Мешканці острова Тайвань завдяки обставинам та історії харчуються виключно кулінарними шедеврами і парадоксами. Наприклад, пломбір з ягодами та ікрою ви пробували, запитує Максим Біроваш, журналіст тижневика Корреспондент у рубриці «Лист з ...» у № 25 журналу від 1 липня 2011 року.
"Може, зайдемо в McDonald's або стейк-хаус?", -
кожні десять хвилин запитував мене тайванський гід, спостерігаючи, як я розправляюся
зі стравами. Пей Лін, уродженець Тайпея, столиці
Тайваню, турбувався, що мій непристосований до дивовижних наїдків шлунок не
витримає витворів місцевої кухні. Він
зголосився показати нам своє місто і тепер, здається, почав шкодувати про це.
У Пей Ліна були причини для хвилювань. На сніданок я з'їв
суп-пюре з морськими водоростями і креветками, закусив крабами, фаршированими
пекінською капустою і відправив туди ж дюжину устриць, залитих соусом з
місцевого перцю, схожого на чилі. Дуже смачно і дуже гостро. Врятувала холодна
вода, яку тут часто подають замість десерту.
Хоча найпопулярніший на Тайвані десерт – морозиво, пломбір
з ягодами, рибою та ікрою. Причому саме морозиво – солодке, з ванільним смаком.
Колупнеш ложкою далі – лісові ягоди, схожі на нашу чорницю, ще нижче – пішла
риба та ікра. Трохи роздумів: чи варто це взагалі їсти? Наважуєшся – і все це
зливається в справжню смакову какофонію, яка, втім, якщо в голові вчасно
включити дзен, цілком їстівна і не позбавлена гармонії.
Від екзотичної смакоти тут нікуди не втекти. Навіть на
центральних вулицях ділового кварталу Тайпея – Нью-Тайпей-сіті, місцевої
Уолл-стріт, - у рядок вишикувалися численні закусочні. Тут запросто снідають і
працівники автомайстерень, і клерки з найближчих банків.
У закладах Нью-Тайпей-сіті в цілком їстівному вигляді можуть продати практично все що завгодно – від копчених морських коників на паличці до смажених вяхирів
Хоча туристам тут потрібно бути обережними: меню шокує
неофіта. У закладах Нью-Тайпей-сіті в цілком їстівному вигляді можуть продати
практично все що завгодно – від копчених морських коників на паличці до
смажених вяхирів (диких голубів). Останні більше схожі на летючих мишей. Але
нехай їх дивний вигляд вас не бентежить: зізнаюся, спочатку це смачно, потім –
дуже смачно, а потім тобі хочеться накупити цих мишей-голубів про запас.
За словами Пей Ліна, тайванська кухня хоч і сестра
китайської, але двоюрідна: на тайванську сильно вплинули гастрономічні традиції
сусідньої Японії. До того, як Тайвань формально став провінцією Китайської
Народної Республіки, островом управляли японці, і це позначилося практично на
всьому – у тому числі на кулінарних рецептах, у яких змішалися китайські і
японські кухарські традиції.
Однак і до японського, і до китайського куховарського мистецтва
на Тайвані підійшли творчо, тому традиційні японські сусі тут мутували в роли з
м'ясом крабів, креветок і навіть курки. Вони більші за розмірами, подаються
завжди гарячими і в компанії з яблучним пюре. Все це заливається соєвим соусом
з родзинками і лимоном. Тобто у смакових рецепторів середньостатистичного
туриста встояти шансів небагато.
Щоб хоча б трохи остудити мій захват, Пей Лін не
втримався і розповів повчальну історію про болгарського туриста, який після
активного знайомства з острівним харчопромом кілька днів провів у міській
лікарні і тим самим розписався у власній неготовності до острівної екзотики.
Втім, наше кулінарне захоплення Пей Ліну було до душі –
він водив нас по найбільш відомих кулінарних місцях Тайваню. У тому числі
запропонував провести нас на найбільший нічний ринок – Шилін.
Цей рай для торговців сувенірами та іншим туристичним
дріб’язком виявився штаб-квартирою майстрів традиційної китайської локшини. У Тайвані
її варять, смажать і навіть коптять прямо у вас на очах. Процес приготування
нагадує якийсь складний ритуал. Однією рукою кухар ледь вловимими швидкими
рухами кидає інгредієнти своєї страви на плиту, другою віртуозно перевертає
локшину на плиті з такою швидкістю, що вона практично не торкається варильної
поверхні.
Це видовище зачаровує не менш ніж сама локшина, яка,
здається, увібрала в себе всі морські смаки тайванської протоки.
Соуси до локшині також вражають зацикленого на борщі
українця. Більше за інших запам'ятався соус з кониками, а також обсмажені цілими
тушки пташенят баклана, які зовні нагадують вітчизняних горобців, - цю страву також
подають до локшини.
Сам процес приготування страв відбувається блискавично, все в лічені секунди перемішується й енергійно кидається на тарілку
Примітно, що сам процес приготування страв відбувається
блискавично, все в лічені секунди перемішується й енергійно кидається на
тарілку. Ложка імбирного соусу – і просимо: обід для невеликої компанії
готовий. Коштує це 60 нових тайванських доларів – близько 15 грн.
Найбільше дивує інше: за всієї великої кількості та
різноманітності дивовижних і апетитних страв самі тайванці помірні в своїх
апетитах. А на мене і моїх друзів, які дозволяють собі багаті застілля,
дивилися з неприхованим інтересом.
За всієї великої кількості та різноманітності дивовижних і апетитних страв самі тайванці помірні в своїх апетитах
Не дивувався тільки Пей Лін: для нього ми були вже
третьою групою туристів зі Східної Європи в цьому місяці.
"Це у нас називається відчути Тайвань
зсередини", - своєрідно жартував він.
***
Цей матеріал опубліковано в № 25 журналу Корреспондент
від 1 липня 2011 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент заборонений.