Західна України фестивалить – завдяки святам вина, чорниці, пісні і танцю в регіон приїжджає вже більше туристів, ніж в курортний Крим, пишуть Катерина Іванова та Ірина Соломко у №34 журналу Корреспондент від 2 вересня 2011 року.
Житель невеликого села Верхній Ясенів Верховинського
району Івано-Франківської області, який назвався у розмові з Корреспондентом
коротким ім'ям Іван, одягнений так, як, мабуть, одягалися його предки сотню
років тому. На ньому яскравий капелюх і жилетка в гуцульському національному
стилі. Буквально через кілька хвилин Іван і ще з десяток його односельців на
все літо вирушать високо в гори випасати стадо корів і овець зі 150 голів.
Проводи ось таких пастухів – одна з багатьох складових фестивалю Полонинське
літо, на який цього року з'їхалося понад 10 тис. туристів.
"А ось ви знаєте, що споконвіку нас [пастухів] називали
депутатами?" - посміхаючись, запитує Іван Корреспондент. Його голос тоне в
пронизливому звуці. "Все, я пішов, трембіта кличе", - кидає на прощання
пастух-горець.
Західна Україна стає центром фестивального туризму країни
– свій бієнале тепер є мало не в кожному селі. У 2010 році тільки в Закарпатті
відбулося понад 300 найрізноманітніших фестивалів. Найбільш гучні з них: етнічне
АртПоле в селі Уніж на Івано-Франківщині, ковальства – Гамора – у Закарпатті й фестиваль
мистецтв Fort.Missia в селі Поповичі Львівської області.
У 2010 році у Львівській та Закарпатській областях побувало близько 7 млн людей, тоді як в Криму – тільки 5,5 млн
Володимир Царук, керівник Центру туристичної інформації,
зазначає, що багато фестивалів настільки затребувані, що турфірми продають на
них путівки. За словами Царука, щорічно потік українців, які відвідують
Карпати, зростає на 10-15%, іноземців – на 10%. Таку динаміку експерт пов'язує
з фестивальним бумом. У підсумку, за його підрахунками, західний регіон вже
переплюнув Крим за кількістю відпочивальників: у 2010 році у Львівській та
Закарпатській областях побувало близько 7 млн людей, тоді
як в Криму – тільки 5,5 млн.
Причому фестивальний сезон, на відміну від короткого
курортного, триває мало не цілий рік: починається навесні, а закінчується в
кінці року. Федір Шандор, завідувач кафедри туризму Ужгородського національного
університету, стверджує, що, наприклад, під час травневих свят Закарпаття
відвідує не менше 1 млн людей, більшість з яких приїжджають саме на фестивалі.
"Абсолютна більшість готелів зайнята на ці дні", - каже Шандор.
Їхні чорничні дні
Жителі закарпатського села Гукливе стверджують, що поряд
з цим населеним пунктом розташоване найбільше в країні – площею близько 150 га –
поле дикої чорниці. Її тут називають на мадярський манер – яфина. У Гукливому
навіть пам'ятник ягоді встановлений і вже другий рік проводиться чорничний
фестиваль.
На приготування фестивальних страв йде близько півтонни
ягід, стверджують організатори. Вареники з чорницею, кнедлики, млинці й особлива
гордість гуклівських господарок – яфиновая самогонка – забезпечують наплив
гостей з ранку до вечора.
Віталій Новиков з Полтави перепробував кілька сортів
цього напою. "Відмінне міцне зілля", - характеризує він самогонку.
Гукливе – не перший пункт у фестивальній біографії Новикова.
Подорожуючи минулого літа по Україні з родиною, він потрапив на міжнародний
фестиваль гентешів – забійників свиней – в село Геча Берегівського району
Закарпатської області. Рано вранці команди професійних забійників з України та
Угорщини збираються перед сільрадою, їх пригощають лекваром (сливовою
настоянкою), і вони ведуть свиней на забій. "Видовище не для людей зі слабкими
нервами", - впевнений Новиков.
Сільський голова села Геча: Ми довго думали, як привабити туристів до села. А тепер щорічно проводимо фестивалі гентешів і варення леквару
Ідейний натхненник конкурсу – 30-річний сільський голова
Ондраш Мештер. "Ми довго думали, як привабити туристів до села, - розповідає
він. - А тепер щорічно проводимо фестивалі гентешів і варення леквару".
Туристи, які приїжджають на свята-огляди, оживляють
місцеву торгівлю. Ганна Сидорук, яка торгує чорницею, продає літрову банку
ягоди по 30 грн. і до кінця дня сподівається поповнити сімейний бюджет як
мінімум на 1 тис. грн.
Тим часом, у селищі Славське на Львівщині, де проходить
фестиваль Славське Рок, зростає черга в місцевий магазин – достоту як за часів
радянського дефіциту тягнеться від прилавка на вулицю. Аборигенів серед
покупців немає: один за одним вишикувались панки з ірокезами, рокери з довгим
розпущеним волоссям і дівчата у яскравих майках. Ця різношерста тусовка – гості
фестивалю.
Хоча вже не перший день дощить, на нього приїхало 7 тис.
осіб – майже вдвічі більше, ніж самих жителів селища. Рок-бієнале відбувається вже
п'ятий рік і дає потужний поштовх розвитку літнього туризму в селищі, яке
раніше було відоме винятково як гірськолижний курорт. За цей час кількість
приватних садиб зросла вдвічі, і тепер майже в кожному дворі є свій міні-готель.
"Коли у нас все забито і не можна оселитися?" - звертається
Лідія Левчук, господиня невеликого приватного готелю У Ліди, з риторичним запитанням
до чоловіка. І сама ж відповідає: "Перші травневі [1-2 травня], другі травневі
[8-9 травня], зелені свята [Трійця] і Славське Рок".
Які доходи приносить подружжю фестивальний сезон, вони
скромно мовчать. Наводять лише один приклад: четверо гостей, яким вони дали
нічліг на три фестивальні дні, підняли їхній сімейний бюджет на 1,8 тис. грн.
Знайти фішку
Споконвіку в будь-якому західноукраїнському селі в той
день, коли забивали свиню, до вечора накривали столи зі стравами зі свинини,
розповідає Шарлотта Чізмар, організатор вищезгаданого фестивалю гентешів і за
сумісництвом голова Берегівського союзу сільського туризму.
"Таким чином родина вшановує свиню, яку годували, а тепер
вона рік буде годувати всю сім'ю", - пояснює Чізмар. Традиції таких свят
місцеві жителі перейняли в угорців, додає вона.
Також організатор впевнена, що не тільки її власне дітище
– фестиваль гентешів, - але й інші подібні свята в Західній Україні являють собою
колоритне і привабливе для туристів дійство. "А що ще туристам потрібно? Щоб
було оригінально, щоб було не схоже", - каже Чізмар.
Мартіна Ізоніна, гостя фестивалю Славське Рок,
посміхаючись, визирає з намету назовні, де щосили б'є дощ. "Дуже цікава
програма, плетіння ляльок-мотанок, стрільба з лука, боді-арт, купу сувенірів
можна купити! - вона на секунду пірнає в намет і дістає звідти курильну люльку.
- Ось! Ми купили і вже випробували".
Ізоніна і її друг Олександр – завсідники музичних свят, а
також шукачі нових знайомств і вражень. "Тут усі такі неординарні, можна панка
побачити розмальованого, можна народ в касках або в ланцюгах!" - переповнюють
її емоції.
Головний спосіб привабити туристів на фестиваль – знайти свою фішку
Головний спосіб привабити туристів на фестиваль – знайти
свою фішку. "В одному селі створимо музей народного побуту, в іншому туристи
будуть знайомитися з архітектурою і релігійними обрядами, - перераховує Чізмар.
- У кожного села є своя родзинка. Наприклад, у Варах плетуть кошики, в Геча
варять сливовий леквар". Голова Берегівського союзу сільського туризму
впевнена: за етнічними фестивалями туристичне майбутнє Закарпаття.
Для сіл, де немає архітектурних пам'яток, фестивалі –
безпрограшний варіант, упевнені фахівці з турбізнесу. "І в цілому вигоду
отримує весь регіон, щорічно нарощуючи туристські потоки, - каже Царук і додає:
- Західна Україна інвестиційно привабливіша [ніж Крим]".
***
Цей матеріал опубліковано в № 34 журналу Корреспондент від 2 вересня 2011 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.