Українські судді перетворюються на прагматичних бізнесменів, які спочатку інвестують у свою посаду, а потім отримують від неї надприбутки, пише Катерина Коберник у матеріалі, розміщеному в №29 журналу Корреспондент від 29 липня 2011 року.
Суддівська мантія в Україні продається.
Ціна – $ 100 тис. Про це 1 липня заявив нардеп Володимир Стретович. Саме таку
суму, за словами заступника голови парламентського комітету з питань
законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, цього року потрібно було
викласти за право вершити правосуддя.
У сліпої української Феміди об'ємні кишені. А великі західні юркомпанії, які працюють на місцевому ринку, взагалі уникають українських людей у мантіях
Незважаючи на те що джерел своєї інформації
нардеп не назвав, на слово йому повірили багато експертів. Адже люди, які
регулярно стикаються за родом своєї діяльності з вітчизняними судами, знають,
що у сліпої української Феміди об'ємні кишені. А великі західні юркомпанії, які
працюють на місцевому ринку, взагалі уникають українських людей у мантіях.
"Ми намагаємося взагалі не мати справ з
українськими судами, - намагається бути максимально коректним Павло Грушко,
партнер українського представництва міжнародної юридичної компанії Schoenherr.
- Щоб там працювати, потрібні певні домовленості, які для міжнародних компаній
неприйнятні".
З кожним роком ситуація тільки
погіршується. За словами Юрія Василенка, колишнього голови Апеляційного суду
Києва, а нині адвоката, з храмів правосуддя суди перетворилися на закриті
кланові структури, потрапити куди можна або по блату, або за дуже великі гроші.
Василенко: Український суд – це ідеально налагоджений механізм для заробітку грошей. У цій системі задіяно стільки людей, що зламати її здатна тільки величезна політична воля
"Український суд – це ідеально налагоджений
механізм для заробітку грошей, – каже адвокат. – У цій системі задіяно стільки
людей, що зламати її здатна тільки величезна політична воля".
Сімейний бізнес
Скандальна заява Стретовича про те, що у 2011
році за допуск до іспиту на право стати суддею у кандидатів вимагали $ 100
тис., викликала у глави парламентського комітету з питань правосуддя Сергія
Ківалова неприховане обурення.
Ківалов запевнив Корреспондент, що такі провокації
не більш ніж базікання політиків, яким запроваджена в нинішньому році нова
система добору суддів не дозволить просувати на ключові посади своїх людей.
Суть нововведення полягає в тому, що цього
разу замість 25 регіональних комісій цінні кадри відбирала одна Вища
кваліфікаційна комісія суддів України (ВККСУ). Процес відбору складався з
тестів та іспиту і частково фіксувався на відеокамери. В результаті з 3.340 осіб
іспит здали лише 687 кандидатів. Тепер у суворій черговості, відповідно до
набраних балів, вони заміщатимуть відкриті суддівські вакансії.
Щоб довести, що в число щасливчиків дійсно
потрапили найдостойніші, Ківалов наводить такий приклад: мовляв, іспит провалив
навіть якийсь співробітник Адміністрації Президента (АП).
Але для самих учасників відбору цей
аргумент звучить непереконливо. Кілька кандидатів на посаду судді на умовах
анонімності розповіли Корреспонденту, що їхні результати навмисно занижували,
щоб проштовхнути вгору списку – а отже, у перспективі в найвідоміші суди –
нащадків чинних або відставних людей у мантіях.
Ці слова побічно підтверджують результати
відбору. Так, на іспиті 86 з 99 можливих балів набрав син секретаря ВККСУ
Володимира Маслія Ігор. Трохи відстав Андрій Мікулін (85 балів), син члена цієї
комісії Віктора Мікуліна.
Крім того, вгорі списку "відмінників" опинилася
ціла низка суддівських нащадків. Наприклад, спадкоємець голови Львівського
апеляційного суду Андрій Государський і Руслан Жук, син екс-судді Верховного Суду
України. А також Артем Селівон, батько якого – колишній глава Конституційного
суду України, і Дмитро Сірош, син судді Вищого адмінсуду України, та багато
інших представників славних юридичних династій.
Така тенденція у Василенка з його 34-річним
суддівським досвідом не викликає подиву. Припускаючи, що в числі дітей суддів
дійсно були гідні кандидати, він все ж робить невтішний висновок: "Коли система
настільки себе дискредитувала, складно повірити в збіг".
До нинішнього року на хлібні місця – в суди великих обласних центрів або столиці – носії суддівських прізвищ або протеже відомих держчиновників потрапляли майже
автоматично
Скепсис експерта в галузі права поділяє і
член парламентського комітету з питань правосуддя Святослав Олійник. Він каже,
що принаймні до нинішнього року на хлібні місця – в суди великих обласних
центрів або столиці – носії суддівських прізвищ або протеже відомих
держчиновників потрапляли майже автоматично. Для цього їм потрібно було мати лише
юридичну освіту і невеликий стаж роботи.
При цьому в боротьбі за вакантні мантії
маловідомі в професійних колах юнаки та дівчата обходили більш досвідчених
конкурентів. Так, як це в травні нинішнього року вдалося зробити дочці глави
Радміну Криму Василя Джарти Вікторії, яка очолила Київський господарський суд.
Четверо її конкурентів на цю посаду добровільно відмовилися від неї. Хоча всі
вони, на відміну від дочки Джарти, яка донедавна працювала суддею на Донеччині,
служили саме в столичному суді і мали непоганий досвід.
Правосуддя продано
Втім, посприяти в призначенні на посаду
судді можуть не тільки впливові покровителі. Потрапити в практично закриту касту
може кожен, у кого в кишені знайдеться кілька десятків тисяч доларів. "Тарифи
тут дуже різні. Все залежить від суду, до якого прагнуть, і з ким будуть
домовлятися ", - розповідає Олійник.
Якщо місце в регіональному суді першої інстанції можна отримати практично безкоштовно, то будь-яке столичне крісло коштуватиме $ 50-100 тис.
Приміром, якщо місце в регіональному суді
першої інстанції можна отримати практично безкоштовно, то будь-яке столичне
крісло, за інформацією парламентарія, коштуватиме $ 50-100 тис.
Такі "ціни", на думку київського адвоката,
який займається великими господарськими справами, який не побажав називати в
пресі своє ім'я, виправдані. "За великим рахунком це початковий внесок, який
швидко відбивається і починає сам приносити дохід", - коментує він.
Кращі шанси швидко повернути вкладення у представників господарських судів, де
вирішуються великі майнові спори
За словами адвоката, кращі шанси швидко
повернути вкладення у представників господарських судів, де вирішуються великі
майнові спори. У таких випадках суми хабарів безпосередньо залежать від цифр,
що фігурують в конкретній справі, і правової позиції сторін.
Якщо мова йде про спір з сумою позову $ 50
тис., то за наявності "залізних аргументів" зацікавленої особи – тобто коли
можна дотримати законність – хабар може не перевищувати 10%. Якщо ж судді
пропонують гроші за те, щоб він "вирішив питання по бєспрєдєлу", явно зневаживши
права опонента, тариф зростає в рази. При цьому, як зазначає адвокат, хабарів
фактично ніхто прямо не вимагає. "Не хочеш платити – не треба. Але тоді
заплатить протилежна сторона і твої шанси на успіх впадуть до нуля", -
прагматично пояснює експерт.
Про рівень "нетрудових доходів" людей у мантіях можна судити по справі Ігоря Зварича, екс-голови
Львівського апеляційного окружного адміністративного суду. У грудні 2008 року
ГПУ офіційно звинуватила Зварича в корупції в особливо великих розмірах – під
час обшуків у кабінеті і житлі самого судді і ще шести його підлеглих
правоохоронці вилучили $ 1 млн і 2 млн грн.
Не менш показовий і випадок з Олегом
Бачуном, якого Верховна Рада звільнила з посади голови Київського окружного
адміністративного суду в червні минулого року. Сталося це після того, як група
депутатів на чолі з Андрієм Портновим (тоді – член парламентського комітету з
питань правосуддя, нині – керівник Головного управління з питань судоустрою
АП), звинуватила суддю в тому, що його витрати в десятки разів перевищують
доходи.
Приміром, за даними депутата Валерія Писаренка,
Бачун за річної зарплати $ 18 тис. тільки на відпочинок на Сардинії, куди він
літав приватним літаком, витратив $ 88 тис. Причому це була не одинична
поїздка: чартерами суддя користувався регулярно. Крім того, слуга Феміди
будував дачу в передмісті Києва на ділянці площею 6,5 га, ринкова ціна якої, за
даними того самого нардепа, - $ 6,5 млн.
До небес не достукатися
У вересні минулого року на десятому з'їзді
суддів Президент публічно заявив, що розпеченим залізом випалюватиме корупцію
серед носіїв суддівських мантій. З того часу під гарячу руку Вищої ради юстиції
та Президента щомісяця потрапляють десятки суддів, яких звільняють у тому числі
і за корупцію. Втім, на думку експертів, відчутних результатів це не дає.
У суди вищих інстанцій часто потрапляють кандидати, що не відрізняються бездоганним минулим, зате лояльні до влади
Роман Куйбіда, заступник голови Центру
політико-правових реформ, пояснює цей казус на прикладі судів вищих інстанцій.
Мовляв, туди часто потрапляють кандидати, що не відрізняються бездоганним
минулим, зате лояльні до влади.
Наочний тому приклад – призначення
заступником голови Конституційного суду Сергія Винокурова, колишнього першого
заступника генпрокурора. Він не мав ні дня суддівського стажу і до того ж був
замішаний в гучному скандалі. За словами Портнова, у 2009 році очолювана
Винокуровим Українська асоціація прокурорів без законних на те підстав
намагалася отримати земельні ділянки в Криму та вимагала благодійну допомогу у
підприємців.
"Сьогодні суддів звільняють пачками, але це
не боротьба з корупцією в чистому вигляді, швидше спроба взяти під контроль
судову владу", - упевнений Куйбіда.
***
Цей матеріал опубліковано в № 29 журналу Корреспондент від 29 липня 2011 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент заборонений.