Іноземці, яким доводиться отримувати візу для в'їзду в Україну, завдяки некомпетентності вітчизняних консульських працівників і позиції МЗС опиняються в шкурі українців, які намагаються отримати шенген, пише Ксенія Карпенко у №42 журналу Корреспондент від 28 жовтня 2011 року.
"Якщо станеться диво, ти зможеш ще потрапити до Києва.
Але поки що бронюємо квитки назад зі Стамбула в Гану", – таке повідомлення
відправив ганійській журналістці Дейзі Премпе датчанин Хенрік Каупхольц,
організатор Міжнародної конференції журналістів-розслідувачів, за день до
початку цього заходу, який відбувся у Києві в середині жовтня. Як згадує
Каупхольц, його колега з Гани застрягла в аеропорту Стамбула, оскільки не
змогла отримати українську візу.
Представники місцевого консульства України, незважаючи на
запевнення МЗС, що дозвіл на в'їзд усі учасники конференції отримають без
проблем, несподівано заявили, що Премпе може розраховувати на візу лише в
Борисполі. А оскільки зараз в її паспорті немає відповідної відмітки, українська
сторона відмовилася пускати журналістку на київський рейс.
Приголомшена парадоксальністю ситуації, Премпе провела в
терміналі стамбульського аеровокзалу три дні, у кінці яких її хвилювало лише
одне розслідування – знайти, де тут розташована душова кімната. У підсумку в
Україну вона так і не потрапила.
Біда журналістки полягала в тому, що вона живе в
Центральній Африці. І їй, як і громадянам ще 105 країн світу, крім держав
Євросоюзу, СНД, США, Канади і деяких інших, потрібна віза навіть для короткого
візиту в Україну.
Статистику, перед скількома іноземцями Україна щорічно
закриває свій кордон, не видаючи віз, в українському МЗС, як запевнили
Корреспондент у прес-службі відомства, не ведуть. Хоча лише за тиждень редакція
знайшла більше двох десятків іноземців, які мали труднощі при в'їзді в країну.
Причина, через яку Україна виявилася для них негостинною,
подвійна.
Чалий: Візова політика України стосовно громадян африканських і низки інших держав симетрична візовій політиці країн ЄС стосовно українців
З одного боку, вплинуло посилення візової політики, яке
Київ робить у відповідь на заходи, що застосовуються до українців у країнах
Євросоюзу. "Візова політика України стосовно громадян африканських і низки
інших держав симетрична візовій політиці країн ЄС стосовно українців", – каже
Валерій Чалий, екс-заступник міністра закордонних справ.
Чалий пояснює, що Київ змушений бути більш жорстким з
"подвізними" іноземцями через міжнародні угоди. Адже якщо нелегали потраплять
до ЄС через Україну, то сюди ж їх у разі чого і депортують.
Інший бік цієї самої медалі – некомпетентність
консульських працівників, які, наприклад, не знають, які документи потрібні для
оформлення візи і в якому вигляді їх подавати. Про це Корреспонденту
розповідали не тільки іноземці, але й український міграційний адвокат Ігор
Геллер, який консультує іноземців, що в'їжджають в Україну.
Ми їх, як вони нас
Чалий впевнений, що українське візове законодавство
ліберальне, особливо щодо країн Євросоюзу та Північної Америки. Адже їм з часів
президентства Віктора Ющенка, який проводив політику відкритості, потрібні
візи, тільки якщо вони прибувають в Україну надовго, наприклад для роботи.
"Для громадян ЄС візовий режим України взагалі ідеальний,
вірніше, ідеальна його відсутність, – каже екс-заступник міністра. - Тому і
якість складу європейських туристів кульгає, внаслідок чого в Україні процвітає
секс-туризм".
Якщо вже європейцям доводиться отримувати українську візу, вони на своїй шкурі можуть відчути всі тонкощі дипвідносин своєї країни з Києвом
Однак якщо вже європейцям доводиться отримувати
українську візу, вони на своїй шкурі можуть відчути всі тонкощі дипвідносин
своєї країни з Києвом. Прикладом можуть бути британці.
Девід Пейн, маркетинг-директор з комунікацій компанії
Pulse, який вже 19 років працює в Києві, тепер точно знає, скільки коштує
британська річна віза для українця, – 10,4 тис. грн.
Причина такого розширення кругозору криється в тому, що
для жителів Сполученого Королівства, які бажають отримати право на 12 місяців
життя в Україні, дозвіл коштує тих самих грошей, якщо оформляти його протягом
більше п'яти тижнів. Або 22,2 тис. грн. – якщо хочеться прискорити процес, як
це зробив сам Пейн й інші його співвітчизники, які їдуть на схід Європи по
роботі і тому не можуть півтора місяці чекати дозволу на в'їзд. Тим часом ще в
минулому році Пейн платив за візу 1,5 тис. грн.
Підвищення цін стало відповіддю на стандарти
Великобританії, коментують підвищення в українському МЗС. Мовляв, там все
прискіпливіше ставляться до гостей з України, і ми адекватно на це реагуємо.
"Підвищення цін на візи для британців, що працюють в
Україні, – гідна відповідь візовій політиці Британії", – упевнений і Чалий. Він
згадує, що Київ багато разів намагався домовитися з Лондоном про спрощення
процедури оформлення документів на британську візу, але отримав відмову.
Однак Сполучене Королівство, на відміну від України, –
ласа мета для численних трудових мігрантів.
Енді Макфарлін, глава служби прикордонного контролю
Великобританії для Росії, України, Білорусі і країн Кавказу, розповів
Корреспонденту, що число українців, які подають документи на британську візу,
за перше півріччя 2011-го збільшилося на 28% порівняно з аналогічним періодом
минулого року. І заходи, покликані скоротити чисельність мігрантів з України,
на його батьківщині дійсно приймають. Причому не тільки стосовно українців.
А ось зустрічний потік з Британських островів на береги
Дніпра не йде. Тому Геллер вважає відповідну реакцію з боку України "грубою", і
на запитання своїх клієнтів, хто винен і що робити, відповідає по-філософськи:
"Стати Президентом і звернути увагу на проблему".
Закрита країна
Пригоди європейців в Україні ніщо в порівнянні з тими
труднощами, які постають на шляху іноземців, кому навіть для короткого візиту в
Україну потрібна віза. Це датчанин Каупхольц зрозумів у той момент, коли звалив
на свої плечі організацію приїзду до Києва 520 журналістів з 89 держав світу.
Приклад 20 його колег з Африки та Азії, яким Україна так
і не дала візи, довів датчанину, що українські консульські працівники
оберігають країну не гірше прикордонників. Причому Каупхольц стверджує, що
отримати візу нескладно. Куди складніше зрозуміти, що необхідно для її видачі.
"Працівники українських дипустанов не знали, які
документи потрібні, – розповідає Корреспонденту датчанин. – Визначившись з
набором паперів, спочатку просили копії, потім оригінали".
Навіть більше, двох учасників конференції, що живуть в
Камеруні, українська сторона направила оформляти документи до Японії, в
тамтешнє токійське консульство. У підсумку журналістам довелося двічі
відправляти міжнародною поштою документи в Токіо, тому що спочатку їх попросили
надіслати копії, а потім, уточнивши всі деталі, запросили вже й оригінали.
Подібну плутанину Геллер пояснює тим, що з 10 вересня
набув чинності новий закон, згідно з яким Україна скоротила – з 22 до трьох – різновиди
віз, що видаються зарубіжним гостям. Формально це мало полегшити в'їзд для
представників більш ніж сотні держав світу, але насправді лише ускладнило
завдання.
Адвокат: Я знаю тільки три диппредставництва України, які працюють, за відгуками моїх клієнтів, компетентно, – це консульства України в Лісабоні, Сан-Франциско і Глазго
Втім, справа не тільки в новому законі, але і в низькому
рівні профпідготовки диппрацівників, вважає Геллер. "Я знаю тільки три диппредставництва
України, які працюють, за відгуками моїх клієнтів, компетентно, – це
консульства України в Лісабоні, Сан-Франциско і Глазго", – каже адвокат.
Резвану Натіку, журналістові з Афганістану, який їхав на
конференцію до Києва, не пощастило двічі. По-перше, йому як афганцю потрібна
віза. По-друге, в'їжджати в Україну йому довелося не через ті три консульства,
про які каже Геллер.
У підсумку шлях Натіка на батьківщину двох Шевченків
виглядає як анекдот. Журналіст десять днів провів у посольстві України в
Узбекистані – найближчому місці, де йому могли відкрити візу, – але заповітної
печатки в паспорті так і не отримав. Виявилося, що працівники консульства
просто не змогли зрозуміти Натіка, адже він намагався спілкуватися з ними англійською
і російською, а ті, як з'ясувалося, знають лише українську. І тільки звернення
до МЗС України врятувало афганця від відмови.
Я родом з Данії. Там візове питання так само нелегке, як і в будь-якій країні, але у нас є чіткі правила, яких потрібно дотримуватися. Що стосується української візи – все, що ти зробиш або не зробиш, буде неправильно
"Я родом з Данії. Там візове питання так само нелегке, як
і в будь-якій країні, але у нас є чіткі правила, яких потрібно дотримуватися.
Що стосується української візи – все, що ти зробиш або не зробиш, буде
неправильно", – зітхає Каупхольц.
У прес-офісі українського МЗС Корреспонденту заявили, що
про некомпетентність працівників вони не чули, офіційних звернень і скарг від
громадян не надходило. Отже, проблеми як такої не існує. Питання про візові труднощі
конкретних журналістів МЗСівці і зовсім залишили без коментарів.
А ось Чалий, на відміну від нинішніх чиновників, визнає,
що труднощі з отриманням віз в іноземців трапляються. Частково вони викликані
тим, що в України обмежене число консульств. "Консульські округи розширені на
дві-три країни. Але це проблема фінансування МЗС. Немає грошей – немає
посольств", – констатує колишній глава відомства.
Однак основна проблема закордонних гостей, на думку
Чалого, має об'єктивний характер – їхні проблеми аналогічні тим, з якими
стикаються українці під час отримання шенгену: європейці стають все більш
вимогливими, і тому вітчизняному МЗС доводиться бути більш прискіпливим до тих,
хто їде в країну. Мовляв, існує закон, згідно з яким українська сторона несе
відповідальність за депортованих з ЄС нелегалів, які потрапили в Європу
транзитом через Україну. І саме Києву доведеться за свій рахунок утримувати і
відправляти на батьківщину таких зірваних "європейців".
"Тому всі труднощі [іноземців] обґрунтовані", – вважає
Чалий.
Каупхольц з ним абсолютно не згоден: він упевнений, що
Києву варто бути більш уважним до гостей. Адже два десятки скривджених
іноземних журналістів можуть зіпсувати імідж країни так сильно, що ніякими Гарнюнями
йі Спритками – талісманами Євро-2012 – його вже не відмиєш.
Приблизно так само розмірковує і афганець Натік, якому
Київ сподобався, але вдруге входити в ту саму річку він не має наміру.
***
Цей матеріал опубліковано в № 42 журналу Корреспондент від 28 жовтня 2011 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті, можна ознайомитися тут.