За вбивства маніяка-міліціонера у в'язниці відсиділи 16 невинних людей. Деякі продовжують сидіти. Адже якщо їх відпустити, то потрібно буде саджати всіх, хто їх туди запроторив, пишуть журналісти програми ТСН-тиждень каналу 1 +1
Алла Мазур та Станіслав Ясинський у колонці, опублікованій у №38 журналу Кореспондент від 30 вересня 2011 року.
Це сталося сім років тому в містечку Пологи, райцентрі
Запорізької області. Максим Дмитренко попросив у старенької мами дві гривні і
пішов випити пива. Повернувся, ліг спати. Як запевняє мати, не п'яний зовсім.
Ранок став живим втіленням кошмарного сну. Виявляється,
пивом на дві гривні можна впитися настільки, щоб без приводу вбити і зґвалтувати
сусідську дівчину. Так принаймні запідозрила місцева міліція. Це був останній
день Максима на волі.
Привид маніяка-некрофіла на той час уже давно висів над
Пологами. Дівчат – та що там, дівчаток-підлітків – у невеличкому містечку
вбивали і по-звірячому ґвалтували часто. Майже всіх – однаково. Підходив хтось
іззаду, душив, кудись тягнув. Батьки намагалися не випускати дітей самих і
стежили за міліцейськими зведеннями. Визнавати, що в містечку орудує маніяк,
владі не хотілося. А оскільки немає маніяка, то в кожному конкретному випадку
треба знаходити винуватця злочину. І його знаходили.
Визнавати, що в містечку орудує маніяк,владі не хотілося. А оскільки немає маніяка, то в кожному конкретному випадку треба знаходити винуватця злочину. І
його знаходили
Злочин часто розкривали по гарячих слідах. Передбачуваний
вбивця все розповідав, справи не накопичувалися, люди отримували належні
підвищення. Але минав час, і кошмар повторювався. Якби не зловили справжнього
вбивцю, то половину чоловічого населення Полог зарахували б у
насильники-душителі і відправили в зону – з передбачуваним фіналом.
Коли ми запитали, чому невинні затримані зізнавалися,
питання так і залишилося висіти в повітрі. Пальці 14-річного Яші Поповича
випадково потрапили в двері, йому погрожували пістолетом та били – останнє вже
не новина для української міліції. Хлопець зізнався у вбивстві дев'ятирічної
сестри. Максима Дмитренка, за словами адвоката, не тільки били, але й не давали
спати, возили на детектор брехні й обіцяли повісити на нього всі нерозкриті
злочини Пологівського району. Засудили Дмитренка в квітні, у той самий день,
коли йому виповнилося 30 років. Наступні 13 можна було викреслити з життя.
Дивно, що в районі з такими напористими слідчими взагалі
залишалися нерозкриті злочини.
І ось парадокс: через чотири місяці, влітку 2005-го,
зовсім випадково міліція взяла того самого, справжнього вбивцю. Шок від
упіймання став не меншим, ніж від подробиць його злочинів. Серійним
маніяком-некрофілом виявився колишній міліціонер-криміналіст. Через рік
52-річний Сергій Ткач в точності розповів, як душив і ґвалтував 17-річну
Світлану, за вбивство якої сидить Дмитренко. Таких жертв в чотирьох областях
України у Ткача близько сотні – фактично кривавий рекорд для України. Бити
його, на жаль, не довелося – він все розповів сам, примовляючи: що ж ви мене
ловили так довго, я, мовляв, 25 років вбиваю. Засудили його відразу за 40
справами. Ще близько 60 продовжує розслідувати прокуратура. І розслідує так
"старанно", що Дмитренко відзначив уже сьому річницю позбавлення волі.
Слідство, судячи з усього, йде важко, адже за кожним
вбивством уже хтось зізнався. Тільки до моменту винесення довічного вироку
монстру Ткачу, за підрахунками журналістів, повний термін за його злочини вже
відсиділи – вдумайтеся в цю цифру – більше десятка безвинно засуджених. І
шестеро в той момент ще відбували покарання за пологівського маніяка.
Слідство буксує, і деякі невинні все ще сидять з однієї простої причини: якщо визнати, що вони невинні, треба карати і саджати всіх тих, хто вибивав зізнання, представляв обвинувачення, засуджував
Слідство буксує, і деякі невинні все ще сидять з однієї
простої причини: якщо визнати, що вони невинні, треба карати і саджати всіх
тих, хто вибивав зізнання, представляв обвинувачення, засуджував. Так вважає
старенька мама Максима Дмитренка, і їй не відмовиш в життєвій мудрості.
Тепер про "садити". Четверо слідчих і працівник районної
прокуратури вже три роки перебувають у СІЗО. Їх судить вже третій за рахунком
суддя: двоє попередніх виявилися людьми літнього віку і відпросилися на пенсію.
Хлопці стоять на своєму: діяли за кодексом, що допитували жорстко – правда, все
інше наговорюють від образи.
Але слідча група Генеральної прокуратури виявила у всіх
справах стільки білих ниток, що під ними не видно літер. Одного з "пологівських
душителів" ніяк не хотіла впізнавати жертва, яка випадково вижила: той був
літній, а цей зовсім молодий. Ну і що, подумаєш, проблема. Протокол зі
свідченнями дівчини зі справи випарувався, на його місці – визнання. Справа
Дмитренка у 2008 році встигла побувати у Верховному суді. І наші судді знову,
навіть після одкровень Ткача, - увага! - визнали хлопця винним. Причепилися до
неточностей у формулюваннях слідчих Генпрокуратури, вирішили, що підстав
переглядати вирок і навіть відправляти справу на дорозслідування немає.
Ось і сидить Дмитренко. Наляканий, нікому не вірить, з
журналістами зустрічатися не хоче. Раніше в одній тільки колонії у Вільнянську,
неподалік від Запоріжжя, відбували незаслужене покарання відразу троє таких "пологівських
маніяків". Двох вдалося випустити, тепер Дмитренко залишився сам. Його справа -
та сама, з білими нитками, - перебуває в архіві Запорізького апеляційного суду.
Засуджені за чужі злочини в Україні – буденність, скільки їх, навіть приблизно ніхто не знає
Якщо вона повернеться в обласну прокуратуру, там, як
запевняє адвокат Ірина Дерев'янко, вона і згине: проти своїх ніхто не попре.
Шанс відновити справедливість один – наполеглива суспільна увага до цієї
справи, розповіли нам досвідчені юристи. Адже засуджені за чужі злочини в
Україні – буденність, скільки їх, навіть приблизно ніхто не знає. І Дмитренку
просто пощастило в тому, що потрапив все-таки в поле зору журналістів.
Ми в програмі ТСН-тиждень розіслали майже два десятки
офіційних листів – до МВС, генеральному прокурору, омбудсмену, міністру
юстиції, голові Верховного суду. Питання очевидні: чому невинна людина сидить
за чужий злочин і що має статися, щоб вона нарешті опинилася на волі?
Відреагувала поки що тільки Генпрокуратура. Там додаткове розслідування
пообіцяли взяти на себе. Всім іншим, очевидно, треба довго збиратися з думками.
Адже будь-яка відповідь вищої посадової особи в такій ситуації до кореня
стрясає її вертикаль влади.
Але реагувати доведеться. Тому що в справі пологівського
маніяка – цій найбільш ганебній справі українського правосуддя – слід ставити
крапку. І, може, тоді хоча б на тиждень у міліцейських райвідділах перестануть
"виконувати план".
***
Ця колонка опублікована в № 38 журналу Корреспондент від 30 вересня 2011 року.
Передрук колонок, опублікованих у журналі, заборонений.
Відгуки й коментарі надсилайте за адресою [email protected]