Перша відеогра про Чорнобиль з'явилася в 1987 році у США. З того часу про катастрофу на ЧАЕС створено десятки фільмів, комп’ютерних стрілялок, пісень та книжок, але чи означає це, що українці реагують на Чорнобиль розумно і засвоюють уроки ядерної трагедії?
Експерти не мають з цього приводу одностайної думки. Євген Головаха, заступник директора Інституту соціології НАНУ, каже, що реакція українців на ядерну катастрофу цілком відповідає рівню небезпеки. Тоді як доктор філософських наук Мирослав Попович вважає, що суспільство досі перебуває під хмелем червоного вина, яке в 1986 році пили великими дозами, аби виводити радіонукліди.
У будь-якому разі, постчорнобильську молодь слід виховувати так, щоб слова "екологія" і "відповідальність" не були для неї чимось суто теоретичним, погоджуються експерти. А показні пафосність і розпач на тему Чорнобиля варто замінити науковою оцінкою його наслідків.
“Трагедія цілої цивілізації”
За 27 років, що минули після катастрофи, ставлення українців до неї природним чином згладжується, каже Євген Головаха, заступник директора Інституту соціології НАНУ.
Від 1992 року соціологи регулярно запитують українців про те, як Чорнобильська катастрофа, на їхню думку, позначилася на стані їхнього здоров'я. Якщо 20 років тому понад 40% опитуваних казали, що радіація з Чорнобиля – це головний чинник погіршення їхнього здоров'я, то нині так вважають лише 15% респондентів, каже Головаха.
При цьому понад третина з них визнають, що катастрофа на ЧАЕС досі суттєво впливає на їхнє здоров'я.
Все ж таки люди вважають, що Чорнобиль усе більше стає минулим, робить висновок соціолог.
На думку пана Головахи, реакцію українців на трагедію цілком можна назвати адекватною.
“Адже це дійсно була найстрашніша техногенна катастрофа”, - каже він.
Однак з такою оцінкою не погоджується доктор філософських наук Мирослав Попович.
“Я переконаний, що ми й тоді неадекватно її сприйняли, і зараз неадекватно сприймаємо”, - каже він.
У сонячні весняні дні 1986 року, коли люди лише почали дізнаватися про катастрофу, в суспільстві панував неприродно збуджений настрій, згадує філософ. Катастрофа породила багато анекдотів, і людям було більше смішно, ніж страшно, додає він.
Ось один з жартів того періоду, яких багато в інтернеті:
- Які у вас величезні кавуни!- Це не кавуни, це виноград.- А кабачки які великі!- Та це горох.- А соловейко як виспівує!- Це не соловей, це лічильник Гейгера.
Звісно, появу таких анекдотів частково можна списати на форму психологічного захисту. Однак, на думку Поповича, Чорнобиль і тоді, і нині мав би стати не об'єктом жартів, а символом “бездумного індустріального маразму”, творці якого ігнорують технологічні ризики.
“Це була невидима смерть. Всі надолужували червоним вином. І під дією цього червоного сухого ми залишаємося досі”, - каже вчений.
“Трагедію Чорнобиля повинні були б розглядати як трагедію цілої цивілізації, яка не рахується з ризиками, а рахується з можливим прибутком”, - додає Попович.
Чорнобиль у культурі
“Герої дуже правдопобідні… Голоси здебільшого українські, але, як на мене, це круто, бо коли вони звертаються до тебе, то говорять англійською, все по-чесному... Атмосфера наповнена монотонною, але моторошною музикою… Відчуваєш, що сталося щось погане… Ці краєвиди, правдоподібні зображення покинутих сіл, будинків, навіть Прип’яті, яка мене причаровує!”, - так на сайті IMDB іноземний геймер описує свої враження від україньсокї відеогри S.T.A.L.K.E.R.
Нині на тему Чорнобиля існує кілька відеоігор, десятки художніх і документальних фільмів та книжок і навіть комп’ютерний вірус.
Згадки і натяки на Чорнобиль звучать у піснях Девіда Боуї, Адріано Челентано, Kraftwerk і таких українських музикантів, як Скрябін, Брати Гадюкіни чи Тарас Петриненко.
Однак, за словами Мирослава Поповича, відображення Чорнобиля в культурі ще не свідчить, що суспільство засвоїло уроки трагедії.
“В історії культури дуже рідко великі визначні соціальні явища – як радості, так і катастрофи – знаходять безпосередній відбиток. Це необов’язково має бути про Чорнобиль. Образ нещастя може знайти найрізноманітніші втілення”, - каже філософ.
Вчений, якому вже 83 роки, каже, що не пішов би на жоден фільм про Чорнобиль, яким би хорошим той не був, оскільки для нього ця тема надто болюча.
“Наприклад, я не дивлюся фільми про війну, бо я її добре пам’ятаю, але це не значить, що я не живу цим”, - додає філософ.
“Театралізований плач”
Для того, щоб Чорнобильська катастрофа не повторилася, потрібно виховувати дітей у дусі відповідальності за загрозливі технології та розвивати в молоді екологічну свідомість, каже соціолог Євген Головаха. Адже катастрофа в СРСР, за його словами, кардинально відрізняється від аварії на японській Фукусімі тим, що у випадку Чорнобиля у всьому винні лише люди, а не стихійні явища.
Однак драматизувати ситуацію не варто, каже вчений, оскільки наступному поколінню в будь-якому випадку доведеться пристосуватися до нового “суспільства ризику”, як його називають соціологи.
“І в цьому сенсі їх треба готувати до життя саме в таких умовах”, - додає він.
Мирослав Попович застерігає від нещирого пафосу в темі Чорнобиля, яким традиційно зловживають українці.
“Театралізований плач – це те, що ми дуже легко запускаємо в культуру, щоб якось відмітитися, і це є профанацією глибокого переживання”, - каже філософ.
На його думку, на зміну загальним фразам і оцінкам має прийти обґрунтований науковий аналіз трагедії. Як приклад, пан Попович наводить почуті в ЗМІ дані про кількість смертей, прямо чи опосередковано пов’язаних з аварією на ЧАЕС: від 200 тисяч до 1 мільйона.
“Нічого собі стрибок, - обурюється вчений, - 200 тисяч і мільйон. Це така приблизність, яку не можна простити. Все має бути зафіксовано”.
“Трагедію, яка називається Чорнобиль, мають пережити всі – і ті діти, які ще тоді не народилися”, - каже Попович.
Джерело: ВВС Україна