Турист з Брюсселя тепер їде з переконанням, що власне європейців в цьому місті не так вже й багато, - навіть знаменитими бельгійськими вафлями тепер торгують винятково араби, пише глава інформаційно-довідкової служби журналу Корреспондент Оксана Мамченкова в рубриці «Лист з ...» в № 30 журналу Корреспондент від 5 серпня 2011 року.
"Ви з України? Так і подумав, коли
побачив прізвища. Моя мама родом з Донбасу", - вітає нас метрдотель
невеликого готелю в центрі Брюсселя. "О боже мій!" - вигукує він
по-російськи і тут же пояснює, що це єдина фраза, яку знає. Зате його старша
сестра непогано пам'ятає мову. Сім'я бармена живе в Софії, а сам він регулярно
читає Kyiv Post. У найближчі кілька хвилин ми встигаємо побіжно обговорити
особливості життя в західній і пострадянській Європі і чомусь зійтися на тому,
що жити непросто скрізь.
За перші півгодини перебування в столиці Бельгії ми не зустріли жодного фламандця,зате з лишком надивилися на вихідців з Африки та Азії
Хоча в Брюсселі, мабуть, все ж легше.
Інакше як пояснити той факт, що місто, як магніт, притягує іммігрантів. За
перші півгодини перебування в столиці Бельгії ми не зустріли жодного фламандця,
зате з лишком надивилися на вихідців з Африки та Азії. Вони влаштувалися тут
так добре, що, якщо не дивитися вгору, на такі милі оку туриста зразки
середньовічної та модерної архітектури, створюється стійке відчуття, ніби перебуваєш
зовсім не в центрі Європи, а набагато східніше.
Десятки кафе, контингент яких складають винятково
чоловіки-мусульмани, кебаб і фалафель на кожному кроці, навіть знамениті бельгійські вафлі продають винятково араби. Якщо Гран-плас, центральну площу
Старого міста та одну з головних його пам'яток, і прийнято називати серцем
Брюсселя, то це серце тепер абсолютно точно б'ється в арабському ритмі.
Таке перше і, мабуть, найсильніше враження
від столиці Бельгії. Проте на цьому наше занурення в атмосферу міста зовсім не
закінчилося. Що вразило не менше, так це вміння самих бельгійців працювати зі
своєю культурною спадщиною і перетворювати знайомство з ним туристів на
справжню пригоду.
Ви здивуєтеся, але під культурною спадщиною
я маю на увазі зовсім не картини Рене Магрітта, одного з найвідоміших
бельгійців від живопису. Мова йде про комікси і про вміння перетворити міський
простір, що дихає старовиною, привнісши в нього елемент гри. З притаманними їх великому
співвітчизнику Магрітту винахідливістю і дотепністю брюссельці ось вже 20 років
займаються тим, що розмальовують сірі й безликі стіни в історичному центрі
міста сюжетами з коміксів, батьківщиною яких є ця земля.
Приміром, міський проект Пробіг коміксів
стартував в 1991 році і триває донині. Дивна річ, але проста на перший погляд
ініціатива дозволила перетворитися нам, простим туристам, чи не в шукачів
скарбів. Ми, ніби малі діти, раділи кожного разу, коли вдавалося відшукати
черговий подарунок, тобто малюнок, і з непідробним захватом вигукували "Дивись,
дивись!".
Звичайно, для того щоб побачити всі
настінні комікси, можна піти більш простим шляхом, купивши за кілька євро в
інформаційному центрі для туристів карту, де позначено цей та інші пішохідні
маршрути по Брюсселю. Ми так пробували – нудно.
Куди цікавіше несподівано побачити на одній
зі стін газетного репортера Тінтіна, що підкрадається, розвеселу компанію в
складі Астерікса, Обелікса та їхніх друзів, або сімейку гномів-смурфів, або ж
майстерно виконану замальовку про коханця, який лізе у вікно до жінки, чий
чоловік тільки виходить з будинку. Всього по місту розкидано близько півсотні
таких малюнків. І це не рахуючи інших, які не мають відношення до проекту, але
не менш цікавих.
Варто зазначити, що ми відвели на
знайомство з Брюсселем все ж не так багато часу, як варто було б. Прогулявшись
вузькими вуличками і залишивши на майбутнє детальне вивчення музеїв, ми
вирушили далі, до головної мети поїздки – на музичний фестиваль Rock Werchter.
За літо маленька Бельгія, чию територію за площею можна порівняти з Київською
областю, встигає провести три великі фестивалі (Rock Werchter і Dour Festival -
в липні, Pukkelpop - у серпні) і кілька десятків невеликих.
Що стосується Rock Werchter, то до 34-го року
свого існування він розрісся до неймовірних масштабів. На чотири фестивальні
дні крихітний клаптик землі в невеликому селі Верхтер, що в 30 км від Брюсселя,
перетворюється на справжній мурашник. Адже сюди щороку приїжджають понад 80
тис. меломанів зі всього світу. Організаційний механізм працює як годинник. Це,
мабуть, той рідкісний випадок, коли приказка "тісно, зате тепло"
здається не знущанням, а правдою.
Комфорт і достаток – рідні брати сучасного
рок-фестивалю. Рок-н-рол рок-н-ролом, але комерційний успіх важливіший.
Приставка "рок" в назві умовна у всіх сенсах, якщо врахувати, що з 60
виконавців, які виступили на двох сценах, до рок-н-рольних можна зарахувати від
сили третину. Стилістичний діапазон тут взагалі широкий. Простий приклад –
хедлайнерами головної сцени в останній день були Iron Maiden, популярна
метал-група 1980-х, і The Black Eyed Peas, одна з головних поп-команд
останнього десятиліття.
А щоб дістатися до місця проведення
фестивалю, необхідно спочатку доїхати до Левена, адміністративного центру
провінції Фламандський Брабант з населенням всього 90 тис. осіб. Містечко хоча
й невелике, але заслуговує на увагу. Тут розташований найстаріший бельгійський
вуз – Левенський католицький університет, і заводи Stella Artois, і неймовірної
краси ратуша, виконана в пізньоготичному стилі.
У студентському Левені життя не вщухає і
влітку, коли всі площі перетворюються на паби під відкритим небом. Дегустувати
бельгійське пиво тут та ще й під акомпанемент вуличних музикантів, які
виконують виключно джаз, - неймовірне задоволення.
***
Цей матеріал опубліковано в № 30 журналу
Корреспондент від 5 серпня 2011 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент
заборонений.