїхали за кордон. Вони убезпечили себе та своїх дітей від жахів війни, проте мають там певні труднощі.
Повернеться лише третина
За даними Управління верховного комісара ООН у справах біженців, починаючи з лютого 2022 року, з України до країн Європи виїхали понад 8,1 млн українців, які офіційно вважаються біженцями, а близько 4,8 мільйона подали заяву на отримання тимчасового захисту в одній із країн ЄС. Серед трійкилідерів Польща - там знайшли прихисток 1 563 386 українців, Німеччина - 1 055 323 та Чехія - 494 793. Далі йдуть Італія ( 171 739), Іспанія (168 654), Великобританія (163 500), Болгарія (153 170), Франція (118 994), Румунія (117 041) та Молдова (109 348). А в інших країнах Європи кількість біженців з України не перевищує загалом 100 тис. осіб.
Особливості перебування наших співгромадян за кордоном з'ясувало Агентство ЄС з основних прав (FRA), провівши опитування. В ньому на онлайн запитання в період із серпня до вересня 2022 року 14 685 українських біженців, які проживають у десяти країнах ЄС: Болгарії, Чехії, Естонії, Німеччині, Угорщині, Італії, Польщі, Румунії, Словаччині та Іспанії.
На жаль, майже половина опитаних заявили, що почуваються пригніченими - часто відчувають депресію чи пригнічений стан. Проте понад 60 % респондентів сказали, що від моменту прибуття до країни, що приймає, вони з оптимізмом дивляться в майбутнє.
Також стало відомо, що 50% учасників мають фінансові проблеми. Однією з найбільших перешкод на ринку праці стала мова, а точніше - її незнання: чверть біженців сказали, що вони не володіють мовою країни, в якій наразі живуть, тоді як 41% відповіли, що говорять, але дуже погано. Тому лише третина українців мають оплачувану роботу.
Крім того, опитаним довелося мати справу з недобросовісними роботодавцями: близько 30% людей повідомили про експлуатацію, яка найбільше має місце на заводах і будмайданчиках.
Приблизно третина учасників дослідження стверджують, що в довгостроковій перспективі хочуть повернутися на батьківщину. Водночас найвищий відсоток біженців, які мають намір залишитися там, де зараз мешкають, 42% - у Німеччині. Серед 10-ти досліджуваних країн саме в Німеччині перебуває найбільша частка українців, котрі отримали від держави житло та мають змогу безкоштовно відвідувати мовні курси. Разом з тим, частка українських біженців, які не працюють, у Німеччині найменша з-поміж інших країн Європи.
"Оскільки війна затягується, нам необхідно вжити ефективних довгострокових заходів, які дадуть змогу суспільствам, що приймають, і переміщеним особам адаптуватися до потрясінь, спричинених цією війною", - заявив директор FRA Майкл О'Флаерті у коментарі Politico. А віце президент Єврокомісії Дубравка Шуїця вважає, що країнам, які приймають українських біженців, таким як Німеччина та Польща, доведеться пристосовуватися до того, що українці залишаться в них на довгі роки навіть після закінчення війни.
Демографічний ризик
Активна міграція через воєнні дії в Україні негативно впливає на процеси скорочення і старіння населення українців. Щоправда, ці тенденції намітилися у нас набагато раніше. Адже в нашій країні щорічно, починаючи з 1994 року, кількість населення поступово скорочувалася, і нас уже давно не 52 мільйони. Демографи припускають, що нині чисельність українців - десь на рівні 34-35 мільйонів. Точніші ця статистика стане відомою після війни, коли, нарешті, буде проведено перепис. Але вже наступного року у нас через повномасштабне вторгнення росіян може статися катастрофічний обвал чисельності населення.
"Я мрію, щоб до 2030 року нас було 35 мільйонів. На жаль, цього може й не бути. Адже війна триває, ми втрачаємо людей через надмірну смертність. Це не тільки загиблі, а й ті, хто вмирає через стреси, перевантаження, неякісне харчування, недостатність медичної допомоги", - сказала академік, директор Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАН України Елла Лібанова під час пресконференції в Укрінформі.
Науковець також звертає увагу на низький рівень народжуваності.
"Ми ще повною мірою цього не відчуваємо. Але 2023 рік буде роком катастрофічного падіння цього показника. Скажімо, для того, щоб мати просте відновлення поколінь, треба, аби одна жінка за своє життя (усереднено) народила 2,13 - 2,15 дитини. 2021 року ми мали показник 1,1. 2022 року - ще менше, але скорочення ще не буде катастрофічним за рахунок дітей, які народилися в першій половині року. Дай Боже, щоб 2023-го ми зупинилися на показнику 0,8", - наголосила вона.
Лібанова також звернула увагу на ще одну болісну проблему - міграцію. Утім, на її думку, люди, котрі виїхали через війну за кордон, нині живі і є надія, що вони все ж повернуться додому. Це залежить від тривалості бойових дій та від умов, що формуватимуться у нас після війни.
"Чим довше люди перебуватимуть за кордоном, тим більше вони адаптуються й намагатимуться залишитися там назавжди. Крім того, що довше триватиме гаряча фаза війни, то сильніше буде зруйновано нашу інфраструктуру - як виробничу, так і соціальну, передовсім житлову. Якщо у людей зруйноване житло і якщо в них немає роботи, їм не буде куди і для чого повертатися", - пояснила директор інституту демографії.
Можливо, зупинити міграційні процеси вдасться за допомогою плану Маршалла від міжнародних партнерів, який може зберегти трудові ресурси і стабілізувати ринок праці в Україні. За успішної реалізації його створюватимуть нові робочі місця. Важливо те, що це відбуватиметься переважно під контролем західних партнерів, які не дозволять платити за хорошу роботу невідповідно низьку зарплату.
"Це означає, що будуть робочі місця з нормальною оплатою праці і з перспективами. Тому люди принаймні не поїдуть звідси. Головне - не стільки думати про повернення жінок, які зараз перебувають за кордоном, скільки про запобігання виїзду туди чоловіків після припинення дії воєнного стану. Ризик цього шалений. Родини возз’єднаються. Питання - де", - підсумовує академік.
Галина Гірак