Сьогодні в Ізраїлі проживає понад 100 тисяч "джууро" – горянських євреїв – однієї з найбільш малочисельних єврейських громад.
Приїхавши з різних країн, на новій батьківщині вони продовжують дбайливо оберігати свої звичаї, мову та культуру, які представляють своєрідний сплав національних особливостей євреїв-горян і традицій кавказьких народів, серед яких вони жили століттями.
Горянських євреїв Кавказу й понині вважають одним із найменш вивчених народів цього регіону. У письмових джерелах майже не збереглося відомостей з давньої історії євреїв Східного Кавказу, немає в них і прямих даних щодо доби та обставин міграції, але, незважаючи на це, багато дослідників впевнено стверджують, що східнокавказька єврейська громада постала у ранньому Середньовіччі, а також про те, що генетично вона тісно пов'язана з іранським єврейством.
Про це свідчить, зокрема, те, що в основі сучасної мови "джуурі" лежить один із діалектів перської мови. Тим не менше, щодо походження та історії гірських євреїв й сьогодні існує безліч міфів й домислів. Самі горянські євреї, розповідаючи про своє походження, найчастіше з гордістю переказують легенду про 19 своїх пращурів, які залишили Вавилон і оселилися на схилах гір Кавказу.
Від Німеччини до Куби
Сьогодні 200-тисячна громада горянських євреїв розсіяна по цілому світу. Незважаючи на їхню нечисленність, представників цього народу можна зустріти в десятках країн на трьох континентах: в Росії, Азербайджані, США, Грузії, Австралії, Німеччині, Канаді, Австрії, Іспанії, Казахстані і навіть на Кубі. Більшість – а це приблизно до 120 тисяч – в Ізраїлі.
До заселення ізраїльських земель закликав горянських євреїв ще наприкінці 19-го століття ідеолог сіонізму Теодор Герцель. Однак перший "кавказький Ексодус" почався навіть раніше – у середині 19-го століття. А вже на початку наступного, переселенці з Кавказу заснували селище Кфар-Барух, яке існує і нині.
"Ніхто цих фактів не знає, навіть я про них не знав, – нарікає перший консул Ізраїлю в Азербайджані і голова об'єднання горянських євреїв в Ізраїлі Яків Ювшаєв, – У школах цього не викладають. Сьогодні нікого не цікавить наша самобутня мова, традиції, культура, хоча кавказці одними з перших допомагали в освоєнні цих земель", – каже він.
Труднощі поглинання
В уявленні корінних ізраїльтян горянські євреї посідають місце десь посередині між "росіянами" – мільйонною громадою вихідців з СНД – і "сефардами", не менш численною масою вихідців з країн Сходу та Північної Африки.
Найчастіше "горян" з кимось плутають. У свою чергу, образа на ізраїльський істеблішмент, який, на думку багатьох членів цієї громади, не оцінив їхній внесок у становлення ізраїльської державності, досі не слабшає.
Особливо боляче "горяни" сприймають побутові ярлики та стереотипи, які укорінилися в суспільстві після другої і третьої хвилі еміграції з СРСР у 1970-х і 1980-х.
Місцеві ЗМІ нерідко загострюють увагу громадськості на кримінальних інцидентах за участю "кавказців", тоді як представників цієї громади нечасто зустрінеш серед ізраїльської політичної та ділової еліти.
І все ж деяким з них вдалося зробити в Ізраїлі успішну кар'єру "національного масштабу". Найпомітніші це, перш за все, "ізраїльська Едіт Піаф" – легендарна "співачка воєн Ізраїлю" Яффа Яркон, пік популярності якої припав на 1960-і роки, поп-діва Саріт Хадад і колишній заступник начальника Генштабу Адам Іекутіель.
"Потенціал у громади є", а от можливостей реалізації талантів, скаржаться "кавказці" в Ізраїлі, не так багато.
Це підтверджують і різні соціологічні дослідження. Згідно з одним із них, що здійснило Центральне статистичне бюро Ізраїлю, інтеграційні проблеми починаються у "горян" ще зі шкільної парти: менше половини (близько 42%) дітей з цієї громади завершують навчання з атестатом зрілості, тоді як серед вихідців із західної частини колишнього СРСР цей показник перевищує 62%.
"Кавказькі гетто"
Проблемній статистиці нерідко знаходять географічне пояснення – більшість ізраїльських горянських євреїв проживають у містах периферії, в основному на півночі й на півдні країни.
У 1990-ті роки влада Ізраїлю намагалися збільшити населення так званих "міст розвитку". І без того неблагополучні міста із соціальними проблемами, як Ашкелон, Акко, Хадера, Ор Аківа, за словами багатьох вихідців з Кавказу, стали для них своєрідними "маленькими гетто".
Деякі райони Акко на півночі Ізраїлю місцеві журналісти іменують не інакше як "маленькою Боснією", порівнюючи громадянську війну у тій державі з частими міжнаціональними конфліктами у місті.
Перші візити до районів компактного проживання "кавказців" в Акко можуть справити гнітюче враження: панельні будинки на кшталт радянських "хрущовок", ватаги крикливих дітлахів та компанії підлітків, що безцільно сьорбають пиво біля кількох гуртівень, наочно демонструють наявність глибоких соціальних проблем.
Краще організованою виглядає життя громади "горян" на півдні країни. Тут видають відразу дві спеціалізовані газети, проводять вечори культури та історії громади, у місцевих районних центрах культури (іменованих в Ізраїлі "матнас") діють гуртки традиційного танцю, театр та навіть соціальні програми академічної допомоги старшокласникам.
Проте все це культурне розмаїття розраховано виключно на "внутрішнє споживання", переконаний засновник легендарного дагестанського ансамблю Лезгинка Йосип Матаєв.
"Ми їздили по цілому світу. Усюди зали аплодували стоячи нашим танцям. Приймали нас чудово. Приїхавши сюди, я мріяв створити тут ансамбль. Але куди б не звертався з проханнями, скрізь я отримував відмову", – скаржиться Матаєв.
"Скляна стеля"
"Горяни" часто нарікають на те, що чимало з них так і не прижилися на новому місці. Волонтер по роботі з кавказькою молоддю Александр Матата з Беер-Шеви ще не полишив ідею щось змінити. Колеги вважають його ініціативи наївними, але, на його думку, єдиний шлях, яким можна витягти молодь з вулиць, – це освіта.
Він не бажає, щоб молоде покоління кавказців продовжувало "мучитися у пошуках роботи", розраховуючи лише на прибирання вулиць та охорону супермаркетів. "Існує якась "скляна стеля для кавказців,- розмірковує Матата. – Але ми більше не хочемо виконувати чорну працю. Усі прибиральники – туди набирають кавказців, – подивіться, там скрізь наші!"
З цією думкою згоден і президент Міжнародного єврейського фонду Азербайджану Герман Захар'яєв. За його словами, за останні 20 років статус горянських євреїв в Ізраїлі не тільки не зріс, а й навіть знизився. "Починаючи з 1990 року, я не бачу поліпшення статусу представників нашої громади. Люди тут не просуваються вперед, не інтегруються", - переконаний Захар'яєв.
Тим не менше, представники останніх хвиль репатріації майже не об'єднуються з організаціями репатріантів з інших регіонів СРСР, хоча у дорослого покоління мова спілкування в основному російська.
Причини такого становища - у культурних відмінностях етнічних груп. Адже власні традиції і самобутність - головний форпост горянських євреїв в Ізраїлі, підкреслює глава молодіжного Об'єднання вихідців з Кавказу Павло Ілазаров.
"Наша громада, – розповідає він, – на відміну від багатьох інших, на Кавказі, могла собі дозволити відносну свободу: зберігати традиції, відзначати релігійні свята. Тим не менше, комуністичний режим не дозволяв нам робити це вільно й відкрито. Усі свята відзначалися у вузькому колі. Але в пам'яті у людей вони залишилися. Тому ми залишаємося вірними своїм общинним традиціям і в Ізраїлі".
Вірність традиціям
Незважаючи на те, що горянські євреї живуть далеко від історичної батьківщини, вони все ж так само дотримуються всіх своїх національних традицій і звичаїв. Практично втративши носіїв мови "джуурі", яку ЮНЕСКО відносить до числа вимираючих, горянські євреї в Ізраїлі роблять усе, щоб схожа доля не спіткала всі інші атрибути їхньої культурної спадщини.
Як розповідає мешканка Акко Тетяна Таїло, іноді у квартирах досі зберігають поділ на чоловічу й жіночу половини; на полицях розставляють керамічний, мідний і скляний посуд, стіни прикрашають шалями, дзеркалами, холодною зброєю, а підлогу обов'язково встеляють килимами.
"Без килима дім – це не дім, без них – нікуди. Це і тепло й кольори ... Нехай краще меблів не буде, але килими мають бути! Цікаво, що в інших народів Кавказу в мистецтві вишивки килимів зберігся термін "єврейський малюнок", – каже Таїло.
Настільки ж трепетно вихідці з Кавказу бережуть і свої кулінарні традиції. У буденні дні в обід і вечерю страви подають на великих круглих дерев'яних тацях, а у святкові дні або у присутності гостей – на мідних.
Усі страви подають вкупі, за один раз, пояснює шанувальниця традиційної кухні Марина Шуваєва. "Кавказька жінка, перш за все, гостинна. Вона любить готувати і завжди готує щось нове, вишукане. Наша фірмова страва – "Диву-кирг", – розповідає господиня.
За радянських часів горянських євреїв намагалися зараховувати до інших кавказьких народностей. Але завдяки вірності традиціям вони витримали і це випробування.
Представники цієї громади, незважаючи на всі труднощі, все ж сподіваються на прихід свого "зоряного часу" в Ізраїлі, але жертвувати заради інтеграції своїми звичаями горянські євреї досі не готові.