Корреспондент: Київ невідомий. Якою могла бути, але не стала столиця УРСР

Сталінські архітектори хотіли перетворити Київ на місто гігантських площ і величних будівель. Ці ідеї провалилися, залишивши на згадку про себе лише невелику частину реалізованих проектів, пише Дмитро Громов у матеріалі, розміщеному в №31 журналу Корреспондент від 12 серпня 2011 року.

Із середини 1930-х років Київ став полігоном для розвитку монументального стилю радянської архітектури, який зазвичай пов'язують з тодішнім керівником СРСР Йосипом Сталіним.

Подібної честі місто удостоїлося за те, що в червні 1934 року сюди з першої столиці УРСР, Харкова, переїхало партійне і радянське керівництво, зробивши давнє місто новим центром Радянської України. Такий високий статус висував особливі вимоги до Києва, який хоча й зберіг чарівність старовини у вигляді храмів, проте в іншому був архітектурно провінційним.

Для надання Києву шику, належного одному з головних міст держави робітників і селян, влада залучила цілу когорту найкращих архітекторів з Москви, Ленінграда і Харкова, не забувши і про місцеві таланти. Цих людей запросили, щоб спроектувати і створити в центрі столиці України грандіозну урядову площу зі 100-метровою статуєю засновника СРСР Володимира Леніна, а також цілий комплекс будівель держорганів і готелів.

Фото з книги Архітектура радянського Києва
На місці фунікулера мали бути величезні сходи, які б вели до Урядової площі

Втім, одним лише цим фантазія влади не обмежувалася – вигляд старого міста збиралися змінити новими площами, транспортними розв'язками та іншими об'єктами.

Основним архітектурним стилем оновленої української столиці мав стати так званий сталінський ампір. Це величне поєднання античності та російського класицизму, який радянський письменник Всеволод Іванов назвав Відродження Риму.

Подібний симбіоз виражався у неймовірній помпезності будівель і ансамблів, що подобалося тодішньому керівництву країни. І саме в цьому стилі створювалося більшість проектів, які надали архітектори на суд керівництва республіки та міста. Серед них були по-справжньому оригінальні ідеї.

Так, на місці нинішньої площі Лесі Українки мав з'явитися, якщо вірити генплану 1935 року, аналог знаменитої округлої паризької площі Зірки з Тріумфальною аркою в центрі, від якої на всі боки розходилися б 12 променів-проспектів.

Фото з книги Архітектура радянського Києва
Один з варіантів відновлення центральної площі Хрещатика (сучасного Майдана Незалежності) після Другої світової війни

Також був затверджений проект Урядової площі, розроблений Йосипом Лангбардом, відомим радянським зодчим, який створив образ сучасного Мінська. Він був прихильником вертикальних архітектурних рішень, вважав, що "вертикальне положення уособлює життя, бадьорість і силу, воно протистоїть тяжінню до землі". На місці нинішньої Михайлівської площі Лангбард планував "підняти" до неба колони справжнього давньоримського форуму, що складався б з низки урядових будівель.

Зодчі 1930-х не забували і про простих людей. У місті планували побудувати безліч транспортних розв'язок, різних сходових переходів з верхнього міста до набережної Дніпра, віадуки, що дублювали б вузькі центральні вулиці, й багато іншого. Причому архітектори трудилися не покладаючи рук – на кожен об'єкт, що реконструювався або створювався, припадало по 30-50 проектів.

"Це було джерело висококласних рішень", - каже Борис Ерофалов-Пилипчак, автор книги Архітектура радянського Києва. Проте масштабної перебудови не вийшло, переважна більшість ідей так і залишилася на папері. Причин цьому було кілька.

По-перше, інстанції, які вели роботи, були просто завалені величезною кількістю пропозицій, і швидко оцінити їх виявилося складно. По-друге, частина проектів вимагала колосальних грошових вкладень, а на це влада йти не хотіла. І по-третє, велика конкуренція між архітекторами привела до цілої хвилі критики, у якій частина ідей просто потонула.

Наприклад, на Урядовій площі Лангбарда встигли звести лише будівлю Центрального комітету Компартії України – сьогодні там розташовується МЗС. Та ще знесли під майбутні будови Михайлівський собор. Далі справа не пішла, бо колеги в пух і прах розгромили ідеї заїжджого архітектора.

Свою ложку дьогтю додав навіть відомий український кінорежисер Олександр Довженко. "Помилка допущена в самому проекті, - заявляв тоді він. - У ньому відчувається, насамперед, неглибоке вивчення місцевості".

Єдиним відносно цілісним ансамблем в сталінському стилі став Хрещатик, відбудований на місці зруйнованих під час німецької окупації будівель

Єдиним відносно цілісним ансамблем в сталінському стилі став Хрещатик, відбудований на місці зруйнованих під час німецької окупації будівель.

Весь розмах, витонченість і спрямованість вгору радянського ар-деко, як охарактеризував цей стиль Ерофалов-Пилипчак, залишилися лише на кресленнях і ескізах.

***

Цей матеріал опубліковано в № 31 журналу Корреспондент від 12 серпня 2011 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.