В Україні різко зростає кількість ув'язнених і, як наслідок, рівень злочинності. Країна заганяє себе в глухий кут, ігноруючи найкращий світовий досвід у боротьбі зі злочинністю, особливо скандинавський, - пише Катерина Коберник у № 23 журналу Корреспондент від 17 червня 2011 року.
Від звичного життя відомого українського блогера Олександра Володарського відділяє високий кам'яний паркан, колючий дріт і троє залізних дверей Ірпінського виправного центру № 132. Рік обмеження волі він дістав не за крадіжку або бійку.
Сувору вітчизняну Феміду 23-річний публіцист розгнівав ексцентричною, але нешкідливою витівкою: у 2009 році Володарський з партнеркою в костюмах Адама і Єви імітували статевий акт під стінами парламенту. Таким екстравагантним чином блогер хотів привернути увагу до незаконної, на його думку, діяльності Національної експертної комісії із захисту моралі. Однак натомість опинився за ґратами.
"Звичайно, це абсурд, коли за таке дрібне порушення людину фактично позбавляють волі, - коментує гучну історію Юрій Василенко, колишній суддя столичного апеляційного суду. - Але в нашій країні це норма: у нас прийнято саджати навіть за дрібні злочини".
Суддя має рацію: сьогодні кожен четвертий український ув'язнений потрапляє на нари за крадіжку, часто незначну. За ґратами в Україні сидять навіть люди, які вчинили економічні злочини, які в усьому цивілізованому світі логічно викупаються штрафами або майном.
Сьогодні кожен четвертий український ув'язнений потрапляє на нари за крадіжку
У результаті подібної жорсткої політики країна стала одним з європейських лідерів за часткою ув'язнених від усього населення. З показником 338 зеків на 100 тис. осіб Україна в Європі поступається тільки Росії (570 ув'язнених), Грузії (538) та Білорусі (385).
Більше того, нинішня влада робить все, щоб наздогнати білорусів: торік тюремне населення України зросло на 4,2% - це рекорд для останніх 11 років. У результаті нині у вітчизняних колоніях перебувають 154 тис. ув'язнених.
За словами Віталія Хведчука, головного психолога Державної пенітенціарної служби (ДПС), органу, який курирує колонії та інші подібні заклади, влада свідомо використовують жорсткі методи покарання, намагаючись захистити суспільство від небезпечних елементів і зупинити зростання злочинності.
Однак парадокс у тому, що чим більше в Україні заповнені в'язниці, тим сильніше криміналізується суспільство і зростає кількість злочинів. Так, минулого року, що ознаменувався істотним збільшенням тюремного населення, зріс і рівень злочинності, причому відразу на 15%.
Україна в даному випадку є чудовою ілюстрацією європейської тенденції, яка показує: у країнах, де частка зеків мала, малий і відсоток серйозних злочинів, наприклад вбивств. І навпаки.
Криміналізація суспільства - це лише один з податків, який сплачують українці за практику судової суворості до будь-яких правопорушників
Криміналізація суспільства - це лише один з податків, який сплачують українці за практику судової суворості до будь-яких правопорушників. Зростаючий контингент ув'язнених впливає і на кишені пересічних громадян. Тільки в нинішньому році на пенітенціарну систему з гаманців платників податків держава витягне 2,5 млрд. грн., Тобто на 200 млн. грн. більше, ніж роком раніше.
"Коли країна намагається боротися зі злочинністю, будуючи нові в'язниці або до відмови забиваючи старі, вона приречена на провал", - говорить Корреспонденту Нільс Крісті, всесвітньо відомий норвезький кримінолог. Крісті - автор ідеї лібералізації системи покарань у скандинавських країнах, завдяки якій злочинність там значно знизилася.
Рецепт, який сивочолий професор дає Україні, гранично простий: потрібно ознайомитися з європейським досвідом і зробити систему покарань якомога більш гуманною. Дуже християнський підхід, підтверджений скандинавською практикою: там на 100 тис. вільних громадян, за даними авторитетного англійського сайту World prison population list, в середньому припадає лише 73 зеки. Наприклад, у Норвегії кількість вбивств у перерахунку на ті ж 100 тис. населення у десять разів менша, ніж в Україні.
Кримінальний кут
У березні нинішнього року, коли Володарський потрапив до Ірпінського виправного центру, його життя розвернулося на 180 °. Програміст з європейською освітою, він тепер прокидається і лягає спати по команді, ремонтує електропроводку на території закладу, а замість двох іноземних мов практикує кримінальний жаргон.
У лексиконі публіциста вже з'явилося кілька нових слів: "хмир" - їжа і місце, де її готують, "шари" - небезпека і "балалайка" - мобільний телефон.
На нове життя популярний блогер намагається не скаржитися. Адже Ірпінський центр - слабка подібність цієї колонії. Тут відбувають покарання за дрібні злочини або проходять своєрідну реабілітацію ті, хто відсидів термін у зоні і тепер готується вийти на волю.
Але те, що для загартованих рецидивістів курорт, для Володарського - серйозне випробування. Він все ще не може звикнути до цілорічної відсутності гарячої води і необхідності публічно справляти нужду в туалеті без перегородок.
Країни колишнього Союзу, а саме Росія, Грузія, Білорусь і Україна, впевнено очолюють рейтинг європейських держав з найбільшою кількістю ув'язнених на 100 тис. населення
Але найбільше його обурює той факт, що всього в Україні у схожих відносно гуманних умовах сидять не більше 2 тис. осіб. Тобто решта десятки тисяч людей, які вчинили незначні або середньої тяжкості злочини, потрапили в справжні зони з жорсткими тюремними законами. Там вони набувають досвіду, який з великою ймовірністю зробить їх злочинцями або назавжди викине з нормального життя.
"Наша система покарань - спадщина СРСР, де судили і садили для профілактики", - говорить Олександр Букалов, керівник правозахисної організації Донецький меморіал. Результат такої практики плачевний: країни колишнього Союзу, а саме Росія, Грузія, Білорусь і Україна, впевнено очолюють рейтинг європейських держав з найбільшою кількістю ув'язнених на 100 тис. населення. Зокрема, в Україні цей показник удвічі вищий, ніж у Великобританії.
Більшість з тих, хто вирушає в колонії, приречені стати їхніми постійними клієнтами. Так, майже 52% з усіх нинішніх українських ув’язнених раніше вже відбували покарання
Лідерство в цьому чорному списку Україні гарантують особливості вітчизняної системи правосуддя. Так, за словами Алли Мукшименко, голови правління всеукраїнського центру правової допомоги Громадський захисник, якщо на Туманному Альбіоні судді на свій розсуд призначають покарання злочинцям, то в Україні вони загнані в чіткі рамки певних статей Кримінального кодексу, який змушує призначати деколи надмірно суворі покарання.
До того ж на суддів тиснуть міліція і прокуратура, для яких засуджений злочинець - це показник чудової роботи. Тому люди в суддівських мантіях виносять вкрай мало виправдувальних вироків - за рік їх набігає всього 300-400 на 200 тис.
Тим часом більшість з тих, хто вирушає в колонії, приречені стати їхніми постійними клієнтами. Так, майже 52% з усіх нинішніх українських ув’язнених раніше вже відбували покарання. Одна з причин цього явища полягає в тому, що у в'язницях панує особливе середовище, жорсткі закони, які озлобляють багатьох ув'язнених, не залишаючи їм іншого виходу, крім шляху професійного злочинця.
Замкнуте коло
Про свій майже нескінченний рух маршрутом "воля - зона - воля - зона" 27-річний киянин Олександр Полекаренко розповідає як про сумне кіно. Його історія типова для десятків тисяч українських зеків: неблагополучна родина, інтернат, втеча звідти, дрібна крадіжка і три роки колонії.
Після звільнення хлопця, що судів, ніхто не брав на роботу. Житло колишньому вихованцю дитбудинку держава не надала, тому без грошей і крівлі над головою він швидко повернувся назад - тобто, за ґрати. Цього разу, як він сам каже, "за траву".
Від третьої ходки Полекаренка дивом врятувала релігія і допомога брата, який прихистив безпритульного родича.
Але так щастить далеко не всім. Соціальна адаптація звільнених - ще один серйозний пробіл в українській системі покарань, через який багато хто з них не в змозі змінити своє життя на краще.
"Проблема в тому, що в колоніях зараз немає роботи. Ув'язнені байдикують, проїдають гроші і виходять абсолютно не готовими до нормального життя", - коротко описує цілий комплекс труднощів Микола Сидорук, директор донецького притулку реабілітації безпритульних. Головні проблеми колишніх зеків він знає на пам'ять: відсутність документів, грошей, житла, професії.
Соціальна адаптація звільнених - ще один серйозний пробіл в українській системі покарань, через який багато хто з них не в змозі змінити своє життя на краще
Втім, повернутися до лав вільних людей особам, що звільнилися, заважають не тільки невирішені соціальні проблеми. З місць не таких віддалених вийти здоровою і повноцінною людиною складно. Крім того, великий ризик стати наркоманом. "Там дуже багато колються. Іноді здається, що більшість, - згадує свій тюремний досвід Полекаренко. - Дістати наркотики не проблема".
Через наркоманію зростає кількість ВІЛ-інфікованих. Тільки за даними сильно заниженої офіційної статистики, кількість заражених смертельною недугою в колоніях за сім останніх років зросла втричі, до 6 тис. осіб.
Але, за словами колишнього співробітника пенітенціарної служби, який відмовився назвати своє прізвище, насправді смертельною хворобою заражений приблизно кожен п'ятий ув'язнений, а наркотики вживає кожен третій.
"Це проблема з розряду державних катастроф, - коментує жахливу статистику Сидорук. - Повернути в суспільство колишнього ув'язненого можливо, але наркомана - практично нереально".
Золота клітка
Поки правозахисники б'ють на сполох, у Верховній Раді з 2008 року припадає пилом законопроект бютівця Віктора Швеця, здатний вирішити гостру тюремну проблему.
Документ пропонує запровадити в країні популярну в Європі службу пробації. Метод її роботи полягає в тому, що люди, що вперше скоїли незначні або середньої тяжкості злочини, звільняються від покарання і потрапляють під опіку служби.
Спеціальні працівники залучають таких злочинців до різних громадських робіт, частково обмеживши коло їхнього спілкування і контролюючи відшкодування збитку постраждалій стороні. При цьому ніхто з тих, хто оступився, не отримує клейма "судимий" і не потрапить за ґрати.
Досвід Норвегії взагалі унікальний. Там широко застосовують спеціальну форму відновного правосуддя - медіацію. Її суть: постраждалі і злочинці залагоджують конфлікти, що виникли між ними, без участі держави. Сторони зводять спеціальні посередники - медіатори, які допомагають дійти компромісу, домовитися про компенсацію і, найважливіше, уникнути в'язниці.
Швець впевнений, що наркоторгівля в місцях ув'язнення процвітає завдяки тому, що вона вигідна владі
"Головне побачити в людині не злочинця, а людину і зуміти з ним домовитися", - пояснює Крісті суть альтернативного правосуддя.
Результати такої практики приголомшливі. При загальній чисельності норвезького тюремного населення 3,5 тис. осіб у минулому році медіатори владнали близько 9 тис. справ.
У Західній Європі на одного зека припадає два підопічних служби пробації. В результаті рівень злочинності там в рази нижчий, ніж в Україні. Приміром, якщо в Україні на 100 тис. осіб припадає 6,3 вбивства, то в Данії та Норвегії цей показник дорівнює 1,4 і 0,6 відповідно. Схожа ситуація і з кількістю грабежів: 89,4 пограбування на 100 тис. осіб в Україні проти 48,8 в Данії і 29,7 в Норвегії.
Причому ці цифри не цілком об'єктивні. За словами правозахисників, вітчизняні правоохоронці штучно занижують статистику злочинів, щоб домогтися позитивної картини своїх успіхів на ниві боротьби з порушниками закону. Якщо ж взяти реальні показники злочинності в Україні, розрив зі скандинавськими країнами був би в рази більшим.
Незважаючи на такий близький приклад, українські депутати не поспішають дати хід законопроекту про служби пробації. Його автор Швець бачить в такій поведінці не тільки нерозуміння глибини проблеми, але і користь.
"Уявляєте, скільки людей годується від величезної годівниці, яка називається пенітенціарною службою?" - запитує він. І сам же відповідає: величезні суми, які держава виділяє на утримання ув'язнених, - а тільки в нинішньому році їх розмір досяг 740 млн. грн. - Чиновники розкрадають по всьому ланцюжку проходження коштів з держскарбниці до окремої колонії.
Переважна кількість злочинців - бідняки. Дайте їм можливість жити нормально, і вони не будуть переступати закон
Крім того, Швець впевнений, що наркоторгівля в місцях ув'язнення процвітає завдяки тому, що вона вигідна владі. І в цей злочинний наркотрафік залучені навіть високопоставлені чиновники.
Всі ці причини, вважає Швець, і призводять до того, що влада не хоче реформувати систему покарань.
Крісті підказує ще один метод, здатний розвантажити в'язниці, - розвиток економіки і, як наслідок, зростання рівня життя. "Переважна кількість злочинців - бідняки. Дайте їм можливість жити нормально, і вони не будуть переступати закон", - упевнений відомий кримінолог.
Свої слова експерт підтверджує статистикою. У США і Росії дуже велика як для розвинених країн частка населення - близько 15% - живе за межею бідності. При цьому кількість ув'язнених на 100 тис. громадян в обох державах теж неймовірно велика: Штати перші за цим показником у світі, РФ посідає третє місце. Водночас, у скандинавських країнах, відомих своїми високими стандартами життя і мінімальним розшаруванням суспільства, картина рівно протилежна - мало бідних і мало зеків.
"Звичайно, вирішити соціальні проблеми складніше, ніж побудувати нову в'язницю, - розмірковує про українські перспективи Крісті. - Але нова в'язниця це нові проблеми, а впевнені в своєму завтра люди - запорука добробуту держави".
***
Цей матеріал опубліковано в № 23 журналу Корреспондент від 17 червня 2011 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент заборонено.