Основний подразник культурного середовища країни Василь Костицький, голова Національної комісії з питань захисту суспільної моралі, - про те, як його відомство визначає межі дозволеного в моралі і чому порнографія стала політичною зброєю влади. Інтерв’ю Ірини Ілюшиної з чиновником розміщено в № 24 журналу Корреспондент від 24 червня 2011 року.
Щодо моралі український парламент демонструє крайню мінливість: спочатку
депутати в першому читанні майже одностайно проголосували за новий Закон Про
захист суспільної моралі, який скасовував однойменну Національну комісію, а
потім майже так само одностайно проголосували проти.
Це сталося 24 травня 2011 року, і ця дата стала новим днем народження комісії, яка заробила скандальну репутацію
органу цензури, особливо після резонансних висновків щодо низки творів, серед
яких – останній роман лауреата Шевченківської премії покійного письменника
Олеся Ульяненка і сатиричний американський фільм Бруно, який зібрав чималу касу
у світі.
Ці та деякі інші вердикти комісії викликали прямо-таки шквал обурення в
країні і навіть громадські акції протесту. Загальну думку незадоволених
висловив український письменник Юрій Андрухович: він заявив, що не розуміє,
чому хтось повинен вирішувати за нього, що дивитися і що слухати.
У цих суперечках голова комісії Василь Костицький, юрист за освітою, вважає
себе скоріше потерпілим. Емоційно і з деяким відтінком образи в голосі він
пояснив Корреспонденту, що на його боці – численні українці, яких хвилює
невисока моральність сучасного суспільства.
Тил у нього дійсно є: згідно з даними соціологічних опитувань, близько 60%
співвітчизників підтримують цензуру в ЗМІ в тому або іншому вигляді. Найбільше
українців дратують сцени насильства (68,7%) і відвертий секс (53,2%).
Знаючи про цю підтримку, у розмові з Корреспондентом Костицький прагнув
бути переконливим і вичерпним у відповідях, а також запевняв, що ніколи не
займався цензурою і нічого не забороняв.
- Робота Вашої комісії неодноразово викликала великий резонанс в
українському суспільстві. Чи є у неї аналоги в інших країнах?
- Аналоги комісії є скрізь, всі
країни займаються контролем над інформаційним простором та дотриманням в ньому
етичних стандартів.
З прикладів [можна] згадати рішення, яке було прийнято недавно в Австралії,
- заборонити рекламу із зображенням оголених жіночих бюстів. Або 200 тис.
американців, які написали обурені звернення в зв'язку з тим, що на сцені
співачка Джанет Джексон показала груди [після чого її покарали штрафом].
У Швеції державні органи, пов'язані з цією діяльністю, мають жорсткі
повноваження – вони видають ліцензії, можуть накладати штрафи.
В Україні на сьогоднішній день питаннями моралі займаються ще десять
державних органів. Але експертизу робить тільки комісія. І особливість нашої
практики в тому, що у нас публічний розгляд експертизи. Більше ніхто цього не
робить.
Кримінальні справи з приводу розпалу міжнаціональної чи релігійної
ворожнечі були і будуть. За розповсюдження порнографії були і будуть. Що було
б, якби комісія була ліквідована? Суддя або слідчий призначає експертизу, щоб
визначити, чи є продукція Ікс порнографією. Коли це робимо ми, це публічно.
- Після свого нового народження комісія якось змінює свою роботу?
- Немає нового народження комісії, вона не припиняла свою роботу. Станом на
травень у нас було вже понад 7 тис. звернень [щодо експертизи] – від
правоохоронних органів, прокуратури, народних депутатів, громадських
організацій, громадян. Ми не стимулювали цей процес, ми самі собі роботу не
шукаємо. Наприклад, за квітень-травень до нас надійшло 93 звернення громадян –
більше, ніж від будь-яких інших суб'єктів подання.
- На що найбільше скаржаться прості громадяни?
- Суспільство чомусь досі думає, що комісія – це державний орган з питань
порнографії. [Насправді] скаржаться на абсолютно різні речі: на прояви
ксенофобії (таких досліджень у нас стало більше в десять разів), на
недобросовісну рекламу, у якій використовується пропаганда алкоголізму або
сексу.
- Тоді чому багато співвітчизників, причому люди цілком прогресивні, були
обурені діяльністю комісії? Як Ви поясните випади в її бік?
- Комусь це вигідно. А хтось сумлінно помиляється.
- Ваша робота неодноразово викликала негативні оцінки у відомих українців,
у багатьох інших співвітчизників. Вона Вам подобається?
- Мені здається, я їду в поїзді і не можу з нього зійти. Я повинен робити
свою роботу і жодних переваг від посади не відчуваю. Важко нести вантаж
безпідставних звинувачень і образ. І на цей момент фактор стримання залишився лише
один – те, що за комісію заступилася Всеукраїнська рада церков. І якби я кинув,
як би я перед цими людьми виглядав?
- Чи правда, що члени комісії працюють на громадських засадах?
- Усі члени комісії, крім голови і заступника, працюють на громадських
засадах. Працівники апарату, в тому числі експерти, працюють за зарплату.
До речі, експертиза коштує від 1 тис. до 15 тис. грн. Ми робимо все
безкоштовно – і громадянам, і судовим органам. Порахуйте: у 2009 році ми
зробили понад 10 тис. експертиз, у 2010-му – 7 тис., а в цьому році у нас було
на дослідженні понад 7 тис. матеріалів. Помножте, і Ви побачите, скільки зможе
заробити фірма, яка з'явиться замість комісії. Є за що поборотися.
- Заборонений плід солодкий – коли комісія опублікувала висновки з приводу
роману покійного Олеся Ульяненка або фільму Бруно, багато хто знайомився з ними
тільки через заборону. Вам не здається, що ви робите рекламу цим творам?
- Ми не ставили собі за завдання займатися цензурою українських
літераторів. На нас навішали ярлик у зв'язку з книгою Ульяненка, і я навіть не
знаю, хто зможе його зняти. Видавництво звернулося до нас – надіслало рукопис.
До речі, комісія після цього скандалу не розглядає рукописи.
Ми не ставили собі за завдання займатися цензурою українських літераторів. На нас навішали ярлик у зв'язку з книгою Ульяненка, і я навіть не знаю, хто зможе його зняти
В експертному висновку [про те, що текст є порнографією] було написано, що
це висновок щодо рукопису і він не поширюється на тираж. Ульяненко пішов до
суду, хоча я пропонував йому безкоштовного адвоката, щоб судитися з видавцем,
який не хотів видавати йому гонорар.
Проте Ульяненку порадили йти до суду, щоб скасувати висновок експерта. Але
висновок експерта не може бути скасований. Можна скасувати висновок комісії,
але його ж не було! Мудрий суддя підказав вихід: ми підписали мирову угоду.
Ульяненко погодився вилучити порнографічні слова, ми відкликали висновок.
По фільму Бруно: до нас надійшло звернення, але за два дні до нашого було
прийнято рішення прокатної комісії Міністерства культури, і фільм був визнаний
порнографічним. Ми підтвердили рішення Міністерства культури – там дійсно є
короткий порнографічний сюжет ... Я не хотів би про його деталі говорити. Але
ніхто не висував претензії міністерству.
- До речі, норма закону про зберігання порнографії в умовах нашого
корумпованого судочинства може бути використана проти кого завгодно, –
наприклад, політичних опонентів. Вам як юристу вона не здається зайвою?
- Ваш покірний слуга виступив з публічною заявою про те, що введення такого
покарання я вважаю невиправданим. Мене ніхто не почув. Президент Віктор Ющенко,
очевидно, мене теж не почув і підписав закон.
На сьогоднішній день вже є приклади – правозахисник Дмитро Гройсман, який
звинувачений в зберіганні порнографії. Але якщо буде комісія, у людей в таких
випадках буде публічна експертиза і трибуна. А якщо буде закрита судова
експертиза, публічності не буде.
***
Цей матеріал опубліковано в № 24 журналу Корреспондент від 24 червня 2011
року. Передрук публікацій журналу Корреспондент заборонено.