Найбільш видаваний за кордоном український письменник, Андрій Курков, в інтерв'ю Ірині Ілюшиній розповів про головну проблему України, помилки влади та про власні слабкості, яке публікує журнал Корреспондент у № 27 від 15 липня 2011 року.
Після того як сукупні наклади його книжок
перевалили за 1 млн, Андрій Курков, найбільш видаваний за кордоном український
письменник, перестав їх рахувати – вже кілька років, за його словами, його це
не цікавить.
А цікавить 50-річного прозаїка в першу
чергу робота, адже письменство – його єдиний хліб, і в цьому сенсі він нетипове
явище для України.
Гостросюжетні романи Куркова –
пригодницькі, детективи і трилери, у яких афористично і з іронією описані
місцеві реалії, читає не тільки його батьківщина, а й мало не весь світ: його
переклади видаються у 65 країнах. Причому це не тільки Європа, але й екзотичні
Шрі-Ланка і Сінгапур.
Втім, Курков відомий не лише як автор
гостросюжетних історій для дорослих, але і як дитячий письменник. Його казки
теж друкують зарубіжні видавці – багатодітний батько, Курков знає, як писати
для дітвори.
Ще одне застосування талантів Куркова –
кіно. За його сценаріями знято понад 20 художніх і документальних фільмів. І до
свого давнього членства в британському ПЕН-клубі він додав ще й статус члена Європейської
кіноакадемії.
У травні 2011 року письменник заявив про
себе як автор подорожніх нотаток, презентувавши книгу із загадковою назвою
Форель a la ніжність. Її жанр Курков визначив як "кулінарний трилер".
До збірки увійшли публіцистичні нариси, оповідання, повісті, дорожні нариси про
Ісландію, Росію, Норвегію, а також враження від участі автора в автопробігу з
Петербурга в Єкатеринбург.
Подорожі – єдине дороге захоплення Куркова, яке він, втім, любить ділити зі своєю
родиною – дружиною-британкою Елізабет і трьома дітьми
Подорожі – єдине дороге захоплення Куркова,
яке він, втім, любить ділити зі своєю родиною – дружиною-британкою Елізабет і
трьома дітьми. Однак зізнається, що з неменшим задоволенням проводить час в
Україні - у Києві чи на дачі, - і запевняє, що саме тут відчуває себе вдома.
Водночас він не втомлюється критикувати
вітчизняну владу: лібералові і гуманісту Куркову не до душі те, що відбувається
в Україні. У цьому питанні він фаталіст: переконаний, що ідеальної влади в
країні і не буде, але не тому, що тут якась особлива атмосфера, а тому, що
ідеальної влади не буває ніде й ніколи. Приблизно з таких міркувань і складалася
недавня розмова письменника з Корреспондентом.
- Перефразовуючи відому фразу про Росію і
поетів, можна сказати, що в Україні письменник – завжди більше, ніж письменник.
У тому сенсі, що часто він змушений заробляти на життя чимось, крім творчості.
Ви чимось ще займаєтеся?
- Я займаюся багато чим, але не для
заробітку, а для різноманітності життя. Пишу статті та колонки, іноді –
радіопрограми, есе. Беру участь у цікавих проектах, але це все одно пов'язане з
літературною діяльністю.
- А на що витрачаєте гонорари? Чи є у Вас
якісь слабкості?
- Дорогих хобі у мене немає. Певний час
збирав патефони і грамофони, але зараз, коли вони коштують уже сотні доларів,
не купую. Та й ставити їх вже ніде.
Гроші витрачаємо на подорожі, і це саме те,
що приносить задоволення не мені одному, а всій сім'ї. Любимо подорожувати на
машині – по Україні та по Європі.
- У Вас, напевно, є улюблені місця?
Необов'язково з тих, де Ви побували на автомобілі.
- З улюблених країн можу назвати Південну
Корею, Норвегію, Францію, Швейцарію, Австрію та Німеччину. Ці країни я добре
знаю і непогано розумію менталітет їхніх жителів.
У Франції дуже легко спілкуватися з людьми,
на півночі Німеччини – трохи складніше. Але в будь-якому випадку одна з
найбільших цінностей подорожей – це можливість зрозуміти людей, які думають
інакше, іншими категоріями, ніж ти.
У поїздках одна зустріч з людиною може дати набагато більше, ніж відвідування величезного історичного чи художнього музею
Саме ці особливості надають інший сенс
іноді навіть містам і містечкам, у яких живуть ці люди. У поїздках одна зустріч
з людиною може дати набагато більше, ніж відвідування величезного історичного
чи художнього музею.
- Я знаю, що Ви багато подорожуєте ще й по
роботі – представляючи свої книги.
-Так, тільки в червні у мене було п'ять
поїздок з презентаціями та авторськими виступами або лекціями - двічі
Німеччина, ще Англія, Швейцарія і Литва. Попереду тур по Великобританії, потім
Австрія, Німеччина, Швейцарія і Сінгапур, де я буду проводити майстер-класи з
дітьми – вчити їх придумувати і розповідати казки.
- Яка найбільш екзотична презентація була у
Вашій письменницькій біографії?
- У січні цього року спілкувався з дітьми в
Шрі-Ланці – дуже сподобалося. Вже отримав запрошення до Індії і в Індонезію.
- А ось вітчизняні видавці скаржаться, що
книги не купують – мовляв, не читає більше народ. Інші кажуть, що головна
проблема місцевого книговидання – недостатня кількість магазинів. На Ваш
погляд, в чому корінь зла українського книжкового ринку?
- І те й інше – правда. У країні близько
550 районних центрів. За радянських часів у кожному такому райцентрі був
книжковий магазин. Зараз на всі ці сотні міст працює кілька десятків маленьких
книжкових, тому жителям просто ніде взяти книгу. Можуть, звичайно, замовляти за
каталогами, але в каталогах завжди обмежений вибір, та й не всі видавці можуть
потрапити зі своїми книгами в такі каталоги.
- Ну, а якщо перейти на макрорівень – у
чому, на Ваш погляд, головна проблема України?
Для мене особисто головна проблема сьогоднішньої України в тому, що країна стала антигуманітарною у всіх сенсах цього слова – дітей ніхто не виховує бути людьми, слова "порядність"і "чесність" викликають у багатьох сміх
- Я не політик, щоб відповідати на це запитання
з усією мірою відповідальності. Але для мене особисто головна проблема
сьогоднішньої України в тому, що країна стала антигуманітарною у всіх сенсах
цього слова – дітей ніхто не виховує бути людьми, слова "порядність"
і "чесність" викликають у багатьох сміх, і далі в такому ж дусі.
Дітям не прищеплюють почуття соціальної відповідальності.
- Одна з головних подій зараз – суд над
лідером БЮТ Юлією Тимошенко. Як Ви думаєте, чим закінчиться процес?
- Такі процеси ніколи не закінчуються.
Навіть якщо вона отримає термін, процес триватиме, поки Тимошенко жива, і в
якийсь момент вона стане суддею, а сьогоднішній суддя може опинитися на її
місці.
- Ви, напевно, теоретично, могли б
переїхати жити до Британії чи ще кудись. Не виникало такої спокуси? Що Вас
тримає в Україні?
Україна в будь-якому варіанті цікавіша і більш непередбачувана, ніж будь-яка європейська країна
- Я живу у себе вдома, а не в гостях.
Еміграція – це переїзд в жорсткі "гості". Україна в будь-якому
варіанті цікавіша і більш непередбачувана, ніж будь-яка європейська країна. Тут
живуть мої друзі й однокласники, тут гарно і вже точно не нудно.
- Проте багато українців з прогресивним
мисленням сподівалися саме на нове покоління, і політиків зокрема. А тут все
частіше хочеться цитувати героїню Ренати Литвинової: "Як страшно
жити". Вам не страшно?
- Ні, мені не страшно. Те, що відбувається,
часто викликає жах, але все те аномальне, що трапляється у нас, відбувається і
в інших країнах. Є країни більш благополучні – через те що вихованням нації
займається сама держава – Південна Корея, Японія, Сінгапур. А в нас держава не
займається нацією. У нас влада не інструмент управління, а інструмент
збагачення і самоствердження. У цьому й проблема.
- Ви і раніше виступали з критикою чинної
влади. Судячи з усього, Ваша думка не змінилася?
- Свою думку я завжди публічно висловлював
і буду продовжувати в такому ж напрямі. Ідеальної влади не буває, а у нас,
боюся, і не буде. Але якщо я буду весь час виступати з критикою влади, у мене
не буде часу займатися літературною діяльністю.
- Тоді давайте поговоримо про літературу. У
Вашому романі "Остання любов президента", написаному напередодні помаранчевої
революції, багато речей виявилися пророчими. Розкажіть, про що буде Ваша нова
книга, щоб ми знали, чого чекати в найближчому майбутньому.
- Новий роман – це історія, яка
відбувається у Львові. Власне, і роман мене запросив написати мер Львова Андрій
Садовий. Це не замовлення, це була ідея, яка мені сподобалася. Я люблю Львів і
відразу придумав історію, яка описується в книзі. Більш докладно розповідати не
буду, але в романі буде відчуватися атмосфера фільмів Альфреда Хічкока.
***
Цей матеріал опубліковано в № 27 журналу
Корреспондент від 15 липня 2011 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент
заборонений.